1

1

Отже Божена та Ярополк опинилися у перевернутому світі.

Все стирчало догори ногами.

І самісінька темрява, яка підсвічувалася засніженими пейзажами попереду, до яких треба ще дійти.

- Пропоную вийти на світло. - проговорив Ярополк.

Божена мовчки погодилася та пішла за ним, тримаючи білу квітку у ручі.

- Викинь її. - наказав чоловік. - Щойно ти зірвала її, як ми опинилися тут. Це через неї.

- Не хочу, вона занадто гарна, щоб її кидати. - відмовилася жінка.

- Дивись, там таких квітів багато. Вони ростуть серед снігу. Як так? Думаю, якщо ти позбавишся неї, нічого вже не буде. - припустив Ярополк.

Божена дивилася на цю квітку, притисла ніжно до себе та прокоментувала:

- Квітка не винна. Вона занадто чарівна, щоб отак з нею поводитися. Я її зривала не для того, щоб викидати. 

Поруч пробіг їжак.

- Подивись, куди він прямує, може там є вихід. - запропонував чоловік. - Не відставай.

Вони поспішили за їжаком, який несподівано зупинився та обернувся, роздивляючись своїх переслідувачів.

Їжак почав збільшуватися у розмірах, затуляючи собою перевернутий горизонт.

- Навіщо ви мене переслідуєте? - запитав гігантських розмірів "їжачок".

Ярополк втратив можливість говорити, хапаючи Божену за руку та вже налаштовуючись тікати разом з нею, бо боротися не було сенсу через перевагу сил не у їх користь.

- Щоб знайти вихід. - спокійно відповіла Божена, ще не усвідомлюючи небезпеки, бо була занадто здивована перевтіленням.

- Треба повернути квітку на місце, але в цьому підземеллі, щоб там, назовні, в протилежному місці квітка знов росла. Місце, де її треба повернути, знаходиться високо на горі, яка створилася навпроти місця в тій самій проєкції, що й у реальному світі, у засніжених полях, у білому просторі, де повно таких самих білих квітів, тільки однієї тепер не вистачає для гармонії, - цієї самої, яку зірвала ти у своєму звичайному житті в звичайнісінькому парку на поверхні в місті людей. - пояснив їжак. - Не треба було взагалі її зривати. І не переслідуйте мене! Зрозуміло?

Перелякані люди лише кивнули у відповідь, стежачи за кожним рухом величезного їжака.

А він тепер поступово зменшувався у розмірах та знов став отим милим малесеньким їжачком, який побіг собі далі.

- Думаю, нам туди. - Ярополк показав рукою на єдину поблизу гору, засніжену та багату на білі квіти, точнісінько такі самі, що й у руці Божени.

- Дивно, що у світі, де ле все перевернуто, гора виглядаю звичайною, що стоїть на своїй широкій опорі. - примітила Божена.

- Пішли, люба, ліквідувати наслідки твоєї необачності.