Глава 15. Шовковий реверанс, таємний союзник та прихована отрута

Глава 15. Шовковий реверанс, таємний союзник та прихована отрута

Вишуканий кабінет пані Су Рьон зустрічав ранковим сонцем, яке м'яко заломлювалося в кришталевих вазах та відбивалося від лакованої поверхні масивного письмового столу. У повітрі витав тонкий, ледь відчутний аромат дорогих парфумів та свіжообсмаженої кави. За столом сиділа господиня дому — бездоганно одягнена, з ідеальною зачіскою та розсудливим, холодним виразом обличчя.

Тихий стук у двері порушив ранкову тишу. До кабінету увійшла Селена. Дочка Владимира Корсакова трималася з притаманною їй природною грацією, проте в її ході не було вчорашньої викличної різкості. Вона прийшла сюди з чітким розрахунком — погасити пожежу, яку сама ж і запалила під час спільної вечері.

— Доброго ранку, пані Су Рьон, — м'яко, з повагою мовила Селена, зупиняючись за кілька кроків від столу.

Су Рьон повільно підвела погляд від документів, злегка припіднявши витончену брову.

— Доброго ранку, Селено. Не очікувала побачити тебе так рано. Щось сталося?

Селена зробила глибокий вдих і, дивлячись жінці просто в очі, вимовила слова, які далися їй невимовно важко, але були необхідні задля миру між родинами:

— Я прийшла вибачитися, пані Су Рьон. Моя поведінка за вечірнім столом була неприпустимою. Я дозволила собі зайву емоційність і резкість на вашу адресу. Це було нетактовно й неповажно з мого боку. Сподіваюся, ви пробачите мені цей спалах і ми зможемо залишити це непорозуміння в минулому.

На обличчі Су Рьон спалахнула бездоганна, шовкова посмішка. Вона граціозно підвелася з-за столу, підійшла до Селени й м'яко поклала свої долоні їй на плечі.

— О, люба Селено, ну що ти! — заспівала Су Рьон ніжним, заколисуючим голосом. — Ти молода, імпульсивна дівчина з гарячим характером, як і твій батько. Я зовсім не тримаю на тебе зла. Усі ми іноді кажемо зайве під впливом емоцій. Забудь про це, я вже давно все пробачила.

Проте за цією фальшивою маскою великодушності в душі Су Рьон палала справжня, отруйна лють. Вона ніколи й нікому не пробачала принижень. Вчорашні різкі слова Селени перед чоловіком і партнерами глибоко поранили її хворобливе самолюбство. Су Рьон зробила вид, що прийняла вибачення, лише заради збереження вигідного бізнес-союзу з Владимиром Корсаковим, але всередині вона вже виносила вирок: ця пихата дівчисько ще пошкодує про свій вчинок.

— Знаєш, Селено, — раптово мовила Су Рьон, ніби між іншим. — Раз ми закрили це питання, у мене є до тебе невелике прохання. Мій графік сьогодні дуже щільний. Чи не могла б ти піднятися до нашого класу й трохи позайматися з моєю донькою Йон Хва? Підтягни її за програмою. Ви ж дівчата, швидко знайдете спільну мову.

— Звісно, пані Су Рьон. З радістю, — відповіла Селена, приховуючи власне здивування.

Коли за дівчиною зачинилися двері, обличчя Су Рьон миттєво змінилося. Посмішка зникла, а очі стали холодними, мов лід. Вона повільно опустилася у крісло й пальцями стиснула край столу.

«Ти думаєш, прийшла, сказала пару солодких слів — і все забуто? — злісно думала Су Рьон, роздуваючи ніздрі. — Ні, Селено Корсакова. Ти думаєш, що тобі, як доньці володаря комплексу, дозволено все? Ти помиляєшся. Я не прощаю зради й принижень. Я обов'язково поставлю тебе й всю твою родину на місце. Ви всі ще плакатимете перед мною».

Тим часом Селена повільно піднімалася сходами до навчальної зали. У її голові вирували думки. Вона згадала нічний балкон, тіні під дерев'яною аркадою та те, як її завжди холодний і жорсткий брат Дем'ян із неймовірною ніжністю обіймав цю тендітну корейську дівчину. «Ніжна квітка лотоса... — думала Селена з теплою посмішкою. — Мій вибуховий брат любить її більше за все на світі. Вона стала його порятунком».

Зайшовши до світлого класу, Селена побачила Пак Йон Хва. Дівчина сиділа біля вікна з нотним зошитом і щось тихо виводила олівцем.

— Привіт, Йон Хва, — м'яко мовила Селена, зачиняючи двері.

Йон Хва здригнулася від несподіванки й швидко підхопилася з місця, вклонившись за східною традицією:

— Доброго дня, Селено... Мати казала, що ви прийдете.

Селена повільно підійшла до неї, відклала ноти вбік і, подивившись дівчині просто в очі, мовила без жодних вступів:

— Я знаю про вас із Дем'яном.

Йон Хва миттєво зблідла. Олівець вислизнув із її пальців і з тихим стукотом упав на підлогу. Вона сполотніла від жаху, а серце забилося в божевільному ритмі. У її очах спалахнув панічний страх: якщо про це дізнаються батьки, їх із Дем'яном знищать.

— Я... ми... це не те, що ви думаєте... — затремтіла Йон Хва, задкуючи на крок і не знаючи, куди подіти очі. — Будь ласка, не кажіть нікому!

Бачачи, як дівчина хвилюється й відчайдушно намагається захистити своє кохання, Селена зробила крок уперед. Вона дбайливо взяла ніжні, холодні від страху руки Йон Хва у свої теплі долоні й міцно стиснула їх.

— Заспокійся, мала квітка. Не бійся мене, — з глибокою щирістю та ніжністю мовила Селена, розгладжуючи її пальці. — Я не ворог вам. Я бачила вас учора вночі під балконом. Я бачила, як Дем'ян дивиться на тебе. Знаєш, мій брат завжди був закритим, вибуховим і жорстоким із цим світом. Але поруч із тобою він змінюється. Завдяки тобі він стає кращим, м'якшим, справжнім чоловіком.

Йон Хва підняла на неї здивовані, повні сліз очі, не вірячи своїм вухам.

— Ви... ви не розкажете батькові? — тихо запитала вона.

— Ніколи, — твердо відповіла Селена. — Але вам треба бути дуже обережними. Наші родини зараз на межі конфлікту. Не ховайтеся, але й не відкривайтеся перед батьками завчасно, поки ми з чоловіком не підготуємо ґрунт. Я допоможу вам зберегти це кохання.

Йон Хва полегшено видихнула, і на її обличчі спалахнула сяюча посмішка вдячності. У цьому великому, холодному й чужому місті вона несподівано знайшла справжню сестру та надійну захисницю їхньої з Дем'яном таємниці.