Глава 25. Каяття Мін Хо та виклик доньки

Глава 25. Каяття Мін Хо та виклик доньки

Вхідні двері пентхауса зачинилися з важким, лунким гуркотом. Сон Чжин пішла, але її останні слова досі висіли у повітрі, наче отруйна павутина, затягуючи господарів дому в безодню сорому та шоку. Перед тим як ступити за поріг, Сон Чжин обернулася й крижаним, залізним голосом кинула їм усередину:

— Якщо ви хоч пальцем торкнетеся моєї Пе Рони... Якщо хоч один з вас ще раз наважиться її образити чи принизити — я піду куди слід. Я знищу вас і ваші статки, я розповім усім журналістам, що за звірі ховаються під вашими шовковими масками. Не смійте навіть дивитися у її бік!

Мін Хо — чоловік Су Рьон — стояв посеред розкішної вітальні, наче вкопаний у землю. Його обличчя сполотніло до синяви, а губи дрібно тремтіли. Серце калатало десь у горлі, перекриваючи доступ до кисню. Він відчував, як усередині нього щось безповоротно рушиться, залишаючи лише згарище.

Він знав Сон Чжин занадто добре. Їхнє минуле пропливло перед його очима болісним, яскравим спалахом. Вересень, теплий морський бриз, юні роки, коли вони разом навчалися тут, в Одесі... Тоді він був палко закоханий у сором'язливу, але горду Сон Чжин. У них був пристрасний роман, сповнений обіцянок і юнацьких мрій. Але потім усе зламалося: батьки Мін Хо вимагали від нього негайно повернутися на батьківщину й укласти вигідний шлюб із заможною Су Рьон. Він обрав гроші, статус і вплив. Сон Чжин залишилася в Одесі сама — із розбитим серцем, глибоким болем і без жодної підтримки.

Мін Хо досі пам'ятав той холодний телефонний дзвінок, коли він сухо мовив їй у слухавку: «Нам не по дорозі. Забудь мене. У мене скоро весілля з Су Рьон». Він тоді й гадки не мав, що Сон Чжин уже носила під серцем його дитину.

Опинившись на самоті з гіркою правдою, Сон Чжин тоді поклялася собі: вона виростить цю дитину самостійно, дасть їй усе найкраще, виведе у люди й зробить усе, аби Мін Хо ніколи у своєму житті не дізнався про існування доньки. Вона приховала факт вагітності, викреслила його зі свого життя й мовчки тягнула цей важкий хрест роками.

І ось тепер ця правдива, жахлива реальність вилізла назовні.

Мін Хо ледь не задихнувся від страшної думки, яка пропекла його свідомість наскрізь. Згадка про вчорашній вечір у пентхаусі Корсакових ударила по ньому з руйнівною силою. Пе Рона... Дівчина, яка лежала на підлозі в сльозах. Дівчина, на плечі якої він із жорстокою гидливістю тримав свою важку ногу, притискаючи її до плитки, мов непотрібний бруд. Це була його власна, рідна донька. Його кров.

Його охопила дика суміш провини, жаху й пекучого гніву. Він подумки винив Сон Чжин: «Чому вона мовчала?! Чому брехала мені стільки років?! Якби я знав... Якби я тільки знав!»

Су Рьон повільно повернулася до чоловіка. Її погляд, який раніше випромінював гордість, тепер став крижаним, зневажливим і відчуженим. Вона дивилася на Мін Хо зовсім інакше, ніж раніше. Су Рьон зрозуміла, скільки років він брехав їй, приховуючи свої стосунки із Сон Чжин. І хоча сам Мін Хо дійсно не знав про існування дитини, факт його давнього зради й цієї ганебної таємниці повністю знищив залишки поваги до нього.

Становище родини Пак стало катастрофічним. Вони не лише розкрили внутрішній бруд, а й остаточно посварилися з родиною Корсакових — Володимир і Вікторія тепер були їхніми лютими ворогами й налаштовані проти них настільки суворо, що бізнес-партнерству настав кінець.

У цей момент до вітальні швидким, розгніваним кроком вийшла Йон Хва. Вона чула кожне слово, що лунало під час скандалу. Дівчина була повністю розлючена на батька й матір.

— Завіщо?! — зі сльозами люті на очах закричала Йон Хва, зупиняючись перед батьками. — За навіщо ви так поводилися з Пе Роною?! Вона ж людина! Така ж людина, як і ми з вами! Чому ви знущалися з неї?! Чому ви тримали її на підлозі?!

Батьки мовчки стояли перед нею. Мін Хо охопив такий пекучий сором, що він не міг змусити себе підвести очі й подивитися на доньку. Йому було гидко від самого себе, він не мав сил зізнатися Йон Хва, що Пе Рона — її зведена sister по батькові.

Йон Хва дивилася на батьків із глибокою огидою та розчаруванням.

— Мені соромно бути частиною цієї родини... — тремтячим голосом мовила дівчина. — Я більше не можу тут залишатися. Я йду жити до подруги. І не повернуся доти, доки ви не навчитеся поводитися з Пе Роною як із людиною й не вибачитеся перед нею!

— Йон Хва, ні! Постій! — вигукнула Су Рьон і підскочила до доньки, міцно схопивши її за руку. Її голос затремтів від страху втратити дитину: — Не смій іти! Ти нікуди не підеш!

Але Йон Хва сміливо й рішуче вирвала свою руку з хватки матері. Вона побігла до своєї кімнати, швидко схопила зібрані речі й попрямувала до виходу.

Кьо Хун підбіг до неї в коридорі, намагаючись перепинити шлях:

— Йон Хва, зачекай! Зруйнувати все зараз — це не вихід! Давай заспокоїмося!

— Відійди, Кьо Хун, — твердо відповіла дівчина, відштовхуючи його.

Перед тим як зачинити двері, Йон Хва кинула киплячий зневагою погляд на свою сестру Су Ґьон, яка стояла в кутку коридору. В очах Йон Хва читався такий глибокий сором за ниций поступок сестри, що Су Ґьон мимоволі опустила очі.

Йон Хва вийшла й гучно зачинила за собою двері пентхауса.

Залишившись у порожній вітальні, Су Рьон розвернулася до чоловіка. Вона не тямлячи себе від люті, вчепилася в нього й почала кричати прямо в обличчя:

— Це все через тебе! Це ти у всьому винен! Твоє брудне минуле, твоя Сон Чжин і твоя бідна донька зруйнували нашу родину! Ти знищив усе!

Су Рьон із силою зачинила двері спальні.

Мін Хо залишився стояти посеред великої, холодної вітальні абсолютно один. Він опустився на коліна прямо на розбите скло від чашки, закрив обличчя руками й громко, гірко заплакав, не в змозі стримати ридань від сорому, розпачу та безпорадності.