Софія

Трійця трійцею, але у моїх думках була тільки Зоряна. Чиста і ніжна дівчина, принцеса. Потім ви дізнаєтеся, чому принцеса.

З цією трійцею інколи йшла хороша дівчинка Софія. Софія — це розумна, цікава й сором’язлива дівчина. Вона добре навчалася, і мені подобався її інтелект. Про неї тоді можна було сказати: «сіра мишка», яка з роками перетворилася на справжню красуню. «Сіра мишка» не тому, що їй чогось не вистачало, а тому, що вона була сором’язливою і намагалася бути непомітною. У неї був дуже хороший характер, і такі дівчата стають чудовими супутницями життя. Але тоді я цього ще не розумів.

«Кохана моя…» — такі думки були про Зоряну. Я тоді не розумів, що для когось я теж можу бути коханим. Бо себе вважав «сірою мишкою», таким собі «ботаном», але без окулярів. Багато читав і дуже добре вчився. Наука давалася мені легко, на відміну від інших учнів. На мою суб’єктивну думку, дівчатам подобалися «круті хлопці». Як же я сильно помилявся тоді.

Одного разу я сидів за партою на перерві. Робив домашнє завдання, тому що так було краще. Ми економили час і не робили домашнього завдання вдома. Адже за п’ять чи десять хвилин на перерві можна було майже все підготувати.

Я витягнув зошит і спокійно розв’язував задачу з алгебри. У класі майже нікого не було. Усі розбіглися по своїх справах. І раптом до моєї парти несподівано підійшла Софія.

Вона сіла на парту і ніжно промовила до мене:

— Я люблю тебе, Влад.

Моя ручка миттєво перестала писати. Букви й цифри у зошиті поплили синім кольором. Я поглянув на неї й не міг у це повірити.

Софія ласкаво подивилася на мене, встала й пішла до своєї парти, залишивши мене перед фактом, що вона закохана в мене. Дівчина виявилася сміливішою за багатьох хлопців, а особливо — за мене. Яку ж треба мати сміливість, щоб зізнатися в коханні.

Пролунав дзвінок на урок, але навіть він не зміг вивести мене зі стану розгубленості.