Глава 20. Осінній кава-акорд, сліпа заздрість та заколот біля вітрини

Глава 20. Осінній кава-акорд, сліпа заздрість та заколот біля вітрини

Наступного дня осіннє сонце забарвило вулиці міста в теплі, бурштинові відтінки. Пе Рона довго стояла перед дзеркалом у своїй скромній кімнаті, хвилюючись так, ніби збиралася на найважливіший іспит у своєму житті. Сьогодні вона вирішила залишити свої звичні, розтягнуті джинси й широкі худі в шафі. Дівчина дістала ніжне, просте сукню м'якого бежевого кольору — єдину святкову річ у своєму гардеробі, яку вона вдягала лише по особливих днях. Воно витончено підкреслювало її струнку фігуру, додаючи образу тендітності та природної краси.

Коли Пе Рона увійшла до затишного, залитого м'яким світлом кафе в центрі міста, Ростіслав уже чекав на неї біля столика поруч із великою панорамною вітриною. Побачивши її, хлопець на мить затамував подих і швидко підвівся з місця.

— Пе Рона... — прошепотів він із щирим захопленням, і його щоки злегка спалахнули рум'янцем. — Ти... ти виглядаєш просто дивовижно! Ця сукня тобі надзвичайно личить. Ти наче з обкладинки журналу.

Пе Рона ніяково посміхнулася, відчуваючи, як сором'язливе тепло розливається по тілу від його слів. Вона опустила очі й тихо відповіла:

— Дякую, Ростіславе. Мені дуже приємно.

Вони сіли за столик, замовили гарячий арахісовий лате й ніжні десерти. Розмова зав'язалася легко й невимушено. Вони розклали зошити, обговорюючи результати вхідного тесту Су Ґьон та Кьо Хуна, але дуже швидко тема навчання відійшла на другий план. Вони сміялися, ділилися дитячими спогадами, розмовляли про музику й просто насолоджувалися цією щирою, теплою атмосферою. Для Пе Рони, яка постійно жила під важким гнітом бідності й нестатків, ці хвилини поруч із Ростіславом стали справжнім ковтком свіжого повітря. Хлопець дивився на неї з такою ніжністю та повагою, якої вона вже давно не відчувала від оточуючих.

Проте ця ідилія тривала недовго.

Прямо навпроти кафе, за скляною вітриною, проходила Су Ґьон разом із трьома своїми елітними подругами з приватного коледжу. Вони поверталися з шопінгу, тримаючи в руках фірмові пакети з дорогих бутиків. Раптово одна з дівчат зупинилася й зачудовано штовхнула Су Ґьон у лікоть:

— Глянь туди! Чи це не Ростіслав Корсаков? Молодший син господаря комплексу?

Су Ґьон повільно повернула голову й застигла на місці. Її очі розширилися від шоку та дикого обурення. Через прозоре скло вона чітко бачила, як «золотий хлопчик», спадкоємець величезних статків, ніжно посміхається й тримає за руку... її бідну репетиторку в бежевій сукні!

— Що?! — злісно видихнула Су Ґьон, стискаючи кулаки так, що довгі доглянуті нігті впилися в долоні. — З цією злидаркою?!

Подруги навколо неї миттєво вибухнули шепотом і злорадним сміхом:

— Оце так поворот! Ростіслав — і якась дівчина з секонд-хенду?!

— Су Ґьон, це ж та сама твоя вчителька в обшарпаних кросівках, про яку ти розповідала?!

— Як він узагалі міг на неї подивитися? Вона ж йому зовсім не пара!

Але дівчата й гадки не мали, яка отруйна буря вибухнула в цей момент у душі самої Су Ґьон.

Нікому — ані подругам, ані навіть власній сестрі Йон Хва — Су Ґьон ніколи не зізнавалася в тому, що вже довгий час була потайки закохана в Ростіслава. Вона вважала його ідеальним: гарним, вихованим, багатим і недосяжним. Проте її мати Су Рьон завжди тримала доньку в їжакових рукавицях, суворо повторюючи, що зараз для неї існує лише музика, вокальні конкурси та навчання, а про хлопців і кохання їй навіть думати заборонено. Су Ґьон приховувала свої почуття, сподіваючись, що колись, коли вона виросте, вона зможе стати для Ростіслава єдиною.

І ось тепер вона бачила, як хлопець її мрії з щирим захватом дивиться на дівчину, яку вона вважала брудом під своїми ногами.

Ревнощі, ображене самолюбство й дика лють засліпили Су Ґьон. Її щоки запалали від гніву. Вона просто не могла дозволити, щоб якась бідна репетиторка забрала в неї «золотого хлопця» з родини Корсакових.

— Вона не матиме його... — крізь зуби процідила Су Ґьон, пропікаючи Пе Рону ненависним поглядом через скло. — Я не дозволю цій злиденній вискочці навіть торкатися його!

— Су Ґьон, та що ти так переймаєшся? — знизала плечима одна з подруг. — Вона ж просто репетитор. Батьки Ростіслава швидко дізнаються й викинуть її на вулицю.

— Ні, — суворо відрізала Су Ґьон, повертаючись до дівчат із холодною, жорстокою посмішкою. — Чекати батьків надто довго. Ми самі проучимо цю жебрачку. Вона повинна раз і назавжди зрозуміти своє місце й більше ніколи в житті не наближатися до Ростіслава.

Дівчата відійшли в тінь алеї, подалі від вітрини, де Су Ґьон зібрала їх у щільне коло.

— І що ти пропонуєш? — з цікавістю запитала інша подруга.

— Вона працює в моєму домі, — з підступною розважливістю мовила Су Ґьон. — Вона повністю залежить від оцінок моєї матері й від своєї репутації. Ми влаштуємо їй таку пастку, після якої вона не просто втратить роботу репетиторки, а вилетить з нашого пентхауса з ганьбою! Я зроблю так, що її звинуватять у крадіжці або в зіпсованому дорогоцінному майні. Вона бідна, у неї немає жодного захисту!

— А якщо вона поскаржиться Ростіславу? — зауважила дівчина.

— Ростіслав не повірить крадійці, коли моя мати й батько виставлять її за двері! — злорадно засміялася Су Ґьон. — Мені плювати, що вона моя вчителька. Мені плювати, що вона бідна. Вона зазіхнула на те, що належить мені за правом статусу. І вона гірко пошкодує про кожен день, проведений поруч із Ростіславом!

Подруги підтримали її викличним сміхом. План помсти почав дозрівати в голові розпещеної дівчини.

Тим часом усередині теплого кафе Пе Рона й Ростіслав навіть не здогадувалися про хмари, що згущалися над їхніми головами.

Ростіслав обережно простягнув руку й легенько торкнувся долоні Пе Рони:

— Дякую, що погодилася зустрітися сьогодні. Поруч із тобою я почуваюся справжнім.

Пе Рона подивилася в його щирі очі й м'яко відповіла, відчуваючи, як тривога й сором остаточно покидають її серце. Вона ще не знала, які жорстокі випробування готує для неї Су Ґьон, але в цей момент вона була просто щаслива.