Пролог
Ярополк та Божена прогулювалися величезним довгим парком біля широкої річки вздовж річечки, яка в неї впадає.
Божена серед дерев у густій траві побачила білу квітку.
- Ой, дивись! Яка квітка! - вигукнула Божена та побігла до неї, вже нахилилася, щоб зірвати її.
- Ні, не чіпай! Нехай росте! Може це з Червоної книги рослина - і більше не має таких інших екземплярів! - намагався зупинити її Ярополк.
Божена вже встигла зірвати квітку - і з тієї миті світ навколо них перекинувся з голови до ніг, перетворившись на темряву. Вони провалилися під землю, хоча там була повна копія навколишнього світу, тільки темна, депресивна. Треба повернути квітку на місце, але в цьому підземеллі, щоб там, назовні, в протилежному місці квітка знов росла. Місце, де її треба повернути, знаходиться високо на горі, яка створилася навпроти місця в тій самій проєкції, що й у реальному світі, у засніжених полях, у білому просторі, де повно таких самих білих квітів, тільки однієї тепер не вистачає для гармонії, - цієї самої, яку зірвала Божена у своєму звичайному житті в звичайнісінькому парку на поверхні в місті людей.
Але спочатку треба дізнатися про спосіб порятунку.