Розділ 12

Телефонний дзвінок відволік Бажена від перегляду ділових паперів. Мобільний лежав біля його руки, тому він натиснув зелену кнопку та приклав його до вуха.

- Слухаю Владе.

- Ти мені потрібен просто зараз. Кидай свої справи і приїжджай, - почувся зі слухавки серйозний голос брата.

Бажен враз насупився.

- Що сталося?

Влад почав швидко говорити, а вираз обличчя Бажена змінювався на негативний з кожним його словом.

- Де ти знаходишся?.. Добре, зараз буду.

Поклавши слухавку, Бажен підвівся з місця та попрямував на вихід із кабінету. Відчуття втоми та розчарування вмить охопило його. Ну скільки ж можна? Влад точно хоче звести його з розуму.

- Світлано, я ненадовго відлучусь. Якщо хтось запитуватиме, скажи, що в мене виникли термінові справи, - підійшов він до свого секретаря.

- Щось сталося Бажене Вікторовичу? – Стурбовано запитала Світлана.

- Влад, - його відповідь була дуже короткою.

Секретарша з розумінням хитнула головою і на мить опустила погляд, підняла.

- Що на цей раз він утнув?

- Поки що невідомо, Влад не сказав, але я маю швидко їхати до нього.

- Викликати водія? – Запитала вона протягнувши руку до стаціонарного телефону і накрила слухавку долонею.

- Не має потреби, я поїду один, - відмахнувся Бажен.

- Як скажете, - Світлана забрала руку від телефону.

***

Дістатися до пункту призначення за доволі короткий час - не стало складною задачею – на дорозі зовсім не було пробок, а такий хід справ дійсно покращував настрій. Влада помітити було не важко, він стояв посеред дороги, а зустрічні авто просто обминали його стороною, поряд з Владом стояв суворий чоловік, невдоволеного вигляду і підпирав руками свої товсті боки. Зупинивши авто в метрі від них, Бажен відчинив двері і вийшов на вулицю.

- Ну і як це розуміти Владе? Що тут сталося? – Перше, що кинулось Бажену в очі – бампер від зелених жигулів, котрий валявся на асфальті і добряче пом’ятий перед Владової машини.

- Маленька нісенітниця, - невинно розвів руками Влад.

Товстий чоловік, що стояв поряд, раптом вибухнув.

- Яка ще нісенітниця? Це по-твоєму безглуздість?! Моя машина пошкоджена, а ти говориш про це так, ніби тут немає нічого поганого! Все, я викликаю поліцію! – Гаркнув він і тремтячими від люті руками дістав мобільний.

Бажен шоковано розширив очі.

- Почекайте, будь ласка, дайте нам хвилинку часу, - примирливо попросив Бажен у чоловіка. – Непотрібно нікого викликати, зараз ми все владнаємо.

- Хвилинку можу дати, - пробуркотів він і заховав мобільний назад до кишені.

Схопивши брата за лікоть, Бажен поволік того в сторону, а коли вони опинились на достатній відстані від розлюченого чоловіка, заговорив:

- Прокляття Владе, скільки разів ти ще будеш ставити мене в незручне становище?

- Я не спеціально, на цей раз все дійсно вийшло випадково. Я й сам не зрозумів, як таке сталося, - виправдовувався він.

- Ти кожного разу повторюєш мені одне й те ж саме. І жодного разу нічого не змінюється – ти встрягаєш в халепу, а мені доводиться вирішувати. Владе тобі вже не 15 років, тобі слава богу 31, а ти ще й досі поводиш себе немов малий хлопчисько.

- Повторюю: це вийшло випадково, він вдарив по гальмах, а я не встиг, от і вийшло те, що ти зараз бачиш, - потиснув плечами Влад.

- Випадково? Не встиг загальмувати? Ти ж напевне гнав, як самошедший, для тебе не існує ні законів, ні правил дорожнього руху.

- Звичайно гнав, - щиро здивувався Влад, показавши в усмішці зуби.

Бажен тяжко зітхнув і потер очі.

- Ти пропонував йому гроші?

- Я запропонував оплатити ремонт авто і попросив не викликати поліцію, але він нічого не хотів чути, тому я запропонував йому почекати доки приїдеш ти і все вирішиш – він дав згоду, - усміхнено мовив Влад і схилився до Бажена. – Дякую братику, ти завжди приходиш на допомогу.

Заблищавши очима, Бажен попрямував назад до чоловіка.

- Затяглася ваша хвилинка, - невдоволено мовив він, тепер вже склавши руки на грудях. – У мене знаєте не вагон часу. Я прокинувся зранку не в настрої, ще й кава закінчилася, думав, що хоча б робочий день почнеться вдало, але ваш родиш всю малину мені перетоптав. Тепер я спізнився на роботу і ще й машина пошкоджена. Вам ніякого чорта, сидите в своїх офісах, а я працюю на заводі, - чоловік оглянув розстібнуте пальто Бажена і діловий костюм під ним і смачно плюнув собі під ноги.

- Скільки ви просите за нанесену шкоду? – Запитав Бажен.

- Я нічого не прошу, я лише хочу щоб справедливість була на моєму боці, думаю поліція добре допоможе з цим. Ти мені ще заплатиш недомірку! – Пригрозив він пальцем Владу.

Влад не стримав сміх, а Бажен спокійно мовив:

- Давайте розберемося з усим самостійно, без втручання поліції.