Розділ 1

Це була та сама пора, коли дули холодні вітри, а опале жовте листя випромінювало прілий аромат. В калюжах дощової води, можна було побачити відображення похмурого сірого неба, що нависало над моєю головою. Всі кудись поспішали, одна я безцільно блукала по мокрих вуличках роздумуючи про ту саму мить, коли все змінилося. Розлучення з моїм чоловіком я пережила доволі болісно, 8 місяців депресивного стану, доводили моїх подруг до сказу. Врешті-решт, ми припинили спілкуватися. А нещодавно я натрапила на оголошення в інтернеті про роботу в Києві. Сама по собі робота була цікавою і не досить складною, принаймні для мене. В одну фірму потрібен був маркетолог, а це моя спеціальність, я закінчила університет зі степінню магістра і була готова приступити до праці в будь-який момент, але було одне «але»… Потрібно було переїхати до Києва.

Я проживала в Сумській області, в доволі великому селі Андріївка. Населення 924 чоловіки. Гарне, мальовниче село з листяним лісом та річкою Хорол, що протікала зовсім поряд з моїм домом. Одне, що мені не подобалось – це відсутність приватності, в маленьких населених пунктах, всі один одного знають, тому новина про те, що я збираюся покинути рідні місця та податися до столиці, облетіла всю Андріївку в той самий день, коли я прийняла рішення пакувати валізи.

Проживала я в одному будинку з моєю бабусею та племінницею Наталією, котрій нещодавно виповнилося 17 років. Дивно, але Наталя нагадувала мене саму в роки юності, поведінка та життєві принципи добре передавали сутність цієї дівчинки, що не могло не викликати моєї усмішки, коли я спостерігала за нею. Боялася я лише одного, щоб Наталю не спіткала та сама лиха доля, котра примусила мене вийти заміж не за того чоловіка. Мої батьки проживали окремо на сусідній вулиці, останнім часом вони не часто навідувалися до нас, тому що мама посварилася з бабусею і тепер декілька тижнів взагалі не розмовляють. Мені не хотілося кидати племінницю, тому я пообіцяла їй, як тільки твердо встану на ноги, заберу її до себе в Київ.

Останній вечір в бабусиному будинку здавався мені напрочуд легким, ніби я й не збиралася нікуди їхати завтра зранку. Так званий «валізний настрій» був повністю відсутній, через що, я радісно посміхалася на всі 32 зуби. Прощатися буде не складно, я з чистою душею зможу поїхати до столиці не шкодуючи ні про що.

- Куди це ти така гарна збираєшся? – Піднявши брови, спостерігаю за Наталею, котра заскочила до мене в кімнату щоб покрутитися перед великим дзеркалом в людський зріст та підфарбувати губи малиновою помадою.

- На побачення! – Наталя весело заграла бровами, посміхаючись усмішкою справді щасливої людини.

Я хмикаю і опускаю погляд на картинки в глянцевому журналі, котрий читаю майже пів години.

- Будь обережна, хлопці в твоєму віці частенько виявляються справжніми бовдурами. Якщо хочеш чисте, як сльозу кохання і серйозність на кожному кроці, раджу почекати хоча б до двадцяти років. Не повторюй моїх помилок, не закохуйся в 17 і не виходь заміж в 18, як це зробила я.

Наталя не стримала дзвінкий сміх.

- Тьотю, якщо у тебе не вийшло, то це не означає, що в мене буде так само. Я взагалі не планую виходити заміж, принаймні так рано.

- А я виходила заміж через велике кохання, котре насправді було тільки в моїй пустій голові. Зустріла його, закохалася, не бачила свого життя без Віталія… А що потім? Нічого. Рожеві окуляри ввели мене в оману, але з часом вони спали і я поглянула на наші відносини без красивих відтінків. Повір, я пошкодувала про свій вибір, - я стукаю вказівним пальцем по своїй скроні, тим самим наголошуючи на своїх словах.

- Я зрозуміла, але мене не так просто обманути. До того ж, рожевий мені ніколи не подобався, як варіант в окулярах. Я чула, що рожеве скло погано впливає на стан здоров’я, - на мить задумалася вона. – Азалія, коли ти поїдеш до Києва, ти знайдеш собі надійного партнера. Я хочу щоб ти була щасливою, ти справді заслуговуєш цього, - Наталя підійшла до мене, сіла на край ліжка і міцно обійняла мене, притиснувшись щокою до плеча.

- Ну, якщо мені пощастить, то я знайду чоловіка своєї мрії. В будь-якому випадку, спробувати відшукати його, ніхто не завадить, - говорю усміхнено і кидаю погляд на зібрані валізи, які я так дбайливо приготувала для свого переїзду.

Насправді, мене хвилювала тільки робота, про відносини з чоловіками я мало думала, адже розчарування надовго засіло в моєму серці. Звичайно я розуміла, що моє відношення до стосунків не завжди буде таким і врешті-решт мені доведеться впустити когось в своє серце – самотність набридає.

Моя бабуся говорить, що між ненавистю та коханням дуже тонка межа, а між роботою і ліжком ще тонша. На що тільки не підуть деякі люди щоб отримати бажане. Я не була згодна з бабусею на рахунок «роботи і ліжка», тому що мати стосунки подібного характеру з колегою по роботі – надзвичайно не приємна річ, як на мене.

- Про що ти задумалась? Агов, Земля викликає Азалію! – Підвищила голос Наталя.

- Азалія на зв’язку, - сміюся вголос. – Я поринула в неймовірний стан блаженства. Зараз мої думки витають десь далеко, в темному космосі між зірками.

Наталя нахмурилася, розглядаючи простирадло на моєму ліжку. Вираз обличчя племінниці виражав сум.

- Треба йти. Мене вже чекають, - вона трохи повагалася. – Ти пам’ятаєш Колю з мого класу? Він 7 років навчався зі мною в одній школі, доки не переїхав у Смілу.