4

Одуд сиділа біля катамарану й похмуро дивилася в сторону острова.

— Христос ся… — почала було Снігур, але Одуд так зиркнула в її сторону, що мала миттєво притихла.

— Що таке? — спитала Ворона.

— Та ось, Чайка дещо на хвості принесла… — проговорила птаха. — А я так бачу, що і ти туди ж.

— Ти що п’яна? — відкрила дзьоба Ворона.

— Я то ні. А ось ти, то так! — принюхалася Одуд.

— Це тут ні до чого. Свято ж, — пробурмотіла Ворона та почала дихати в іншу від Одуда сторону.

— Кому свято, а кому бляха, — по-філософськи відповіла Одуд та показала на острів. — Твої, до речі, зовсім клепку втратили. Позганяли всіх снігурів ось туди. Збираються знищити їх як вид.

— Не мели дурниць, — каркнула Ворона і додала тихіше, — хоча б при малій.

Очі в Снігура стали немов тарелі.

— Чайка де? — спитала Ворона.

— По останнім її словам я зрозуміла, що вона полетіла скликати птахів на бійку. Хоче визволяти снігурів. 

— І що то були за слова?

— «Я не здамся без бою![1]» — переспівала Одуд.

— Скажена птаха, — з повагою резюмувала Ворона, — мої брати і сестри її на шмаття порвуть.

— Не нашу Чайку! — впевнено відповіла Одуд. — Цікаво, що там насправді відбувається.

— То я злітаю туди до них. Роздивлюся, розпитаю, — Ворона розім’яла плечі. Сьогодні вона вже трохи натомилась. Дивне Різдво. Скільки себе пам’ятала, це свято вона просиджувала на найвищій гілці біля кафе. Майже завжди  голодна.

— Будь обережна! — Одуд подивилася, як Ворона набрала висоту, підсунула до себе поближче Снігура, бо так тепліше, і почала чекати.

[1] «Я не здамся без бою!» — слова з пісні «Без бою» гурту «Океан Ельзи»