Біль

Ти завжди йдеш і не бачиш

Засмучена я чи ні.

Ти не бачиш цього, бо знаєш,

Що повернуся я й знову ми

Помандруємо разом в долину

Мандрувати стежками життя,

Та в один день не повернуся

І настане кінець майбуття.

Дуже тяжко коли рідна людина,

Робить боляче ще більше ніж є.

Ти кричиш щоб вона тебе чула,

А вона все не чує тебе.

І ти дивишся знову на неї,

З великим болем в собі,

А вона тебе не розуміє, хоч і бачить як боляче зараз тобі.

Ти знову кидаєш все й знову,

Про допомогу кричиш ти, але…

Знову рідна людина не чує,

Тих страждань, що зараз в тобі.

Опускаються руки, твій погляд.

Відчуваєш як щось у душі

Відривається наче від серця,

Ніби хтось там прорізав ножем.
 

Немає сил ні кричати ні бігти,

Подавати сигнал то вже марно, мабуть.

І ти дивишся на рідну людину,

А вона вже пішла геть від тебе,

Десь далеко мандрує, а ти стоїш тут.
 

Тобі страшно і знаєш, що ось зараз ти сам вже.

І ти, вже нічого не вдієш,

Бо не знаєш як і куди тобі йти.

Падаєш ти на коліна,

Припадаєш ти до землі.

Рідна мати тебе обіймає,

Пригортає до серця і до душі.
 

Плачеш ти вже не сам,

Сльози котяться самі до долу.

Покидає тебе це життя

І ти знову холодний і босий.

Підіймаєш свій погляд ти грубий, змучений, злий

І все знову по колу, але ти вже не свій.

І ти думаєш зараз

«У наступний вже раз,

Я нікому, не дам себе розтоптати

У багнюці неправди, суму й болю життя.»
 

Підіймаєш ти очі і бачиш,

Як рідненька людина твоя, дуже швидко підходить,

За руку хапає тебе, але ти вже не реагуєш на неї і жести її.

Ти пам’ятаєш, як же боляче було тобі,

Коли ця ось людина,

Розтоптала тебе у багні.

22.06.2023