Глава 19. Поклики минулого, розмова пізно вночі та сміливий крок назустріч

Глава 19. Поклики минулого, розмова пізно вночі та сміливий крок назустріч

Нічна Одеса поринула в тишу, а над сірим п'ятиповерховим будинком на околиці міста повільно згущався холодний вересневий туман. Пе Рона піднялася на свій поверх, важко повертаючи ключ у старому замку. Кожен її крок віддавав утомою після виснажливого дня у світлому, але абсолютно чужому й холодному світі елітного комплексу «Bleak Sea».

Зайшовши до скромної передпокою, дівчина мовчки розбулася, обережно поставивши ті самі обшарпані білі кросівки біля порогу. Вона з гіркотою згадала, як господар пентхауса — батько Пак Йон Хва — з такою гидливістю дивився на це взуття, вимагаючи від покоївки негайно викинути його в смітник.

У квартирі панувала напівтемрява. У невеличкій вітальні на старенькому дивані, навіть не роздягавшись, заснула мати. Сон Чжин виглядала беззахисною й до межі виснаженою після важкої, фізично важкої зміни. Поруч, за маленьким письмовим столом, при тьмяному світлі настільної лампи досі сиділа молодша сестра Мін Со А, схилившись над підручниками й щось тихо виводячи в зошиті.

— Со А, чому ти ще не спиш? Пізно ж вже, — тихо прошепотіла Пе Рона, підходячи й ніжно торкаючись плеча сестри.

— Мені трохи залишилося, Рона... Хочу все дописати, щоб мати завтра не хвилювалася, — посміхнулася Со А сонними, але щирими очима.

Пе Рона дбайливо накрила мати теплим пледом, простежила, щоб сестра вклалася спати, і нарешті прошмигнула до своєї маленької кімнати.

Вона сіла на краї ліжка, виснажена й спустошена. У той же момент до неї на коліна радісно вискочив маленький волохатий песик — її єдиний вірний пухнастий друг, який завжди чекав на неї з роботи. Пе Рона міцно пригорнула собачку до себе, зарившись обличчям у її м'яку шерсть і слухаючи її заспокійливе сопіння.

У її голові знову й знову виринали події сьогоднішнього дня. Вона згадувала, з якою сміливістю та витонченою гідністю Пак Йон Хва заступилася за неї перед своєю наглою сестрою Су Ґьон. Вона згадувала її добрі, співчутливі очі біля ліфта. Але поруч із цим теплим спогадом стояв важкий, крижаний образ батька родини Пак. Цей чоловік не просто любив багатство — він щиро зневажав і ненавидів бідних людей, бачачи в них лише мотлох, не вартий уваги.

І раптом Пе Рону пронизав дивний, раптовий холодний острах. Вона зажмурилася, намагаючись згадати суворі, різкі риси обличчя пана Пака.

«Чому... чому його обличчя здається мені таким знайомим? — промайнула тривожна думка в її голові. — Де я могла його бачити раніше? В якомусь давньому дитячому спогаді? Чи в минулому моєї матері?»

Пе Рона чітко відчувала: між цим чоловіком і її родиною існує якась темна, незагоєна таємниця. І саме через цю таємницю її мати Сон Чжин так панічно блідне й тремтить при кожній згадці про родину з «Bleak Sea».

З важких думок її вивів тихий вібросигнал смартфона, що лежав поруч на покривалі. Екран спалахнув — це був Ростіслав.

Пе Рона здригнулася від несподіванки, але з трепетом у серці відповіла на виклик і приклала телефон до вуха:

— Алло...

— Привіт, Пе Рона. Вибач, що так пізно, — донісся з динаміка м'який, оксамитовий і дуже теплий голос Ростіслава. — Ти не спиш? Я просто... я дуже хотів дізнатися, як ти почуваєшся після сьогоднішнього.

Пе Рона мимовільно посміхнулася, міцніше обіймаючи свого песика. Чути цей голос після всього бруду й принижень дня було справжнім порятунком.

— Привіт, Ростіславе... Я вже вдома. Все в порядку, правда.

— Я знаю, що було важко, — продовжив Ростіслав, і в його голосі відчувалася щира турбота. — Послухай, ти чудово трималася. Ти дуже сильна. І я хотів би запропонувати... давай завтра зустрінемося після занять у якомусь затишному кафе? Обговоримо тести хлопців, розплануємо подальшу програму... і просто вип'ємо кави. Я дійсно хочу тебе підтримати й підняти тобі настрій. Ти не проти?

Пе Рона затамувала подих. У її душі спалахнула гостра боротьба. З одного боку, її розум кричав про небезпеку: вона — бідна репетиторка, він — син володаря комплексу Корсакова, багатшого за багатьох людей у місті. Якщо про їхню приватну зустріч дізнається його батько або Су Рьон, вибухне величезний скандал. Це був величезний ризик для її роботи й майбутнього сестри.

Але з іншого боку, її серце підказувало зовсім інше. Останнім часом доля посилала їй лише суворі випробування, бідність і приниження. А Ростіслав був єдиним світлим променем, який міг її захистити, дати натхнення й мотивувати рухатися далі, непускаючи рук.

— Добре, Ростіславе... Давай зустрінемося, — тихо, але впевнено відповіла Пе Рона.

— Чудово! — на іншому кінці дроту в голосі хлопця спалахнула щира, дитяча радість. — Я скину тобі адресу затишного кафе в центрі. Я чекатиму на тебе о п'ятій. Надобраніч, Пе Рона.

— Надобраніч, Ростіславе.

Поклавши трубку, Пе Рона ще довго сиділа в темряві, гладячи собачку й слухаючи, як прискорено калатає її власне серце. Вона розуміла, чим ризикує, ступаючи на цей міст між бідністю й розкішшю. Але більше за все її не відпускав дивний спогад: обличчя батька Пак Йон Хва стояло перед очима. Дівчина твердо вирішила для себе — хай там що, вона повинна дізнатися, які таємниці минулого пов'язують її матір із цим жорстоким чоловіком.