Глава 5

Брі знову подивилася на батька.

- Тату, ви лякаєте її.

- Брі, люба, йди до мене, - сказав чоловік і простяг руку до дочки. - Добре, мала, тільки йди сюди, - вже ласкаво покликав батько.

Вовчиця знову вишкірилася, а ручка дівчинки погладила її вовну і зробила крок до батька.

- Не бійся, Леро, вони тебе не чіпатимуть, - примовляла дівчинка, а потім подивилася на батька. - Вона гарна, вона боронила мене! А зараз вона одна у лісі і їй страшно.

Він тяжко зітхнув і прибрав меча.

Вовчиця насторожено стежила за її пересуваннями. Як тільки чоловік обхопив руками тендітне тільце дочки, вона змогла зітхнути спокійно.

На колінах у батька Бріана плутано розповіла, як опинилася в лісі. Усі чоловіки напружено прислухалися, щоб уловити кожне слово.

Альфа, вислухавши дочку, підійшов до дівчини.

- Ти дуже відважна вовчиця. - промовив і шумно втягнув повітря, ніби намагаючись відчути мій запах і відразу примружився, ніби намагаючись щось зрозуміти.

- Хто ви такі? - з жахом в очах, чекала на відповідь.

- Перевертні. Хто ще?

Якщо чесно чекала будь-чого, але тільки не такого визнання. Я так розгубилася, що навіть не знайшла, щоби відповісти. Хоча якщо подумати, то й сама якось перетворилася на вовка.

- Британі, а ти теж не людина? - Уточнила я, вдивляючись в її обличчя і намагаючись зрозуміти, чи можливо перевертня відрізнити від людини за зовнішніми ознаками.

- Так, як і багато хто, - вона посміхнулася.

- А зграй багато?

- Так. У кожного клану своя територія та ватажок - Альфа. Вільгельм - альфа нашої зграї. - відповів молодий хлопець і кивнув у бік отця Британі.

Вони на мене дивилися якось зло, через що озноб пробіг по тілу. Я дуже хотіла зомліти і прокинутися, коли все якось само собою зважиться. Ну, що я можу, зрештою, проти натовпу вояк?

- Зараз ти перебуваєш на території перевертнів. І нам цікаво, як ти сюди потрапила?

- Може, обговоримо ситуацію, що склалася? - обережно запропонувала я.

- Не зараз.

Усередині просто розпирало питання. Але ставити їх потрібно дуже обережно і свого часу.

Вирішили трохи відпочити та висуватися в дорогу. Бріана швидко заснула. У мене особливо вибору не було.

***

Частині його малого загону я начебто навіть сподобалася.

- Ти як? - раптом почувся чоловічий голос. Різко повернувшись на нього, побачила молодого перевертня.

- Мабуть, нормально, - досить чесно відповіла я. - Для людини, яка опинилася в моїй ситуації.

- Я можу сісти? - Уточнив він і, побачивши мій кивок присів поруч.

- Звісно. Як тебе звуть?

- Герман.

- Валерія. Можеш називати мене Лєрою. - І простягла руку для рукостискання, а він прийняв мою долоню і поцілував.

- Ми не хотіли тебе налякати. - у голосі Германа дзвеніли винні нотки. - Кожен вовк, кожна вовчиця мені дуже дорогі. А Брі, вона як дитина альфи ще важливіша для нас.

- Я розумію. За свою дитину я б теж горлянки гризла...

- Германе, а скільки тобі років? - Уточнила я.

- Вісімдесят шість.

Чесно кажучи, стримати емоції в цей момент я не змогла і з моїх губ зірвалося:

- Офігеть! А скільки взагалі живуть перевертні?

- Чотириста-п'ятсот, довгожителі доживають до шестисот.

- Ні хріна собі!

- Ти так здивувалася.

Неподалік уже розгорялося невелике багаття. У животі вкотре забурчало.

- А мені, звісно, ​​ніхто й не запропонує.