Розділ 4 — Коли все знову рухається

Повітря навколо завмерло.

Світлова кулька в руці Майкла тремтіла, мов серце, що б’ється надто швидко.

Вони дивилися на площу, повну нерухомих тіл, і не могли змусити себе повірити, що це реальність.

— Гей?.. — тихо сказали вони, зробивши крок уперед.

Ніхто не відповів.

Тільки глуха тиша, у якій навіть вітер не наважувався дихнути.

Вони відчули, як холод повільно заповнює груди. Рука, що тримала світло, затремтіла. Кулька спалахнула яскравіше — і саме в цю мить усе знову ожило.

Люди рухнули вперед, сміх, розмови, тупіт ніг — усе повернулося, наче хтось натиснув «відтворити». Дівчинка, що стояла біля криниці, знову сміялася. Старий із яблуками проходив повз, киваючи комусь.

Ніхто навіть не помітив, що кілька секунд тому світ стояв на паузі.

Майкл стояли посеред метушні, розгублені, стискаючи долоню.

— Що це було?.. — прошепотіли вони.

Але слова розчинилися у шумі.

Старий чоловік з кошиком яблук підійшов до них, усміхаючись, як і раніше.

— Ви, мабуть, зголодніли, мандрівнику. Візьміть яблуко. Наші тут найкращі.

Майкл узяли. Воно було дивно тепле — ніби щойно вирване з сонця.

— Дякую, — відповіли вони, і лише тоді помітили, що їхня рука трохи світиться. Тонкі лінії на шкірі мерехтіли білим, ледь помітно. Вони швидко заховали долоню в кишеню.

Старий не звернув уваги.

— Знаєте, коли хтось приходить здалеку, світ трохи розгублюється, — сказав він замріяно. — Але потім усе знову стає на місце.

Майкл не відповіли. Вони просто кивнули.

Коли сонце схилилося до заходу, вони пішли до хатини, яку їм тимчасово виділили. Дорога була знайома — та сама, що кілька годин тому здавалася загрозливою. Тепер усе виглядало спокійно.

Майкл намагалися не думати. Просто дихали.

У хатині було тепло. На столі лежав старий плетений кошик, а в середині — кольорові квітки.

Майкл сіли біля вікна, притулившись спиною до стіни. Надворі вже густішав вечір, а з полів повільно котився туман. Вітер грався у гілках, і здавалося, що все стало на свої місця.

Світлові вени на руках згасали поступово, разом із відчуттям страху. Тепер залишилася лише тиша.

Майкл зітхнули, загорнулися в ковдру й дозволили очам повільно заплющитися. І перед тим, як сон повністю накрив, їм здалося, що хтось тихо прошепотів:

— Все гаразд, Майкле. Світ повернувся на місце.

Коли вони розплющили очі — кімната була порожня.