Розділ 3

Пірати оточили авто, тому не було сенсу тікати звідси. До того ж мої ноги далеко мене не занесуть. Я схопила пасок безпеки руками, наче надіялась, що він мене врятує від напасті цих мух. Не те що я боюсь їх, але все ж воліла не бути знайомою. Дівчина досі непохитно стояла перед автомобілем  в світлі фар, наче відома поп-зірка на власному концерті. Здається, вона побачила мій рух з паском і тінь посмішки появилась на її обличчі. Хоча вночі багато чого могло здатись.

Мене витягли з машини сильні чоловічі руки і одразу притиснули до капота, що я навіть нічого не стигла толком сказати, коли ці ж руки почали мене лапати.

-Ей! – крикнула я. –Хто ви такі? Що ви від мене хочете? Забери свої брудні руки від мене, покидьку!

-Не лесть собі! – саркастично відповів хлопець і продовжив мене обшукувати, а я замовкла, бо ніколи не вміла сперечатись.

Коли ж ні в мене, ні в автомобілі нічого цікавого не було, так я навіть телефона не взяла, коли тікала, то мене відпустили. Відносно «відпустили» – зав’язали очі і руки за спиною. Збоку вчепився ще один хлопець. Машину завели  і я відчула, як страх уже не перед піратами появляється, а перед Роуз. Навіть якщо я помру, вона мене дістане на тому світі, щоб вбити ще раз на свою червону Тойоту. Вона отримала її від свого батька на повноліття, з яким не спілкувалась після розлучення батьків.

-Ей! Поверніть автомобіль! Ей! – я виривалась, але ж звичайно проти двох професійно-навчених вбивць – я ніщо. – Вона не моя! Ей! Що вам від мене потрібно? Хто ви?

-Забудь про неї. – проговорив збоку інший голос, якийсь наче дитячий, але по силі схватки, я одразу відкинула це порівняння.

Як тільки шум машини і моє ниття затихнули, нас повели і я через два метри впала, так як зачепилась за гілку чи коріння дерев. Хлопець з дитячим голосом допоміг піднятись, а той інший лише пожартував, а я пропустила все повз вуха. Насправді,  я дуже акуратна, організована перфекціоністка. Я рідко потрапляю у незручні ситуації (хоча всяке буває). Просто в деяких людей талант до цього і, на щастя, я до таких не відношусь.

Поки мене вели, я кілька разів зачепилась за гілки чи коріння дерев і ледь не впала, але не подала ні звуку. А ще я отримала ляпаса, за те що я благала мене відпустити. Мої очі були тісно зав’язані, так само і руки, але це було зайве, так як я нічого не бачила вночі і не збиралась нікуди тікати, так як не було сенсу. Я мовчала і спостерігала за тим, чи знають вони хто я, мабуть, стежили за мною.

Але все ж вони перемовлялись між собою – віддалено і я могла розрізнити що їх було приблизно шість – дві дівчини і четверо хлопців. Говорили тихо і на нейтральні теми, щоб я не підслухала зайвого. Впевнена, що вони вважають мене шпигункою.

Лише через деякий час я зрозуміла, що вже не спотикаюсь і під ногами не чути ні коріння, ні листя, а земля суха  – отже, ми близько.

Перед тим, як привести мене у холодну камеру, ми пройшли через темний коридор, де ехо з нами жартувало. А сирість не надто покращувала мій настрій. Чого я найбільше і боялась. Я до смерті боялась води і не вміла плавати. Якщо вони захочуть дізнатись всі мої таємниці – їм достатньо набрати відро води. І тому я молилась Всесвіту, щоб пірати не дізнались про моє слабке місце.

Я себе вела, на диво, спокійно, хоча буря  всередині почала наростати. Вони навіть не запитали хто я і що тут роблю, наче все знали наперед. А потім витягнули мене з автомобіля і кудись повели.

Очі були розв’язані, а я ж сиділа на стільчику. Не на звичайному стільчику, а на електричному – не знаю чи він досі працює, але все ж це насторожило. Ми були у якомусь підвалі зі звичайними стінами, металевими дверима, без вікон – не дуже схоже на в’язницю, але не пригадую, щоб в лісі була якась будівля. Я взагалі не знала де живуть пірати –  в лісі і з мене цього було достатньо.

 Переді мною стояла та сама дівчина середнього росту. Кілька секунд я роздивлялась її.

-Так-так-так. – вона підійшла до мене, взявши за підборіддя і я змогла її краще розглянути.

Довге каре ніжно фіолетового кольору, світла шкіра та сірі очі. Вона була досить симпатичною, але достатньо холодною і її манера поведінки відразу відштовхувала від себе. Але вона піратка – чого  очікувала? Щоб мене зустрічали з червоною доріжкою?

- Хто ти така?- з-за моєї спини появився хлопець з грубим голосом, що мене лапав – він мені одразу не сподобався.

- Я .. – я набрала повні легені повітря. -  просто їхала до тітки. Відпустіть мене.

- До тітки? В таку пору? Лісом? Не варто нам брехати! – говорила дівчина спокійно.-  Кому ти служиш?

Отже, вони нічого про мене не знають. Тепер потрібно зробити все, щоб це і далі залишилось таємницею. Хоча якщо дивитись на їх настрій, то можна не переживати – мені жити залишилось ще недовго.

-Кому? Я  не розумію про що ви? – продовжила я виставу. – Кажу правду - я просто їхала до своєї тітки в Ріктоні, вона..

Дівчина з каре обірвала мою брехню настільки сильним ударом по обличчі, що якби я не була прив’язана, то обов’язково відлетіла. Щока одразу почала пекти, кілька пасем волосся впало на мої щоки, наче самі хотіли прикрити це.

-Кому ти служиш? – ось на цьому слові в мене  і почалась паніка, хоча обличчя залишалось кам’яним. – Кажи!