Глава 24. Тіні минулого, материнський гнів та фатальна таємниця

Глава 24. Тіні минулого, материнський гнів та фатальна таємниця

Осінній ранок у пентхаусі родини Пак починався з важкого, гнітючого мовчання. Після вчорашнього скандалу в домівці Корсакових повітря здавалося наелектризованим. Су Рьон сиділа у вітальні за чашкою кави, проте її обличчя залишалося спотвореним від обурення. Поруч на дивані переглядав документи її чоловік, час від часу суворо мовчки зітхаючи. Вони були переконані, що раз і назавжди проучили бідну репетиторку та поставили її на місце.

Раптово затишку в холі настав кінець.

Вхідні двері пентхауса з гуркотом відчинилися від потужного удару. На порозі стояла Сон Чжин. Її волосся було злегка розпатлане від швидкої ходи, а в очах палав дикий, неописовий тигриний гнів. Вона більше не була тією тихою, покірною жінкою, яка мовчки зносила всі удари долі. Бачачи синці та сліди крові на шиї своєї доньки Пе Рони, Сон Чжин втратила будь-який страх.

— Де ця погань?! — з порогу загриміла Сон Чжин, її голос тремтів від люті.

Су Рьон здригнулася від несподіванки й підхопилася з дивана, зневажливо примружившись:

— Ти що собі дозволяєш, злидарка?! Як ти смієш уриватися в мій дім без дозволу?! Негайно забирайся геть, поки я не викликала охорону!

Але Сон Чжин навіть не слухала її. Вона в кілька рішучих кроків подолала відстань між ними, скоротила дистанцію й з усієї сили накинулася на Су Рьон. Вона вхопила її за комір шовкової блузи, штовхаючи назад.

— Ти... ти підняла руку на мою дитину?! — істерично кричала Сон Чжин, струшуючи господарку дому. — Ти знущалася з моєї Пе Рони?! Ти били її, швиряла за волосся?! Ти монстр, а не мати!

— Відчепися від мене, божевільна! — заверещала Су Рьон, відмахуючись і намагаючись вирватися з її мертвої хватки. — Твоя донька — звичайна вискочка й повія! Вона лізе до багатших хлопців, вона спокушає сина Корсакових і ганьбить наш дім! Вона отримала те, на що заслужила!

Між жінками спалахнув страшний, кривавий скандал. Сон Чжин розмахувала руками, захищаючи честь доньки, а Су Рьон отруйно сипала звинуваченнями й образами, намагаючись спихнути провину на Пе Рону.

На ці крики з бічної кімнати повільно вийшла Пак Йон Хва. Побачивши цю жахливу сцену — як мати Пе Рони в сльозах і люті намагається провчитися над її матір'ю, — дівчина застигла від шоку. Їй стало неймовірно соромно й страшно за все, що відбувається в їхньому домі. Розуміючи, що дорослі втратили контроль, Йон Хва швидко повернула в коридор і побігла до кімнати Су Ґьон та Кьо Хуна.

— Су Ґьон! Кьо Хун! — стривожено вигукнула Йон Хва, забігаючи до них. — Що взагалі коїться?! Там у вітальні мати Пе Рони... Вона накинулася на матір! Що ви такого зробили вчора?!

Су Ґьон лише злорадно посміхнулася, склавши руки на грудях:

— А що такого? Я просто розповіла батькам правду. Твоя бідна репетиторка крутить роман із Ростіславом за нашими спинами. Нехай тепер її мати розплачується за її нахабство.

Кьо Хун лише мовчки опустив очі, розуміючи, яку страшну кашу заварила його сестра.

Тим часом у вітальні конфлікт досяг своєї критичної точки.

Чоловік Су Рьон — господар родини Пак — рішуче зробив крок уперед, розбороняючи жінок і з силою відштовхуючи Сон Чжин геть від своєї дружини.

— Годі! Припиніть цей цирк! — суворо загримів він, поправляючи піджак. — Жінко, ти забула, де перебуваєш?! Я зараз же викличу поліцію, і тебе закриють за напад! Твоя донька — нетямуща дівчисько, яка не знає свого місця!

Сон Чжин важко дихала. Вона витерла сльозу з щоки й повільно звів очі на чоловіка Су Рьон. Вона дивилася на нього довго, пильно й промовляючи кожну деталь його обличчя.

Сон Чжин знала його дуже добре. Занадто добре. Багато років тому їх пов'язувало минуле, про яке вона намагалася забути, як про найстрашніший сон. І саме зараз, бачачи, як цей чоловік із гидливістю дивиться на неї, як він ногами давив її єдину дитину, Сон Чжин зрозуміла: час мовчати минув.

Вона вирішила випустити на волю таємницю, яку берегла в серці протягом багатьох років.

— Викликай поліцію... Давай, викликай! — з гіркою, лякаючою посмішкою мовила Сон Чжин, роблячи крок до нього впритул. — Викликай і розкажи їм усім, який ти благородний господар!

— Про що ти белькочеш, божевільна?! — зневажливо пирхнув пан Пак.

Сон Чжин розвернулася до Су Рьон, яка все ще важко дихала, поправляючи розпатлану зачіску, а потім знову подивилася господареві дому просто в очі.

— Ти думаєш, що Пе Рона — це просто якась бідна дівчисько з вулиці? — гучним, чітким голосом, який лунав на весь пентхаус, промовила Сон Чжин. — Ти думаєш, ти мав право крити її матом і тримати ногою на підлозі?!

— Заткнися! — рявкнув господар дому.

— Ні, я не замовкну! — вигукнула Сон Чжин, і в її очах спалахнуло сліпуче світло правди. — Подивися на неї! Подивися на її очі, на її риси обличчя! Ти досі не зрозумів, чому вона так схожа на твоїх дітей?!

Су Рьон застигла на місці. Повітря у вітальні ніби викачали.

— Що... що ти кажеш? — здивовано й тривожно прошепотіла Су Рьон, відчуваючи, як холодний піт виступає на спині.

Сон Чжин зробила глибокий вдих і вимовила слова, які розірвали простір пентхауса, мов грім серед ясного неба:

— Пе Рона — твоя рідна донька! Вона твоя кров! Я роками приховувала це від тебе й від усього світу, але ти... ти власною ногою давив свою рідну дитину на підлозі!

Час зупинився.

Су Рьон застигла, мов кам'яна статуя. Її обличчя миттєво втратило всі фарби, а чашка, яку вона досі тримала в руках, вислизнула й із гучним брязкотом розбилася об мармурову підлогу. Вона приголомшено дивилася то на Сон Чжин, то на свого чоловіка, який у цей момент сполотнів і не міг вимовити жодного слова.

Фатальна таємниця минулого нарешті вирвалася на свободу.