Розділ 4

Я прокинулась від якогось шуму неподалік. Ледь розплющивши очі, я зрозуміла, що шум прямо біля мене. Переді мною стояла висока дівчина з рудим волоссям і довгими ногами, як модель, що зійшла з журналу. Дівчина посміхалась на всі тридцять два, поки я старалась зрозуміти, що відбувається. Волосся закладене в колосок з довгою косою, а на обличчі були веснянки. Вона одразу зарядила мене якимось позитивом.

-Привіт! Мене звати Рута. Я тебе познайомлю з Гніздом! – на останньому слові я скривилась. – Потім поясню! А зараз піднімай свою дупку і вали в душ, поки решта не прокинулась. – дівчина кинула в мене якісь речі.

Я оглянулась навколо і постаралась збагнути, що це відбувається і хто вона така. Лише через мить зрозуміла - це не сон. Я сиділа на невеликому ліжечку у якійсь кімнаті. Шпалери були дешеві, але нові і ще не подерті і не помальовані. Біля ліжка стояв дерев’яний столик для письма і табуретка, які були завалені речами. Я навіть не знаю чи вони були чи дівчина принесла. Біля дверей був невеличка шафа, навіть менша чим в мене вдома. І більше тут нічого не вміщалось. В кімнаті було ще темно, отже або дуже рано або дуже пізно. На вікні не було жодних занавісок, тому кімната здавалась пустою ще більше, але були металеві грати, які приховували прекрасний вид з вікна. Здається, там був ліс і величезні сосни.

Це на кшталт компліменту? Бояться, що я втечу?

Покліпавши ще кілька разів, я згадала вчорашній вечір.

Зайди до мене після того як проведеш її в кімнату.

Отже, це моя кімната. Як тільки Тіті зачинила двері я одразу провалилась у сон, наче вбита. Вона не проронила ні слова, мабуть, готувалась до зустрічі з Девідом. Цікаво, що він їй сказав за мене. Покарає він за те що привела дзеркальну до їх порога? Бо вчора всі була здивовані – воно і не дивно, вперше в житті побачили дзеркальну. Я представляю, що їм розповідали про нас.

Лише зараз я помітила перед собою дівчину, яка досі стояла та посміхалась. Коли ж я на неї підняла очі, вона заговорила:

-Ти ще не прокинулась чи не можеш намилуватись мною?! Піднімайся! – Рута в прямому сенсі витягнула мене з ліжка.

Тепер я зрозуміла чому так рано прокинулась – душ спільний. Наче в санаторії – кілька кабінок з дверима, що ледь зачиняються; кілька раковин – старі і нові; дзеркала на всю стіну. І більше нічого, крім мокрої білої плитки, що була тут всюди, крім стелі – все ж таки душ. До того ж вода в душі стала теплою лише під кінець, а коли я виходила побачила перед собою кілька дівчат, які на мене дивились, як на пугало – дивуюсь чому вони на мене не накинулись з допитом, як це було вчора.

Коли я вийшла з душової, Рути не було поруч і я попрямувала коридором, згадуючи де кімната. Але перед самими дверима мій погляд зустрівся з якимось дівчатами, що йшли в душ. Вони за 0.001 секунди встигли мене оцінити з ніг до голови, але я проігнорувала їх погляд. Коли я зачиняла двері в кімнату, вони проходили повз мої двері і навіть прокоментували моє появлення:

- Свіже м’ясо!

На щастя, моя нова знайома сиділа в мене в кімнаті.

-І так, сонечко! Зараз я хочу оглянути твої шрами!

Я без проблем оголила ключицю, щоб показати її рани. Дівчина одразу натягнула рукавички і почала їх лапати, натискати.

- Боляче?

- Ні.

- Дивно!

- Чому? Вони скоро заживуть. – я була абсолютно спокійна.

- Я так не думаю. Вони не затягуються. Інфекція може потрапити, тому ти не проти, якщо я візьму деякі проби.

До того як я встигла відповісти, в дівчини в руках появилась паличка, якою вона провела по ранах і негайно сховала в пробірку .

- А тепер тебе познайомлю з твоїм новим домом! Вибери щось серед цього барахла! – вона вказала на купу одягу, який притягнула з собою. – Згодом, ти заробиш на власний, а поки що походиш  в обносках. Ну-ну! Сміливіше! – я невпевнено підійшла і почала перебирати одяг.  –  Чому ти так довго, наче там воші!?

Рута не витримала і дістала мені чорні джинси та якусь майку, яку я одразу відкинула через надто відвертий виріз і одягнула чорну футболку.

-Взуття Тіті, тому здавати крос в них заборонено! – додала вона, а потім перейшла до волосся.

-Не потрібно! Хай буде так! – відрізала я, бо навіть не хотіла, щоб дівчина торкалась до нього.

-О! То ти все таки вмієш розмовляти! А я вже думала вчити мову жестів! Якби ти знала, як це для мене важко – я ледь пальці не зламала. – після її слів я захотіла посміятись, але стримала себе. - До речі, тобі принесла ще кілька книг, які допоможуть повернути дар. А зараз ми йдемо на прогулянку.

Я покосилась на неї – вона знає, що я дзеркальна, а я  надіялась, що це залишиться таємницею.

-Що ти так скривилась, наче з’їла лимон? Я знаю хто ти, – вона продовжила посміхатись.

- Я думала, це залишиться таємницею.

- Від кого-кого, а від мене таємниць не приховати. Не хвилюйся – мені першій і останній розповів Девід. Ніхто окрім нас не знатиме більше.

- «Нас» це кого?

- Девід, я, Тіті, Коул і Міч?

- А ..