2

2

Ці двоє йшли, ніби наближаючись до своєї цілі у вигляді засніженої гори, а вона ніби віддалялася, залишаючись зорово на однаковій відстані від них.

- Таке відчуття, ніби ми йдемо цілу вічність. - Ярополк подивився вперед на ту гору, до якої вона так наполегливо ішли.

- Ніби це міраж. - додала Божена.

- А що ми робимо з міражем?

- Не реагуємо на нього.

- Але ми не можемо не реагувати на міраж, бо вважаємо його своїм порятунком. Що нам робити, люба?

- Ти все називаєш мене "кохана", "люба". Ти не сердишся на мене за те, що я зірвала оцю квітку та - і через це ми опинилися отут?

- А який сенс сердитися? Чим це допоможе? Треба вирішувати проблемо. Краще холодним мозком. Вирішувати проблему та діяти. Зараз ми діємо, повіривши у саме те вирішення проблеми.

- Якщо цей світ чарівний, може спитати у квітки?

- Божено, якщо ти це зробив, то твій дивний вчинок побачу лише я. А я нікому про це не розповім. Як хочеш. Більшого божевілля, ніж цей світ, я не відчуваю.

Божена витягнула вперед квітку та розмістила її напроти своїх очей та... почала з нею розмовляти, питаючи про наболівше: "Як звідси вибратися? Як дійти до гори, яка постійно віддаляється, фактично залишаючись від неї на одній і тій самій відстані?"

Ярополк спостерігав за "розмовою" та усміхався, поки квітка не почала відповідати...

Біла квітка підняла свій бутон, розправила пелюстки більш плоско та почала говорити.

Так. Говорити. Бо звук йшов від самої квітки.

Божевілля...

- Їжак вам сказав правду. Треба повернути мене на місце, в цьому підземеллі, щоб там, назовні, в протилежному місці я знов росла. Місце, де мене треба повернути, знаходиться високо на горі, яка створилася навпроти місця в тій самій проєкції, що й у реальному світі, у засніжених полях, у білому просторі, де повно таких самих білих квітів, тільки однієї тепер не вистачає для гармонії, - мене,  яку зірвала Божена у своєму звичайному житті в звичайнісінькому парку на поверхні в місті людей. Тільки їжак не повідомив про головне: треба йти до гори зі закритими очима.

Квітка замовкла. Знов стала звичайною рослиною.

- Отакої... - вирвалося з вуст Ярополка.

- Треба виконувати умови. 

- Що?

- Візьмемося за руки, закриємо очі та підемо всліпу у напрямку гори. - запропонувала Божена.

- Пішли. - погодився чоловік.