Розділ 9

В той момент, коли напав Хантер його не було в Гнізді, так як від’їхав до міста у своїх справах, про які вирішив промовчати. Але як тільки надійшло повідомлення про напад, ворон зірвався і направився до Гнізда  і появився одразу, як Хантер упав у прірву. Першим же наказом Девіда було всім негайно повернутися в Гніздо. Це було неважко і за кілька секунд Гніздо оточила варта.

Тепер ми сиділи в його кабінеті. Це була не велика кімната, яка практично нічим не відрізнялась від решти. Вікна виходили на те ж озеро, де я документально загинула.

Над лісом затягнулись темні хмари, які передбачали грозу. До мого випробування небо було світліше, а тепер у кімнаті темно, але досі ніхто не додумався увімкнути світло. Тут був дерев’яний стіл Девіда з ще одним поперечним для переговорів. Вони були подряпані та затерті з усіх сторін. Старі шпалери перестали виглядати привабливо, мабуть, років десять назад. Думаю це був кабінет головного лікаря в минулому, а тепер головного Ворона. Це була одна з тих кімнат «забороненого» коридору, в якому я вже встигла побувати.

Тут були ще одні двері, які, звісно ж, були зачинені. Можливо, саме там спальня Девіда.

І тільки зараз в мене сяйнула думка - чи не тут живе Рута і решта?

Рута лежала на дивані, заплющивши очі від світла, а руки склавши на грудях. Вона образилась після того як Коул вирішив, що з нас двох краще нести на руках мене, тому що я більше постраждала. І я не могла сперечатись, бо була виснажена. Руту це обурило, адже хотіла, щоб над нею теж зжалились, але коли Міч запропонував їй допомогу, вона жваво продинамила його. 

Міч сидів на землі по-турецьки і їв якийсь бутерброд. Звідки взяв – не знаю.  Його увага була сконцентрована лише над тим, як їсти, щоб все не розлетілось, а запах бутерброда був гидотний.

- Йохана шмаркля, Міч! – крикнула Рута. – Досить їсти цю гидоту, тепер від неї смердітиме тут усе!

- Коли я переживаю чи втомлююсь – я їм. В даний момент – я просто хочу їсти.

Я ледь змогла дійти стільчика, щоб сісти. Рута мене оглянула - в мене був зламаний ніс, ребро, яке, на щастя і на диво, не зачепило моїх легень, а ще рука. Куля пройшла на виліт, тому Рута просто обробила мої рани. Я дуже тішилась, адже мене вперше допустили до таких зібрань. Раніше я навіть одним вухом не могла послухати, а тепер беру участь, хоча відчуваю себе зайвою. Особливо під поглядом Девіда і Тіті.

Коул стояв біля вікна, склавши руки на грудях. Він не проронив ні слова і похмуро дивився у підлогу. Хантер його добренько потріпав, але коли Рута підійшла обробити рани, то він відкинув її. Він замкнувся в собі і навіть, коли мене ніс навіть не дивився у мою сторону. В цю мить він став схожим на себе при нашому знайомстві і на перших заняттях.

- Шрами досі не зажили? – почав Девід, звернувшись до мене.

Він стояв біля свого столу, поклавши руки на спинку стільчика. Він був дуже злий, але вміло приховав від нас свої емоції, окрім мене. Я бачила в його очах бажання всіх роздерти на кусочки і чомусь думала, що мене найбільше. Проте Девід не дивився ні на кого з нас. Його погляд був прикований до протилежної стіни.

- Ні, не зажили. І я не знаю чому. – відповіла я.

- Руто, ти щось з ними робила? Чому ти досі не дала їй ліки?

Його грубий тон обурив Руту і вона, глибоко вдихнувши, так само грубо відповіла:

- Тому що це не звичайні рани і для них потрібні не звичайні ліки!  Їх не можна в аптеці купити!! А щоб їй дати ліки - їх потрібно зробити! Щоб зробити - значить треба зрозуміти природу цих ран, – дівчина розвела руками і  подивилась на Девіда. - А я не знаю природи - вони якісь не такі як всі! Вони не гояться, але при цьому вони стерильні. За весь час вона не підхопила ніякої інфекції. Навіть елементарного запалення не було. Сумніваюсь, що в неї такий імунітет!

- Ми..

- Ні, я просто не можу зрозуміти чим він її поранив!

Всі погляди спрямувались на мене – вони чекали пояснень, які я їм уже давала. Я не Ванга і не Сивіла Трелоні! Мої щоки запалали від їх погляду, наче я справді щось від них приховала.

- Я не знаю! Він накинувся на мене і рукою доторкнувся! І вони появились!

- Як ти врятувалась? – спокійно і холодно запитав Девід у своїй манері.

- Я ще раз кажу - моя подруга подруга Роуз допомогла.

- Як вона справилась одна, коли нас було двадцять і ми не змогли його подолати? – в Тіті появляються сумніви. – Ні кулями, ні іншою зброєю. А твоя подруга, яка не володіє ніякими бойовими мистецтвами, справилась з ним? До того ж ти казала двічі!

Дівчина сиділа за столом для переговорів навпроти Девіда. Заклавши ноги на стіл і приклавши кубик льоду до ока, вона обводила поглядом кожного в кімнаті і дуже часто її погляд зупинявся на мені.  Тепер вона ненавидітиме мене ще більше, бо я виставила її слабкою, коли допомогла. І дівчина мені ще це згадає на занятті. 

Тепер мені потрібно набратись терпіння.

- Перший раз мене врятував шокер, а другий … стоп.. – я запнулась.

- Що таке? – поцікавилась Тіті.

- Здається я розумію в чому його слабкість. Перший раз, коли Хантер атакував, Роуз скористалась шокером, але він має маленьку напругу і людина не може зомліти надовго,  а просто втрачає силу і не може нічого вдіяти, а Хантер реально втратив свідомість. Другого разу технологія складніша,  але Хантер знову піддався току. І мені вдалось втекти.