Білі вірші

15. Я звинувачую людство...

Я звинувачую людство
В тому, що воно вбиває життя!
Все навколо себе:
Випалює,
Знищує,
Та вбиває.

Якщо колись загине Земля,
То в цьому будуть
Винуваті лише люди.

Де не ступне нога людини
Відразу життя вмирає.
Що хвилини,
Що секунди
Забирає людство
Життя:
У тварин,
У дерев,
У кущів.

Звертаються до Бога люди.
Та уявіть, що ви може самі
Боги
Для маленьких тваринок.
Ви сильно чуєте голос
Якійсь там мурахи,
Чи метелики?
Чи квітки яку ви зірвали
Та через хвилину кинули
Вже помирати?

Я звинувачує людство
В, тому що воно
Дуже пихате.
І діло немає
До тих,
Хто їх
Менше чи може слабкіше.

Я звинувачую людство!
Це Ви — справжні кати, вбивці
Живої природи!

Ви — знищити Землю.
Начхати на інших.
Тих, хто поруч з нами живе.

Людина — Постій!
Зупинись!
Що ти робиш?

Ти просиш чогось у Бога.
А сам? Що робиш з тим світом,
Що він тобі дарував?

Я звинувачую людство!
Ви — вбивці, кати, людожері.
Я. Звинувачую. Людство.
Бо нищить воно все навколо...

Сергій Олексійович

Подобається

#611 в Різне
#61 в Поезія

У тексті є: віршіпрокохання, білі вірші, поезія українською

Відредаговано: 31.08.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись