Розділ 1

Автомобілі в заторох сигналили уже хвилин з п’ятнадцять. На перехресті не розминулась вантажівка та легковик внаслідок утворився затор. Таке не часто буває у вихідний день. Я бігла між машинами, бо уже запізнювалась. Спала лише кілька годин, так як всю ніч слухала крики Роудів зверху. Вони  лаялись і навіть дійшло до биття посуду, а в тій старій конурі стіни тонші за картон. Тому і проспала, що навіть не встигла замалювати синці під очима. Навіть душ не приймала, гарячої води і так не було від весни, хоча вже пройшло півроку, а трубопровід досі «ремонтують». Насправді води не має, бо в моєму домі ніхто не оплачує комунальні. Навіть я не завжди встигаю оплатити вчасно, тому зараз приходиться терпіти крижану воду. Одного разу було, що я навіть захворіла.

Джо знову скаже, що я вилізла з могили.

Джо – мій роботодавець. Не всі повнолітні в нашому місті мають роботу, не те що я сімнадцятирічна. Він мене тримає лише тому, що я не вимагаю великої зарплатні. Мені найголовніше, щоб я могла оплатити житло і не вмерла з голоду.

Кафе «ДЖОЕС» було недалеко від мого дому, але в благополучнішому районі міста. Біля нього був невеличкий парк, тому у вихідні дні тут було достатньо відвідувачів. В кафе о восьмій ранку вже були гості – і це погано, так як я тільки дійшла до роботи. Я залетіла всередину на ходу ледь не збивши двох відвідувачів.

Я одразу скинула свої речі в гардеробній і заклала кучеряве волосся у пучок. В мене воно було біляве довжиною до лопаток з віддінками золотої карамелі. На ходу одягнувши фартух, взяла записник і меню, і попрямувала до столику. Встигла за секунду глянути на себе у дзеркало. Все було гірше навіть, ніж я думала.

• Ти сьогодні пізно. – сказав Джо, без нотки гніву чи докору.

Я вибачилась, адже всі слова потрібно було «берегти» для розмови з клієнтами.

- Доброго ранку! Мене звуть Кара. Ось ваше меню, -  я протягнула невеличку книжечку коричневого кольору. – Як обирете, то покличете мене!

- Сама припрешся. Це твоя робота. – нагрубила дівчина, а я закотила очі і просто глибоко вдихнула.

- Попрошу звертатись до мене, так як того вимагає етикет. – проговорила я крізь зуби аби не наговорити зайвого.

- Ой, подивіться Кар-Кар обізвалась. – зареготала інша дівчина.

Я знову глибоко вдихнула. Джульєта Санборо – моя однокласниця і те ще стерво. Як тільки вона дізналась, що я тут працюю, то не пропускає жодного вихідного, щоб прийти і зіпсувати мені настрій або ще гірше – наскаржитись на мене Джо. Разом з нею було ще дві дівчини. Та що підтакувала (не пам’ятаю її імені, бо вона навчається в паралельному класі) і Роуз – моя колишня краща подруга.

- Все як завжди. До речі, ви вже вибрали в чому підете на вечірку до Маялса?  – перевела тему Роуз.

Я повернулась і попрямувала на кухню, щоб передати замовлення.

Ми з Роуз чудово спілкувались в середніх класах, і я часто в неї ночувала, поки моя тітка була у відрядженні, а вона часто була відсутня (майже постійно). Ми навчались в одному класі, а мама Роуз пече найкращі в світі кекси. Все це було до того, як ми посварились. І посварились ми через хлопця. Минулого року в наш клас прийшов новенький і він нам сподобався. Хлопець почав проявляти до мене увагу, ми кілька разів гуляли і я про це не розповіла Роуз, яка була по вуха закохана в нього.  

Згодом я зрозуміла, що він той ще придурок і перестала з ним спілкуватись, а він почав з цією наївною. Але вона також не змогла довго з ним зустрічатись.

Ось так ми обоє залишились біля розбитого корита і без нашої дружби. Не знаю чому ніхто з нас не підійшов поговорити, зробити перший крок на примирення. Хоча ні – знаю. Роуз почала відразу спілкуватись з Джульєтою, а я її ненавиджу відколи тут живу.

Як тільки замовлення було готове – я відразу принесла його дівчатам (не без докору і слів «Чому так довго?» чи «Чому холодне?») Їм не потрібно шукати причину для того, щоб наскаржитись. Але вони не робили скандали, так як в залі були вже інші відвідувачі.

Я підійшла до хлопця, що одиноко сидів з самого краю столика. Сонячне проміння проникало через жалюзі і падали на його квадратні окуляри, які схилились над якоюсь книгою. А волосся, як завжди, стирчало в різні сторони, прикривавши при цьому густі чорні брови. На ньому була чорна футболка з коміром, що прикривала ідеально-поголене підборіддя.

- Гаррі? Що це тебе занесло сюди? – хлопець відірвав очі від читання цікавої книги.

- Та так. Вирішив провідати стару подругу. Давненько ми ж з тобою не бачились.

- Можливо тому, що тебе носило по цілому світі. – засміялась я.

- Невже по всьому світі? Не перебільшуй. – просміявся він у відповідь.

Насправді, тато Гаррі велика шишка в поліції і він вперше за останні три роки отримав повноцінну відпуску. Тому цього літа все сімейство вирішив звозити на відпочинок. В Гаррі є ще дві маленькі сестрички-близнючки і їм по тринадцять. І старший брат, який вже має власну сім’ю. Підозрюю щоб оплатити відпуску всього сімейства тато Гаррі витратив усі зароблені гроші за останні три роки.

- Як ти? Що нового? – поцікавився Гаррі.

- Ти ніби не знаєш. – з сумом відповіла я.

- Як там тітка? Новин ніяких? – я просто покачала головою. – Ти ж знаєш я можу попросити тата і він пошукає її.