Частина 1

Присвята 

У глибині серця є місце, де слова народжуються з тіні, з тихого шепоту, що лине з найглибших глибин душі. Це місце — ваше, мої найдорожчі.

Мій чоловік — не просто мій супутник, а мій вогонь і провідник у світі, де реальність і магія сплітаються в одне ціле. Він бачить у мені не просто жінку, а відьмочку, здатну перетворювати буденність на чудо. Його віра в мене — це незримий вітер, що наповнює мої вітрила, мов чарівний амулет, що охороняє мене від сумнівів і страхів.

А моїй донечці та синочкам... Ви — мої світанки, мої світла, що розсіюють темряву. Ваш сміх і слова — це магія, що перетворює прості миті на легенди. Ви, мої найсолодші турботи, мов вогонь у печі зимового вечора, що дарує тепло, коли весь світ здається холодним.

Ми разом — як щит і меч, що захищають одне одного від бурь і темряви, наповнюючи кожен день чудесами, якими можна захоплюватися й творити нові світи.

Ця книга — не просто подяка вам. Це нитка, що з'єднує наші світи, створюючи нескінченну казку, де любов переплітається з магією, а реальність завжди на крок попереду, готова стати чудом, як тільки ми вирішимо в це повірити.

Вступ

Відьма — це образ, що пронизує тисячоліття людської уяви, змінюючись і адаптуючись до різних епох. Її постать вабить загадковістю, лякає та надихає. У цій книзі ми звернемося до української культури, щоб зрозуміти, ким була відьма для наших предків: жінкою, яка володіла знаннями про природу, трави, магію, або ж об’єктом переслідувань і страхів. Ми дослідимо, як фольклор, легенди, міфологія та історичні події вплинули на сприйняття відьом в Україні, а також на їх сучасний образ у літературі, кіно та повсякденному житті.

Метою цієї книги є не лише розкрити таємниці давніх вірувань, а й показати, як цей образ трансформується у сучасному світі, стаючи символом сили, незалежності та гармонії з природою. Ми подорожуватимемо через місця сили, занурюватимемося у фольклор, розглядатимемо історичні факти та літературні згадки, щоб створити повноцінний портрет відьми як культурного явища.

Ця книга — запрошення до подорожі, яка відкриє перед вами світ магії, символізму та таємниць. Ви дізнаєтеся про те, як змінювався образ відьми, від прадавніх легенд до сучасної популярної культури. Цей світ сповнений багатства української історії та традицій, а також сучасного бачення ролі жінки, яка не боїться вийти за межі буденності.

У цій книзі ми поєднуємо історичні факти з елементами художнього осмислення. Деякі описи базуються на легендах і фольклорних мотивах, які дозволяють передати дух епохи та ставлення людей до явища відьомства.

Слово і суть: історія походження терміна “відьма”

Термін "ВІДЬМА" має глибоке коріння, що переплітається з народними віруваннями, культурними традиціями та історичними міфами. У слов’янських мовах слово "відьма" походить від давньоруського "вѣдь", що означає "знання" або "відання". Таким чином, відьма — це "та, що знає". Цей термін пов'язаний із магічними знаннями, глибоким розумінням природи, зокрема трав, місячних циклів і загадкових ритуалів.

У стародавні часи відьмами вважали жінок, які володіли особливими знаннями про навколишній світ і могли впливати на нього. Вони були лікарями, порадниками, іноді навіть суддями у громадах. Знання, якими володіли ці жінки, часто передавалися з покоління в покоління, залишаючи тінь магії на їхній репутації.

Однак у часи християнізації термін набув іншого відтінку. Відьма почала асоціюватися з гріхом, язичництвом і зв’язком із темними силами. У середньовіччі слово "відьма" стало символом страху перед невідомим. У багатьох культурах ці жінки сприймалися як небезпечні істоти, здатні шкодити іншим за допомогою чарів.

Відьми на перехресті історії: Легенди та реальність

Відьми — це постаті, що ковзають між світами, губляться у часі та просторі, заплутують наші уявлення і перекручують звичні межі реальності. Вони — як тіні, що мимоволі виникають на межі між світлом і темрявою, між знанням і невідомим. Ходять поруч із нами, але ніколи не з’являються повністю, ніби завжди на відстані витягнутої руки, в середині між світом, в якому ми живемо, і тим, що давно забулося. Ці загадкові жінки, з якими не можна вступати у зоровий контакт без наслідків, бо їхній погляд залишає слід, і той, хто це побачить, може вже не повернутися назад.

Їх імена — це шепіт на вітрі, відлуння в темних кутах лісу, де ніщо не росте без причини, і де кожна травинка зберігає таємниці, які готові вибухнути у миті слабкості. Вони були більше, ніж лише частина старовинних легенд, що переслідують нас з дитинства, більше, ніж просто вигадки, що ми розповідали собі, сидячи біля вогнища в туманні вечори. Вони були справжнім страхом — темними фігурами, яких боялися не лише за їхні надприродні здібності, але й за те, що могли побачити в очах, коли за словами ховалися невідомі таємниці, коли вони знали більше, ніж належить знати будь-кому.

Українська культура зберігала цей образ у собі, як наповнену до країв чашу, що ледь не луснула під тягарем суперечностей. Відьма тут — не просто магічна істота, не лише чарівниця, що шукає прихистку серед трав і зірок, але й страшна постать, яка може принести смерть, хворобу чи нещастя. Вона — одночасно і загроза, і спокуса, і загадка, яка залишає відбиток на всьому, до чого торкається. Її погляд може бути таким теплим і привабливим, що навіть найбільший ворог може зібрати всі свої сили, щоб її захопити. Але з кожним диханням наближається тінь, що змушує сумніватися у її благих намірах, у її посмішці.