Розділ 2

Щось холодне приклали до моєї голови. Я б навіть сказала щось крижане. Очі розплющити було не так просто, а от відчути, що я лежу на великому  м’якому ліжку не так то і важко. Перше, що я  побачила це рожеві стіни навпроти ліжка, а потім величезна шафа зліва і столик для письма справа, який був захаращений паперами і олівцями. Аж потім я побачила дівчину, що сиділа поряд мого ліжка.

-Роуз?! – закричала я і одразу підірвалось, але  не злізла з ліжка, а ще більше замоталась в ковдру.

Виявилось я була без одягу.  Я глянула в дзеркало, що було на дверях шафи і навіть перелякалась чи це  я чи Лохнеське чудовисько:  туш поплила, наче в панди, губи покусані та сухі, обличчя запухло, а про волосся я мовчу.

-Якого біса я тут роблю? – але замість відповіді вона просто подала мені склянку – як вчасно, мене якраз почало сушити після вчорашнього.

Я не відразу впізнала кімнату Роуз, останній раз я тут була рік тому і дівчина вже б встигла разів два зробити ремонт. Але все ж видно, що тут присутня рука Роуз. Особливо в картинах, що на стінах.

-Що вчора сталось? – запитала вона, коли я спустошила склянку.

- Я не знаю. Думала ти мені розповіси. Сусіди викликали поліцію і я втекла через твоє подвір’я. Потім на мене хтось напав і я знепритомніла. – розповіла я все, що знала. 

- А чому ти не викликала таксі? – допитувалась Роуз мене.

-В мене телефон сів. – відрізала я.

-Могла в мене залишитись. – я звела брови доверху, вона це помітила, тому зразу ж додала: -  я також була на вечірці, коли йшла додому побачила, що за тобою хтось йде і одразу здогадалась, що не друг. На вечірку як завжди взяла шокер, хоча не хотіла брати, адже тут два метри. Думала він просто ослабне, а він вирубився,  а тебе я затягнула в будинок.

- Хто б це міг бути…

-Як тільки я тебе занесла в будинок і зачинила все, що тільки можна було – його не стало.  – сумно відповіла вона.

-Хто то був? Я його не бачила. – запитала я, бо тільки зараз зрозуміла, що, можливо, він знає нас і нас нічого тоді не врятує – так звучить закон Даркхіла.

- Я не знаю його.  – її перелякане обличчя дивилось на мене. – Але він був на вечірці..

-Отже, знає про нас або скоро дізнається. – закінчила за неї я.

-Каро, ти розумієш, що сталось? – запитала дівчина і тільки після цих слів я зрозуміла, що ледь не попрощалась з життям. – Ти могла сьогодні загинути.

Я замоталась в ковдру по самого носа, розуміючи, що моє життя тепер на волосині, якщо нападник мене знає чи впізнає. І Роуз тепер також в небезпеці. Тільки між нами є невелика різниця: її є що втрачати, а мені – немає. І дівчина це розуміє, тому така сумна. А ще вона завжди була чутлива до всього і слабка. Я ж звикла все життя до самостійності, тому в складних ситуаціях думала тверезо.

-Роуз, дякую.. – я доторкнулась до її руки. – Дякую, що врятувала мене. Уже все позаду. Давай забудемо все що сьогодні відбулося?

-Це означає – мир? – вона зробила очі, як в кота з Шреку і вона цим поглядом користувалась завжди, замість відповіді я протягнула її мізинець і дівчина кинулась до мене і обійняла. - Вибач мене за те, що я тоді так жахливо зробила.

-Роуз це все мило, але ми в школу не запізнюємось?

Дівчина одразу злізла з мене, а потім подала мені одяг.

-На жаль, твій пропахнув алкоголем, тому тобі  прийдеться одягнути мій.

Гаряча вода повернула мене у реалії. Я постаралась пригадати, коли востаннє приймала гарячий душ, але не змогла. Пара заполонила кожен міліметр кімнати, а всі скляні поверхні запотіли. Мої руки нарешті зігрілись. Але разом з гарячою водою, почала пекти шкіра на шиї та ключиці, наче там були рани чи опіки, але їх не повинно бути. Я почала прокручувати в голові всі вчорашні події. Щоб здогадатись хто зазіхнув на моє життя або що сталось з моєю шиєю. Можливо, в одному з стаканчиків дівчат був не алкоголь. 

Я різко вимкнула воду і направилась до дзеркала – не люблю такого. Переборовши страх, я легенько протерла поверхню рукою – і отетеріла. Шия і плече з правого боку були всі в численних ранах, наче коти подряпали. Коли на мене вчора напали це саме місце пекло, але чим це? Якби була якась отрута, то були б звичайні опіки, але це..

Подумаю про це потім.

Сорочка Роуз мені ідеально підходила і до того ж прекрасно приховала усі шрами, залишені від учорашнього. Всю дорогу я думала про вчорашній вечір і про нападника, хоча і обіцяла собі цього не робити.

Я сказала дівчині, що ми помирились. Але це не означає, що я їй знову довіряю. Тільки через те, що вона спілкувалась з Джульєтою, буду за нею слідкувати, щоб перевірити, що в неї на думці. Так я триматиму її в полі свого зору.

Роуз, яка цього року отримала права, вела авто і не старалась розпочати розмову, вважаючи, що нам обом є що обдумати.

Перший день в школі нічим не відрізнявся, а тільки змінився наш статус. Тепер ми  були випускниками і зверху дивились на усіх. За кілька хвилин до першого уроку приперся Гаррі, що ми з ним не встигли переговорити, але він увесь час сидів нервовий і кілька разів розпочинав розмову, але учитель одразу робив йому зауваження, тому я не могла витримати до перерви, щоб дізнатись, що ж сталось.