Розділ 10

Нарешті цей день наступив і ворони вперше візьмуть мене на завдання. Як тільки я це дізналась, то стрибала від щастя, адже чекала від коли прибула сюди, а точніше від коли прийняла, що мені не вдасться просто втекти звідси.

Рута принесла мені новий одяг, адже на вулиці температура опустилась до десяти градусів вище нуля, а те, що мені дівчина дала при першій зустрічі, мене не врятує. Взуття було тепле і зручне, так як і куртка, яка тепер мені не заважатиме рухатись.

Щоб волосся не заважало, я заклала його в пучок, який вдався мені не з першого разу.

Як тільки одягнула, то одразу спустилась до Тіті. Дівчина недавно перефарбувала волосся і тепер воно мало салатовий відтінок – не звично не бачити її фіолетової маківки. Але  я тепер зробила висновок, що її природній колір – блонд, тоді б вона так легко не змінювалась. Але сьогодні Тіті заклала хвостик, і це я вперше бачила її із закладеним волосся.

Рута також заклала своє руде волосся у високий хвостик, який діставав аж до поясу.

- Ти вчасно. – посміхнулась руда.

Коул стояв спиною до мене і не бачив, що я прийшла, тому відступився і зніяковів, коли побачив мене. Він такий дивний останнім часом. Спочатку був лицеміром  і не давав мені слова сказати, потім ми зблизились – він мене підтримував, допомагав, а тепер взагалі ігнорує, а коли мої ребра зрослись чомусь раптово став зайнятий для уроків зі мною і  сказав, що я повинна ще трішки зачекати.

З десять воронів обступили стіл, який був захаращений різними видами зброї на будь-який смак. Тут були і ножі, і пістолети, і арбалет, і автомати, і гранати. Міч одразу прихопив собі гранати та два пістолети, а Коул який на мене навіть не глянув, взяв один ніж та автомат. Тіті взяла два маленьких пістолети, які сховала у взуття, а в руки взяла арбалет. Рута прихопила автомат і пістолети.

- Кілька годин тому прийшло повідомлення, що новий міст виникне о десятій вечора в Тосетері. – в дверях появився Девід. - Їхати три години, тому вирушаєте зараз, щоб встигнути до приїзду норад. – Коул ти загрузив авто?

Коул не очікував, що його запитають і розгубився, але кивнув.

- Киньте на всяк випадок, ще кілька гранат та магазинів. Якщо вірити нашим шпигунам в Тосетер має прибути велика поставка деталей для піратів. Але будьте уважні, от-от мають початись практики  в академіях, щоб ви не натрапили на якогось практиканта з пустими даними. – Девід оглянув кожного поглядом і  зупинився на мені. – Тому будемо готуватись до того, що норади просто так не пробачать нам крадіжку.

- Наскільки крихкий цей матеріал? – поцікавилась Тіті. – Щоб ми розуміли його цінність.

- Я не знаю, тому готуйтесь до всього. – Тіті кивнула.

Я вже зібралась йти з кімнати, але Девід продовжив:

- Війна всіх..

- …проти  всіх! – відповіла решта.

Я не знала, що в воронів є якийсь девіз. Тому єдина нічого не сказала у відповідь, але це ніхто не помітив. Девід покинув нас,  а ми почали сідати у автомобіль. За кермо сів Міч а поруч з ним Коул, а Рута, Тіті і я сіли ззаду. Решта невідомих мені воронів сіли в інше авто і ми вирушили.

- А про які практики говорив Девід? – запиталая рудоволосу, коли ми виїхали з Гнізда.

- Двічі на рік в академіях починаються практики для молодих летелей, щоб вони ближче ознайомились зі своєю майбутньою роботою.

- Вони ж нічого не знають про піратів? – уточнила я, так я пам’ятаю мені колись це розповідала тітка.

- Так, вони нічогісінько не знають про піратів і це навіть добре. – вставила Тіті.

- Чому?

- Наші лави поповнюються. – пояснив Міч спереду. – Але тут є і негативна сторона. – я зацікавлено подивилась на хлопця. – Нас дуже часто відправляють на завдання вважаючи, що летель нестиме важливу інформацію, а на справді попадається новачок, який несе пустий пакунок.

- Практикантам не дають нічого важливо, щоб вони не наробили халепи. – пояснювала Рута. - Зазвичай у таких випадках ми перехоплюємо якість особисті листи старих однокласників, подарунки до свят чи..

-…рецепт торта «Наполеон». – перебив Міч і всі засміялись, всі крім Коула.

- На своїй першій практиці саме це переносив Коул. – прошепотіла Рута мені на вухо і тепер уже я ледь стримувала сміх, але трималась найбільше з усіх – не хотілось ще більше псувати відносини з хлопцем.

Ми вже виїхали з лісу і поїхали на північ. Минаючи Даркхіл, якого було видно, як на долоні. Сутінки осіли і де-не-де в місті засвітились ліхтарі.

В цьому місці абсолютно нічого не змінилося, досі ліхтарі світились через один, але все одно з гори був неймовірний вид. Адже я вже почала сумувати за цим містом яке я називала помийним відром.І почала сумувати за людьми, хоча я не за всіма сумувала. Уже пройшло майже три місяці з останнього разу, коли я була в місті, коли взагалі нормально жила. Я не можу сказати, що моє життя повернулись в погану сторону, нічого поганого практично не сталось, крім того що я сиджу  ув'язнена у клітці і що з мене готують справжню вбивцю в майбутньому. Я граю гру, про яку нічого не знаю і не знаю правила.

До того ж мені випав сьогодні неймовірний шанс показати себе, але я не впевнена чи зможу в екстремальних умовах не отетеріти чи злякатись, тому переживаю дуже сильно. До того ж Тіті підсипала солі на рану, сказавши як часто вони натрапляють на норад – практично завжди при створенні нори  у лісі є норади. Вони забирають летелей, хоча буває, що летелі самі добираються до місця призначення.