Глава 18. Таємничий зв'язок, кава в осінньому парку

Глава 18. Таємничий зв'язок, кава в осінньому парку

У своїй затишній кімнаті, огорнутій м'яким напівтемрявою вечора, Пак Йон Хва лежала у милій, шовковій постелі й довго не могла заплющити очей. Зазвичай після виснажливих уроків вокалу та розмов із матір'ю її огортав глибокий сон, але цієї ночі думки завзято поверталися до однієї й тієї ж людини — бідної репетиторки Пе Рони.

Перевертаючись із боку на бік, Йон Хва знову й знову згадувала той момент біля ліфта: зношені білі кросівки, тремтячі руки дівчини, але водночас — її гордий, чистий і незламний погляд. У цій бідній дівчині було щось дивовижно знайоме, якийсь невловимий, майже містичний зв'язок, ніби їхні долі вже давно були переплетені невидимою ниткою. Йон Хва анітрохи не засуджувала її за бідність. Навпаки, у ній зародилася глибока повага та щира симпатія до Пе Рони, яка, незважаючи на старий одяг і приниження від господаря дому, зберігала рідкісну внутрішню гідність.

Наступного дня після занять у коледжі Йон Хва вислизнула з навчального корпусу й попрямувала на таємну зустріч із Дем'яном. Вони домовилися зустрітися в тихому куточку затишного скверу, де майже не було перехожих. Разом із Дем'яном прийшов і його молодший брат Ростіслав, який останнім часом став для закоханих надійним захисником і довіреною особою.

Всівшись на дерев'яній лавці під розлогим кленом, з якого повільно падало золотаве листя, хлопці взяли гарячу каву у паперових стаканчиках. Йон Хва, тримаючи в руках теплий десерт, вирішила поділитися тим, що сталося вчора в їхньому пентхаусі. Вона детально розповіла про наглу поведінку своєї сестри Су Ґьон, про жорстокі слова батька щодо бідних кросівок Пе Рони та про те, як репетиторка ледве втримала сльози від сорому.

Почувши це, Ростіслав настільки обурився, що його рука здригнулася, і він ледь не впустив свій гарячий лате прямо на джинси.

— Що за маячня?! — обурено вигукнув Ростіслав, аж підскочивши на місці. — Це ж абсолютна несправедливість! Як можна оцінювати людину за її взуттям чи статками?! У нашій родині, який би батько не був суворий щодо бізнесу, ми б ніколи не дозволили собі так принизити гостя чи вчителя прямо на порозі! Чому у вас так реагують на бідність?!

Йон Хва лише сумно опустила очі й промовчала. Вона не мала що відповісти, адже сама часто пакувала свої почуття у глибоку тишу, аби не роздмухувати конфлікти вдома. Вона почувалася винною за поведінку своїх рідних.

Дем'ян, бачачи, як його ніжний «лотос» в'яне від смутку й переживань, м'яко відклав свою каву вбік. Пересівши ближче до дівчини, він дбайливо пригорнув її до своїх міцних грудей, обхопивши руками за тендітні плечі.

— Заспокойся, мала квітка, — тихо й з невимовною ніжністю прошепотів Дем'ян, цілуючи її в скроню. — Ти не відповідаєш за вчинки свого батька чи сестри. Ти зовсім інша. Не бережи цей смуток у собі, добре?

Йон Хва сховала обличчя на його грудях, заплющивши очі й притискаючись до нього всім тілом. У цих міцних, надійних обіймах увесь зовнішній світ із його статками, жорстокістю й багатством миттєво зникав. Для них існувала лише ця осінь, шелест листя й цей тихий простір, де панувало їхнє щире, непереможне кохання.

Пізніше, коли Йон Хва вирушила на наступний урок вокалу, брати Корсакови повільно покрокували алеєю в напрямку свого комплексу. Дем'ян ішов, заклавши руки в кишені шкіряної куртки, а його обличчя знову стало серйозним і замисленим.

Зупинившись біля фонтану, Дем'ян розвернувся до молодшого брата й подився йому просто в очі:

— Ростіславе, ти чув, що вона розповіла? Мені гидко від того, як Су Ґьон поводиться з цією дівчиною. Я не хочу, щоб ти перетворювався на таких же розпещених мажорів, як вони чи мій колишній друг Данило. Якщо тобі дійсно небайдужа Пе Рона — не будь ганчіркою. Захисти її. Поживися, як справжній чоловік.

Ці слова старшого брата влучили прямо в ціль. Ростіслав застиг, стиснувши кулаки. У його голові спалахнув образ Пе Рони — дівчини, яка з гордо піднятою головою забирала свої обшарпані кросівки з рук покоївки. У ньому піднялася хвиля нестримного бажання діяти.

«Вона не повинна страждати через цих пихатих багатіїв, — твердо вирішив Ростіслав у душі. — Я повинен показати їй, що у цьому світі є люди, які цінують її серце, а не її статки».

У голові 16-річного хлопця дозрів рішучий план. Він зрозумів, що більше не збирається чекати випадкових зустрічей на заняттях. Настав час взяти ініціативу у свої руки: він вирішив особисто написати Пе Роні, запросити її на справжнє побачення в якесь затишне, тепле місце, втішити її після вчорашнього приниження й показати, що для нього вона — найцінніша дівчина в усьому місті.