Бібліотека

Кохання коханням, але про своє хобі я не забував — читати. Дитяча бібліотека, де запах старих книг наповнює повітря. Для бібліомана це рай і нірвана. Це цілий світ, особливо в часи слабкого телебачення й без інтернету.

Ми з братом Сергієм часто навідувалися до дитячої бібліотеки. Він ішов зі мною за компанію, так веселіше, читати він не любив. Я ж обожнював читати, але думаю, що це сталося через відсутність інших розваг. Ця розвага розвивала інтелект і ерудицію.

Маленька стара будівля була дитячою бібліотекою. Старі двері, які відкриваєш, а далі — бібліотекарський стіл. Похід до бібліотеки — це було не тільки хобі читання, а й пошук відповіді на запитання: як завоювати Зоряну?

Скільки там було книг, старих, із потертою обкладинкою. Зліва була «темна кімната», там були дуже рідкісні книги, які не давали на руки, тільки в читальному залі. Зал був за спиною бібліотекаря, який міг споглядати вулицю через вікно в дверях.

— Доброго дня, — привіталися ми з братом до чорноволосої бібліотекарки в окулярах. Вона щось жувала й кивнула нам. Біля неї я побачив Петра, того самого. Бібліотекарка жваво обговорювала вчорашній фільм з іншими працівницями.

— Вчора йшов фільм «Земні дівчата легко піддаються». Комедія. Взагалі фільм так собі, подумав я, ось чому книги цікавіші.

Ми пішли обирати книги в рядах. Брали по п’ять книжок, щоб вистачило на цілий тиждень. Не всі й читали, бо були нецікаві.

Цікаво було, про що говорять ці старші жіночки-бібліотекарки. Я загалом заздрив їм — стільки книг, і в них є можливість прочитати будь-яку книгу в робочий час. Вибираючи книжки з полиці, я мимоволі дивився у вікно, де проходили люди й проїжджали автомобілі.

Більшість книжок на полицях були російською мовою. Такий спадок залишився нам після Радянського Союзу. Тоді я не надавав цьому значення — просто читав усе, що потрапляло до рук. Лише багато років потому зрозумів, наскільки це вплинуло на моє мовне середовище. Навіть зараз мені інколи важко писати українською, бо значна частина прочитаного в дитинстві була саме російською.

Гоголь і Булгаков народилися в Україні, але у світі їх найчастіше сприймають як російських письменників, адже свої твори вони писали російською мовою. Тому я почав писати виключно українською мовою.

Класики говорять до нас через століття або тисячоліття. Це так цікаво — почути думки, вислови й світогляд письменників своєї епохи. Це схоже на машину часу, яка переносить нас у минуле. Ти відкриваєш книжку і чуєш голос автора, який звертається до читача з глибини віків.

Я ніколи не був у цій темній кімнаті. Вона назавжди залишиться для мене таємницею. Як для Буратіно таємниця дверцят. Хотабич і Гулівер були героями мого дитинства. Книг у жанрі жахів там не було, зрозуміло чому, то була дитяча бібліотека. Хоча книги жахів я діставав у своїх знайомих.

Стародавній Єгипет, міфи Стародавньої Греції, література з історії і безліч чудових письменників. Багато дитячої літератури з різними й харизматичними героями. Пірати, невідомі країни й безлюдні острови. Небезпека й атмосфера книг. Емоції, які юнацький розум втягував у себе.

Одного разу ми з братом прийшли до бібліотеки. Було літо, спека й літні канікули. Так, були звичайні підліткові ігри, але читання було серед них.

З порога нас непривітно зустріла стара чорноволоса бібліотекарка. Чи то спека нагріла їй голову, чи просто вона була не в настрої? Можливо, їй не хотілося працювати в таку спеку, але вона нам нагрубила.

«Чого ви сюди так часто ходите? Вам що, більше нема чим зайнятися?»

Заповнюючи бібліотечний формуляр, я ледве стримував образу. Я підписався за взяті книги, і це був останній раз, коли я туди прийшов. Книги повернув брат, коли там була інша бібліотекарка, мама його знайомого.

У цій бібліотеці було багато хороших книг, але всі вони були для дітей. Там не було книг із психології, про стосунки чи щось інше. Тому я записався до дорослої бібліотеки.