Розділ 2

Розділ 2

Подаруй мені шлюб

Не знімаючи одяг.

Покажи мені рух

Як стрибати у воду

Стримай подих вітру,

не поруш.

Побажай відчути

танець душ.

(Юлія Лорд «Танець душ»)

 — Порядні українські відьми на мітлах не літають і з чортами не знаються. До того ж, вони вільно ходять до церкви, щоб чаклувати і вертіти свої чорні справи. — так повчала молоду сирітку стара відьма. Зовсім скоро вона збирається помирати, але не може цього зробити, доки не навчить і не вселить власну темну силу у чиєсь підходяще тільце. Сирітка підійде. Її ніхто питати не буде. Тим паче, хто вона така, щоб опиратися волі прийомної матері. Саме вона, відьма, одного разу знайшла невеличкий волаючий згорток на автобусній зупинці і одразу вирішила вдочерити, бо не могла мати власних дітей. Виростила, вивчила знайду, тож настав час відробляти. Борги повертати треба, а кому, як не її Юльці, те знати. Їй уже 18 років, тож пора настала.

 Юлька показна, статурна дівиця з чималим бюстом та копною білявого волосся до самих п’ят. Її не помітить хіба що сліпий чи дурний. Дівчина тямуща і до будь-якої роботи вправна. Великі блакитні оченята одразу полонили серце старої відьми і вона навіть емоційно відтанула, коли першого разу взяла на руки це диво. Тільки одна морока: світла у дитині забагато виявилося. Відьма уже і так, і сяк над нею чаклувала, щоб те світло погасити, але це слабо виходило. Особливо сутужно було з нею на Різдво, коли у небі запалюються Стожари та блідий місяць торкався увігнутими кутиками нічного неба. Тоді Юлькине волосся починало виділяти надприродну божественну ауру, відчувати яке відьмі було ой, як непросто. Вона зі злості обрізала ті коси, а потім довго себе картала, що вкотре піддалася спокусі і знищила неземну красу. Одначе волосся, наче зачароване, виростало знову і наступного Різдва усе повторювалося. Ось і цього разу:

— Юлько, ану неси ножиці! — кричить через сіни відьма, нетерпляче обпікаючи руки магічним сяйвом.

— Хіба я знаю, де вони? — тихо зітхає сирітка, і вже голосніше додає. — А, згадала. Я ж їх, мамо, у курнику залишила, коли курям крила обрізала. Зараз принесу.

Дівчина виходить на відьмине подвір’я і зачаровано вдивляється у Місяць, що наче човник, виплив у темні води неба. От би зараз сісти у той човник і попливти далеко-далеко, до рідної матері, думає Юлька. Вона з дитинства знає, що не рідна цій жінці, адже та ніколи і не приховувала цього факту. Жаль розлучатися з волоссям, та що поробиш, треба слухатися, інакше бита буде. Дівчина заходить у курник і знаходить злощасні ножиці.

— Не буду обрізати! — вирішує вона. — Краще зламаю ножиці і скажу, що так і було.

Юлька з усієї сили б’є ножицями об кам’яне підвіконня і скрикує, коли бачить, як навкруг починають кружляти метелики-іскри. Тіло наповнюється млостю, а голова стає такою легкою, наче павутинка. «Донечко моя рідненька, не треба злити відьму.» — чує ласкавий голос у піднебессі. — «Наберись терпіння, я скоро тебе заберу, тільки дочекайся.»

 — Мамо? Де ти? Як же я хочу до тебе, — схлипує Юлька і повільно йде до хати,  насилу переставляючи важкі ноги. Попри відьмине знущання дівчина не втратила віру у дива, що трапляються на Різдво.

Відьма бере ножиці і зі злістю обрізає сяйво, що боляче струмує по металевим пластинам і мільйоном голок проколює їй пальці. Стара терпить і продовжує екзекуцію, пригадуючи, як рік тому Юлька втюхалася у місцевого красеня Сергія і завагітніла од нього. Тоді відьмі довелося донці екстрено викидень робити, бо хлопець поїхав на навчання і навідріз відмовився від батьківства. Юлька теж кричала, що вагітна від Духа Святого, що Сергій там ні до чого і не треба вбивати маля, але відьма була непохитною.

Секлета – відьма з характером і ще й не на таке здатна. Вона виросла сьомою донькою у родині,тож самою долею була приречена стати на темний бік. Проте, світла намагалася не боятися, бо крім того, що буда першородною темною, ще дечого підучилася у своєї скаредної бабці, що була вченою відьмою.  Ніхто б ніколи не здогадався про її істинну природу, якби однієї місячної ночі Сергій не розгледів у Секлети нижче спини хвостик, який відьма забула приховати, крокуючи по темному провулку. Сергій тоді був з якоюсь дівкою, дуже схожою на Юльку. Така ж довга біла коса, такі ж довгі ноги, великий бюст, хіба можливо було переплутати? Сирітка клялася, що то була не вона і ніколи ні з ким не гуляє по нічних провулках, особливо з хлопцями, і що у той час вона сиділа вдома і мила посуд. Відьма наче повірила і довго сміялася, пригадуючи, як від страху лементував Сергій. Серун, яких пошукати, говорила вона, а туди ж, дівок окучувати. Нехай молоко на губах витре, а потім під спідниці лізе.

Сама ж пішла до сусідки і ніби ненароком пиріжком поділилася:

— Оце тобі пиріжок, Ксюню, а оце – мені.

Хіба ж знала та дурепа, що то – замовлений пиріжок і куштувати його не можна? Жінка пішла, наче у трансі, сіла на лаву під будинком і проковтнула гостинчика, навіть кришки не залишила. Отак з відьмою власну долю і розділила. Секлета зло закочувала очі, подумки насміхаючись: «Нехай знає, як її синочок байстрюків невинним дівчатам у пелену робить.»

 На цьому відьма не заспокоїлася, прокралася кішечкою до Ксюніної корови і видоїла усе молоко до краплі, так, що у тварини вим’я почало кровоточити. Згодом корова здохла, залишивши сім’ю без годувальниці. Сама Ксеня теж завагітніла і згодом, народивши мертву дитину, померла від родової гарячки. Відтоді Юлька німою зробилася. Побічний ефект чарів, не інакше.