Глава 4

Піднявши очі, я побачила перед собою незнайомців. Перша думка була, що нас знайшли бандити.

Я стояла, широко відкривши рота, дивилася на людей, які з повітря витягли дворучні мечі, що відливали сталлю. Видно було відразу, що з мечем вони знайомі не з чуток. Я завмерла на місці, переводячи погляд то на одного воїна, то на іншого, не в змозі зрушити з місця або втекти.

Лєра сповнена страху, але вона зберегла внутрішню сміливість і рішучість. Вона стояла, зібравшись у кулак, готова на все, що може виникнути. Погляд Лєри стрімко пересувався від одного воїна до іншого, шукаючи будь-який слабкий момент. Вона відчувала, що це може бути важким випробуванням.

- Все добре, мала, просто нам треба бігти. - сказала і знову обернулася.

- Ні.

Найбільший чоловік підняв меч і став наближатися. Моя присутність дратувала його і була схожа на те, ніби він будь-якої секунди може прийняти вовчу личину і впитися в мене іклами.

Я виразно чула рик.

Як звір. Немає жодного сумніву, ця тварина прикінчить мене за першої ж нагоди! Серце заколотилося і ляснуло в п'яти.

Він виглядав суворим, озлобленим, моторошним і біс… Чортово привабливим. З коротким, злегка скуйовдженим темним волоссям, широким чолом і насупленими бровами. Виразними вилицями та широкою щелепою. А очі... Як я люблю, темно-карого кольору.

Лєра відчула, як її серце билося швидше, і вона миттєво відчула, що цей чоловік має якусь особливу силу над нею. Але вона не забула про свою мету - захистити себе та знайти вихід із цієї небезпечної ситуації.

Хмикнувши про себе, я відразу відігнала від себе подібні думки.

- Тату, ні! Не чіпайте її! - вигукнула дівчинка.

- Брі, іди сюди, - тихо покликав чоловік, боячись роздратувати вовка.

Дівчинка не зрушила з місця, а навпаки, присунулася ближче до неї і взяла за холку.

- Брі, роби що наказують.

Небезпеку обіцяв цей його владний погляд. Так і хочеться вкусити його болючіше.

- Тату, хай вони приберуть мечі, - голосно сказала дівчинка, вказуючи на чоловіків. - Вони можуть її поранити.

- Мила, ти мене чуєш? Іди сюди.

Дівчинка намагалася, як могла, прикрити мене собою. Але мене це не могло зупинити, якщо знадобиться.

- Чому ти мені не віриш?

- Я нікому не вірю. - Виділив друге слово чоловік.

Схоже, вовчиці не сподобалося, що він підвищив голос на дочку, і вона знову ринула у їх бік. Чоловіки вище підняли мечі.

Вовчиця різко підвела голову і грізно рикнула на дівчинку, яка швидко стала перед нею закриваючи.

Дівчинка обернулася до мене і суворо сказала:

- Лєра, ні. Не гарчи на них. Вони не хочуть нічого поганого.

На подив усіх чоловіків грізна вовчиця роздратовано хитнула головою, але назад все ж таки відступила.