Глава 21. Нічний сюрприз на балконі, злива й обіцянка проти всього світу

Глава 21. Нічний сюрприз на балконі, злива й обіцянка проти всього світу

Ніч огортала місто важким, оксамитовим покривалом. У пентхаусі родини Пак запанувала глуха, майже за загрозлива тиша. Батьки після важкого робочого дня та нескінченних ділових зустрічей давно пішли до своєї спальні й поринули в глибокий сон, а Су Ґьон із Кьо Хуном зачинилися у своїх кімнатах.

У цей час Пак Йон Хва сиділа на своєму улюбленому балконі, огорнута в м'який плед. Вона тихо спостерігала, як темні осінні хмари затягують нічне небо, ховаючи останні зорі. У її душі було тривожно, але думки незмінно поверталися до однієї людини — до Дем'яна.

Раптово за огорожею балкона пролунав тихий, ледь відчутний шелест. Йон Хва здригнулася й підхопилася з крісла, міцніше стиснувши краї пледа. Серце калатало десь у горлі. Через секунду через масивні перила балкона, легко й граціозно, мов хижак, перестрибнув високий чоловічий силует.

Це був Дем'ян.

Він ризикнув усім: прослизнув крізь систему охорони комплексу, видерся суміжними конструкціями й перебрався прямо на її балкон, не злякавшись запаморочливої висоти.

— Дем'ян?! — ледь чутно прошепотіла Йон Хва, перелякано затуливши рот долонею. Її очі розширилися від шоку. — Ти що тут робиш?! Це ж божевілля! Якби тебе хтось побачив...

Дем'ян лише м'яко усміхнувся своєю рідкісною, теплою посмішкою, яка призначалася тільки їй. Вона підійшов ближче, тихо й безшумно, скидаючи капюшон чорної худі.

— Я просто скучив, — тихо відповідає Дем'ян, дивлячись на неї поглядом, повним пекучої ніжності. — І я обіцяв собі, що зроблю тобі сюрприз.

Йон Хва дивилася на нього, і її серце стискалося від солодкого болю й захвату. Вона зрозуміла: цей чоловік піде на все заради неї. Він знехтує небезпекою, висотою, гнівом батьків і законами двох впливових родин, аби лише бути поруч хоча б на мить.

Не втримавшись, дівчина зробила крок уперед і міцно, з усієї сили пригорнулася до його грудей, ховаючи обличчя на його шиї. Дем'ян негайно обхопив її своїми міцними руками, притискаючи до себе й гладячи її шовкове волосся.

— Ти божевільний, Дем'яне... Справжній божевільний, — шепотіла вона, відчуваючи, як від його тепла зникає весь нічний холод.

— Тільки поруч із тобою, мала квітка, — тихо мовив він, цілуючи її в скроню. Потім він злегка відхилився, подивився в її сяючі очі й промовив: — Ходімо зі мною.

— Куди? Зараз?! — здивувалася Йон Хва.

— Гуляти. Нічним містом. Тільки ти і я. Твої батьки сплять, охорона на нижніх поверхах не чекає нікого зверху. Я виведу тебе тихо.

Йон Хва вагалася лише секунду. Знаючи, що батьки міцно відпочивають і не вийдуть до ранку, вона вирішила ризикнути. Вони обережно прослизнули через балконні двері, прошмигнули темним холом пентхауса й через запасний службовий вихід, де Дем'ян заздалегідь відключив датчики, вислизнули на вулицю.

На вулиці панувала свіжість. Повітря було просякнуте запахом осіннього листя та близької грози. Перші дрібні краплі дощу почали падати на асфальт, заломлюючи світло вуличних ліхтарів.

Вони йшли під руку вздовж порожньої алеї біля комплексу. Дем'ян дбайливо притримував Йон Хва за талію, ховаючи її від поривів вітру. Вони більше не ховалися. Тут, серед темного нічного міста, вони почувалися вільними.

— Ми не зможемо ховатися вічно, Дем'яне, — тихо мовила Йон Хва, тулячись до його плеча. — Рано чи пізно наші батьки про все дізнаються. Моя мати... вона дуже жорстока, коли йдеться про її плани.

— Нехай дізнаються, — твердо й безвагально відповів Дем'ян, переплітаючи свої пальці з її ніжними пальчиками. — Я не збираюся віддавати тебе нікому. Наш наступний крок — відкрито сказати їм усім, що ми пара. Хай що б вони думали, які б бізнес-інтереси не будували — вони не зможуть нас розлучити. Я захищу тебе від усіх, навіть від твоєї матері.

Йон Хва підвела на нього погляд, повний безмежної віри.

У цей момент з неба рясно й пролилася справжня осіння злива. Великі краплі дощу стукали по дахах і листі, змиваючи всі тривоги й страхи минулого дня. Але їм було байдуже до негоди.

Дем'ян зупинився просто посеред залитої дощем алеї. Він повернув Йон Хва до себе, дбайливо припідняв її підборіддя й накрив її губи своїми у пристрасному, глибокому й гарячому поцілунку. Дощ стікав по їхніх обличчях, вимочував одяг, але в цьому пристрасному поцілунку не було жодного страху — лише дике, неборне бажання бути разом проти всього світу.