Розділ 5

Молоденька дівчина, яка сиділа на ресепшені, привітно посміхнулась мені.

- Доброго ранку, чим можу допомогти?

- У вашу компанію потрібен маркетолог. Я прийшла влаштовуватися на роботу.

Дівчина хитнула головою.

- Ви дізналися про нашу компанію від знайомої людини, чи скористались всесвітньою павутиною? – Запитала вона дивлячись в монітор комп’ютеру.

- Інтернет завжди надійний помічник, - усміхнено говорю і вона згідно киває підборіддям.

- Пройдіть будь-ласка до ліфтів та підійміться на 9-тий поверх. Звідти підете на ліво і помітите справа місце секретаря. Саме туди вам і потрібно, - швидко повідомила вона. – Назвіть ваше ім’я та прізвище.

- Азалія Максименко.

Через декілька секунд дівчина вручила мені пропуск з моїм іменем написаним чорною ручкою.

- Пропуск не загубіть, в противному випадку у вас можуть виникнути проблеми. Після співбесіди, коли будете покидати фірму, вам повинні поставити підпис на пропускному квитку.

- Навіщо це? – Здивовано запитую.

- Без підпису вас не випустять. У кінці віддасте мені квиток і ви вільні.

Отримавши свій пропуск, я прямую до чотирьох ліфтових кабін і викликаю ліфт під номером 2. Коли двері відчинилися, ступаю до середини і помічаю перед собою власне відображення у дзеркалі, котре займало всю задню стіну. Повертаюся та натискаю кнопку під номером 9. Ліфт зачинився і почав рухатися.

Нарешті опинившись в коридорі, довго дивлюся собі під ноги на червоний персидський килим. Перше, що прийшло на думку: «Господи, який же він м’який». Мимо мене пройшли двоє працівників компанії, їхні погляди говорили самі за себе, тому я з ніг до голови покрилася скоринкою сорому – моє вбрання ще й досі брудне, воно не очистилося під дією невідомих чар.

- Чорт, - зітхаю закотивши очі під лоба і плетуся далі по коридору.

Справа виявився просторий хол де стояв великий стіл у вигляді половини букви «О», а за ним сиділа секретар років 35. Але дещо засмутило мене, - під стінами на червоних шкіряних диванах сиділи люди. Крокую у напрямку столу і зупиняюся.

- Вибачте, - лепечу тоненьким наче струна скрипки голосом.

Жінка підіймає на мене очі від якихось паперів.

- Доброго ранку, - вітаюся.

- Доброго ранку. Чим можу допомогти? – Запитала вона. – Ви прийшли на співбесіду, - констатувала, не давши мені й рота відкрити.

- Саме так, - посміхаюся. – Я по запису.

- Назвіть ваше ім’я.

- Азалія Максименко.

Секретар щось поклацала мишкою, після чого поглянула на мене.

- Будь ласка тримайте ваш номер, - вона дала мені пластиковий трикутничок в руки. – Також даю вам анкету, котру потрібно заповнити, будьте уважні, питання на котрі у вас не буде відповіді позначаються прочерком. Якщо щось буде не зрозуміло, запитуйте, не соромтеся. Я допоможу вам. Можете присісти на вільне місце, чекайте коли вас покличуть.

Обертаюся, оглядаю присутніх, бачу декілька не зайнятих місць, а потім звертаюся до секретаря.

- Я вибачаюся… - Мій голос перейшов на шепіт. – А всі ці люди, вони теж прийшли на співбесіду?

- Звичайно. Кожен має право пройти відбір. Буду щаслива бачити вас в нашій компанії, якщо вам пощастить отримати вакансію, - щиро усміхнулася вона.

- Дякую, - киваю і повільно прямую до сидіння, мої очі падають на цифру зображену на зеленому трикутничку, «37». – Охх, - протяжно видихаю.

Підходжу і сідаю поряд з молодицею, котра нагадувала швидше забіяку чим порядну дівчину.

- Привіт, - відразу реагує вона на мою появу і я помічаю її посмішку.

- Добрий ранок.

- Не мало нас тут зібралося, скільки охочих, що починають долати сумніви про власний успіх. Ще 5 хвилин тому назад, я збиралася піти звідси, але тут з’явилася ти і я вирішила залишитися.

Хмикаю, піднявши одну брову.

- Не хочеш щоб вакансія дісталась такій як я?

- Не в цьому справа. Твій зовнішній вигляд дає мені надію на те, що я не сама гірша в цьому холі, - сміється вона.

- Ну дякую. Один безсовісний телепень проїхав мимо мене на повній швидкості.

- А, тепер зрозуміло, - киває вона. – Мене звати Мая.

- Азалія, приємно познайомитись.

- Це взаємно. Чому саме маркетинг?

Я задумалася.

- Можливо тому що я більше нічого не вмію? – Припускаю я.

- Я закінчила маркетинговий університет, але крім цього у мене також диплом графічного дизайну, котрий я здобула завдяки заочній формі навчання, - вихвалялася вона.

- Нічого собі. Це ж скільки років ти витратила на навчання?

- 5 років. Я одночасно навчалася у двох вузах. - Вона іронічно оглянула кожну присутню дівчину в холі і зашепотіла, - кмітливі працівники ціняться точно так само, як і красиві. Як думаєш, що виграє, краса чи розум?