Розділ 3

Розділ 3

Ти живеш уві сні

Я дивлюсь тобі в очі

В день кохаєш мене

Я живу серед ночі

Стримай подих вітру

Не поруш

Побажай відчути

Танець душ

Я сьогодні вільна

Я твоя

Нам дорога в небо...

Мопед ніяк не хотів заводитися, а потім мотор чмихнув востаннє, і затих. Василь, друг Сергія, лайнувся і спробував оживити залізного коня. Не вдалося. 

— Видно, не судилося тобі сьогодні поїхати, друже. — пробурчав Вася і зі злістю копнув ногою залізні нутрощі мопеда. — Акумулятор здох, не заведеться, і свічка стара, з лапки теж не вийде. У селі більше нікого попросити. Усі чоловіки п’яні, а хто при пам’яті, до церкви на всеношну йдуть, чи вдома біля теплої печі сидять. Точно відьми розбешкетувалися, навіть зорі з місяцем зникли. По прогнозам хуртовина очікується. Послухай мене, Сергію, навіть не думай йти на залізничний переїзд пішки, бо вовки з’їдять. Минулого року був такий випадок.  Вчителька поїхала на роботу у сусідню школу на автобусі, а назад, коли той зламався, вирішила власним ходом повертатися, так її вовки погризли, тільки купка кісточок залишилася. 

— А я піду. — затявся хлопець. — Татків дробовик візьму. Мені зі зброєю нічого не страшно, навіть вовки. 

— Ну, і дурний. — зауважив Вася. — Хто ж у хуртовину з дому зривається, та ще й на ніч? Замерзнеш у дорозі, до ворожки не ходи, а я винен буду.

 — Не дрейф, Василю, ще й не в такий мороз у сусіднє село на дискотеку пішки ходили, бог милував. — заспокоїв друга Сергій. — За мене не хвилюйся, я везучий.

 — Еге ж, везучий. Везе тому, кого везуть. 

Вася все ще сподівався відраяти друга від сумнівної затії, проте Сергій вперся рогом і здаватися не збирався. Вхопив рюкзак, подав Васі руку на прощання та заспішив у ніч по засніженій дорозі. Василь поглянув йому вслід і покрутив пальцем біля скроні, а тоді махнув рукою і пішов до хати грітися. 

У церкві саме забили у дзвони, скликаючи вірян на Різдвяне повечір’я. Сергій перехрестився на звук дзвонів і сотворив молитву Богородиці. Десь загавкотіли пси, вчуваючи чужого, а далі й вони затихли, поховавшись у теплих будках та смакуючи солодкі свинячі кісточки, які турботливі господарі завбачливо залишили для зубатих сторожів у глибоких металевих мисках. 

Сергій завернув до своєї хати, мовчки взяв з подряпаної шухляди столу кишенькового ліхтарика, потім зняв зі стіни старенький дробовик, з яким тато щоосені ходив на річку бити диких качок, з жалем подивився на міцно сплячого після оковитої, батька, і вийшов, клацнувши клямкою вхідних дверей. 

На порозі  хлопець ввімкнув ліхтарик, пройшов через подвір’я, міцно зав’язав ворота на мотузку і попрямував на край села, повз який пролягла дорога на переїз. Здійнявся колючий вітер і заховав за хмари місячні ріжки, які у високості тонкими кутиками розпороли темні важкі хмари, і з них, наче з дірявого мішка, посипався густий лапатий сніг. Точно Василь сказав, що буде завірюха, подумалось Сергію, тільки старший по частині точно йому вуха накрутить, якщо вчасно не заступить на вахту. Хлопець щільніше закутався у камуфляжну куртку і військовим кроком почав відміряти дорогу, яка за короткий час встигла вкритися чималими кучугурами. Добре, що онучі, як слід, в берці підмотав, а не як першого разу, коли ступні до крові роздер. Наука не йде без дрюка.

 Десь попереду голосно завив звір. Невже вовк? Так близько до села справжні вовки не наближаються, хіба що, у разі голоду. Може, то сільський пес, чи дика вовкособака. Їх можна не боятися, тим паче, коли зі зброєю в руках. Сергій міцніше стиснув ложе дробовика  і внутрішньо підготувався до раптової зустрічі. Місяць на хвильку освітив околиці, і стало видно, як попереду майнула величезна темна тінь і швидко зникла за сусіднім вигином дороги. Угорі щось профурчало. Метеорит? Парубок прослідкував поглядом і помітив, як у однієї з хат із димаря піднявся сніп іскор. То, бува, не хата хвостатої відьми Секлети? Так їй і треба, щоб не заривалась і не шкодила людям. Світлана розказувала, що за цей рік стара вже встигла добряче напакостити і з десяток корів видоїти. Свят, свят, свят, темну сторону  не переробиш. Хлопець ще раз перехрестився і рушив далі, по коліна вгрузаючи у густі снігові замети. 

Ліхтарик помиготів декілька разів, і згас. От, халепа, не перевірив, що батарейки старі, а нових не взяв. Ну й нехай. Так навіть краще. Чи ні? Вовк може підкрастися непоміченим, тоді буде непереливки. Та з вовком можна домовитися. Вовк – не відьма Секлета. Батько навчав, що при зустрічі зі звіром треба зняти верхній одяг і широко розгорнути над головою, проте ні в якому разі не повертатися спиною і не бігти, а то відчує, що жертва боїться і обов’язково нападе. Вовчими харчами Сергій бути не збирається, йому ще на електричку треба встигнути, і на вахту заступити, бо той ротний, як скажений пес, гризе за найменше порушення. Ще вбиральні мити примусить, а воно якось не комільфо, коли вже другий рік навчаєшся. Засміють. 

У крайній від села, хаті, яка межує з полем, у вікні горить тьмяне світло. Звідки воно? Електрики тут немає, бо стовп п’яний тракторист збив, коли з оранки повертався, та так і згорів у тракторі, царство небесне бідоласі. Стовп прибрали, щоб інші роботяги долю горе-тракториста не повторили. Пустили високовольтну лінію в іншому місці, через те і хата покинута. Тут навіть колодязь має дурну славу. Коли чистили, молодий чолов’яга заліз досередини, а звідти його посивілого витягли, а що там такого страшного побачив, не змогли допитатися. Люди вжахнулися і швиденько, по гарячих слідах, колодязь закопали, щоб від гріха подалі. Містика якась, ось господарі і виїхали. Навіщо сім’ї з п’ятьма дітьми такі незручності, коли можна обжитися на новому місці з електрикою і краном, під’єднаним до сільського водогону. Цікаво, хто там зараз живе? Без води і світла хіба що безхатько заселиться. Та й хата стара, мазана ще за царя Гороха. Чим вони там світять, лучиною, чи свічками?