Денді

Ми з братом Сергієм мріяли про домашню приставку. З усіх іновацій у нас був тільки тетріс. Така міні приставка, де є пару ігор. Машинки, типу формули 1, арканоїд і складання блоків. Але ми бачили, що можна грати по телевізору, як самі спражні мультики. Ви управляєте персонажем, а він повністю відтворює ваші рухи через джойстік.

Андрій,мій друг і однокласник, сказав, що поїде і купить приставку. Ми йому дали гроші і стали чекати. Чекати поки Андрій купить приставку, то чекати другого пришестя Христа.

- Андрюха, де приставка?спитав я .

Андрій ніяково відвів очі. 

- Не купив? Здивовано дивився я на нього. Тоді віддавай гроші. Андрюша щось промлямлив і дав мені жменю купюр. Там були не всі. Частину мій друг встиг потратити на власні потреби. Моя мрія про приставку випаровувалась, як маленька хмарка літом, яка не дала ні краплі дощу. Здавалося, що приставка для нас з братом так же недосяжна, як Зоряна.

Прийшлося прийняти і то, що Андрій колись поверне борг. 

- Що робимо? Запитав я брата. 

- Я дам, щоб мій однокласник купив, сказав він.

Так і було. Брата однокласник купив нам у місті Денді. У нас була дуже строга бабуся і ми не могли так просто поїхати в інше місто. Тому такі шахматні ходи ми придумували. Не все так просто. Баба Клава то був строгий режим, і так просто втекти з дому не завжди вдавалось.

Сергій приніс довгоочікувану приставку. Це була мала коробка і всередині «чорне щастя « Багато дітям треба для щастя?

Ми з братом побігли підключати приставку до телевізора. Телевізор був кольоровий «Електрон « і ми розібралися з тими проводами.

Жовтий катрідж. Карік, як інколи його лагідно називають. Ми запхали його у чорну коробку і включили телевізор. На екрані показало, що там мільйон ігор. Ми були в захваті від такої кількості ігор. Валюша плуталась попід ноги, а баба Клава була на городі. Це був наш маленький момент щастя.

Тобто ми з братом вимушені були таємно грати на приставці. Бо існував «міф», що приставка садить кіноскоп телевізора. Хто його придумав?

Ми зачаровано дивилися на екран телевізора. Треба було врегулювати зображення і звук. Якщо був колір, то не було звуку. Був звук, не було кольору. Але ми хотіли грати в ігри і нам байдуже було, що не було кольорів.

Але існувала небезпека - баба Клава. Якщо вона побачить, то донесе мамі. Ми з Сергієм знайшли вихід. Закривали двері у кімнату, один грав, а інший спостерігав чи не йде баба Клава. 

Якщо бабуся наближалася до дверей, то ми казали кодове слово і виключали приставку. Як вам діти сьогодення такі умови гри? Ви граєте дні і ночі , а батьки вам нічого не кажуть. 

Але заборонене набагато солодше. Тому ми відчували максимальний кайф від гри.

Нас ждало велике розчарування - там було лише пару ігор, які просто повторювалися. Маріо бігав по екрану, а баба Клава прозвала його «Ковбаник « . Якісь «ковбаники « бігають по екрану. Ми сміялися і були щасливі.

Але цих ігор було мало, тому мій однокласник дав нам «Контру» , гру стрілячку. Легендарну тепер.Без жовтої обкладинки- тільки одна плата. Але вона працювала і приносила нам задоволення.

Інколи вечорами я включав Денді і проходив непізнані світи Маріо. Памʼятаю як одного вечора я пройшов всю гру повністю, це було велике досягнення для мене. 

Ми з Сергійком хотіли більше ігор ,і тому нам прийшлося міняти картриджі за гроші. Платиш невелику суму і отримуєш нову гру. Свій катрідж віддаєш продавцю. Для підлітків це був вигідний обмін.

Ми з братом зіграли дуже велику кількість ігор. Аладін, Чіп і Дейл. Флінстони то був шедевр на той час.  Сімейка Адамсів, гра яка була красивою, але пройти її ніяк не вдавалось.

Мортал Комбат і Черепашки ніндзя. Фільм про Мортал Комбат склав позитивне враження.

Черепашки ніндзя 3 ми ніяк не могли пройти. То була настільки складна гра, що тільки книга кодів помогла дістатися фінальних турів.

- Крутися скільки хочеш, його тут немає, сказав я лежачи на дивані,другові, який в той час грав за Рафаеля. Ця черепаха постійно крутилась своїм фірмовим прийомом, але Шредер був нездоланний. Бо це була піратська копія гри, де посилювалися рівні гри. Шредер був непереможним і невбиваємим . Ми цього тоді не знали, а отже мали надію його перемогти.

Ігри іграми, але мої думки постійно поверталися до неї. Білої троянди кохання- Зоряни. Особливо коли я побачив через вікно, що вона іде по вулиці нашого міста. Як я потім взнав, що ішла вона до бабусі, яка жила у нашому місті.