Втрачене дитинство

Маленька дівчинка грається у своїй кімнаті. Вона ще не знає, що батьки вирішили розійтися. Скоро буде оголошено про розлучення, можливо, для цього навіть зберуть сімейну раду і тоді її дитинство закінчиться, як і тихе сімейне життя. Почнуться суди, паломництва бабусь та інших родичів, які нескінченно перетягують ковдру на чийсь бік. У будинку збільшиться кількість сварок, бо ніхто не погодиться на мирову. Звісно, є люди, які поважають одне одного і турбуються про почуття дітей, але Кіра жила в іншій сім'ї, де правий тільки хтось один. Так було завжди, і мабуть, любові ніколи не було, бо батьки завжди були відстороненими й холодними. Але, не з нею. Що особливо дивно, адже до маленької дівчинки з неприродно зеленими очима ставилися добре. У цій війні Кіра була основним трофеєм, за який битимуться до останнього подиху, аби тільки забрати у свій дім на камінну полицю. І правота доводитиметься голосно, що сусіди точно все почують.

Того дня за вікном монотонно й огидно мрячив дощ, улюблена лялька загубилася, а нова книжка була настільки не цікавою, що її просто не хотілося читати. Дівчинка сиділа у синьому, оксамитовому кріслі й ліниво гортала сторінки, сподіваючись, що все ж таки авторка реабілітується і зробить сюжет більш живим. Дива не сталося, і книжка повернулася на полицю. У кухні жваво говорили батьки, що в принципі було звичним і навіть підвищені тони не привернули її уваги. Мабуть, мама знову чимось незадоволена, що не стало ні для кого новиною. Кіра відверто не знала чим себе зайняти, адже обираючи між іграшками та книжками, вона однозначно віддавала перевагу другому. Але всі запаси вже прочитані, а похід по нові довелося відкласти з невідомих причин. Їй було нудно, та ще й погода виявилася невідповідною для прогулянок. Це літо запам'яталося дощами, що не дуже властиво для їхніх країв, тому навіть поїздка до моря зірвалася через раптовий шторм. Дівчинка заплющила очі й уявила теплий день, гарячий пісок, чисту, прозору воду з блакитним відтінком і смачні канапки, які мама зазвичай робила для сімейного пікніка. Вони були особливими тим, що як секретний інгредієнт використовували в'ялені томати та сорт сиру, який купували в певних випадках. У животі зрадницьки загурчало. Подивившись на годинник, Кіра зрозуміла, що їй давно пора вечеряти. Вона тихенько підійшла до кухонних дверей, відчинила їх, але не встигла промовити ні слова, як почула, що тато подає на розлучення.

Їй було трохи більше ніж вісім, але вже й у такому віці чудово розумієш, що це означає. Першою її помітила мама, і перепалка добігла кінця. Кіра опинилася в обіймах, і на неї одразу ж звалився набір стандартних фраз, які зазвичай говорять у таких випадках батьки своїм дітям. Вона просто мовчки кивала, намагаючись усвідомити те, що трапилося. Їсти перехотілося, втім, як і дихати. Тато підійшов слідом, а його руді вуса уткнулися в її таку саму руду маківку, але від цього легше не стало. Вночі Кіра не спала. Вона все намагалася зрозуміти, чи не стала вона причиною того, що батьки більше не люблять одне одного, і чи можна все повернути назад. А раптом, вона була надто поганою дитиною, що приносить незручності, або просила занадто багато книжок, на які витрачалося багато грошей, й саме тому мама часто зітхала, заглядаючи у свій гаманець. І мільйон подібних думок, хороводом крутилися в маленькій голові засмученої дівчинки, яка дізналася, що її сім'ї прийшов кінець.

2

Ранок був туманним, але не дощовим. Кіра неспішно встала з ліжка, переодяглася і пішла вмиватися. Дорогою в їхньому невеликому коридорі вона зіткнулася з татом, який виходив із кабінету. Він був у піжамі, злегка пом'ятим і сонним. Мабуть, ніч провів на своєму жорсткому дивані, де з одного боку стирчала пружина, а з іншого утворилася вм'ятина як пам'ять про всі минулі роки. Кіра привіталася, але не зупинилася. Сніданок був смачним, незвично мовчазним. Мама напекла вафлі й кілька різновидів млинців, щоб виправити випадкову помилку, яка позбавила маленьку дівчинку сну. Ніхто більше не повертався до цієї теми, і незабаром усі розбрелися у своїх справах. Кіра вийшла на вулицю, не очікуючи побачити нікого з друзів, бо ще з першим літнім днем усі дружно роз'їхалися в різних напрямках. Хтось вирушив до табору, хтось до бабусі, а хтось на крутий курорт, ближче до океану. Вона залізла на улюблений дуб, де дуже часто будувалися справжні наметові містечка, і дітвора обліплювала всі доступні гілки, нагадуючи зграю дивовижних птахів. Кора була слизькою і вологою, але дівчинку це не хвилювало. Дерево заспокоювало і відволікало від різних думок. Кіра все ще намагалася зрозуміти, у чому вона винна і як попросити вибачення, щоб батьки не розлучалися. І план майже був ідеальним, але ввечері тато так і не приїхав додому, а вечеря пройшла зім'ято з натягнутою посмішкою мами, яка продовжувала стверджувати, що все добре. Вночі дівчинці погано спалося. Книжки поки що довелося відкласти, бо в них порада не знаходилася. Було занадто багато запитань і мало відповідей. Вранці їй не хотілося вставати. Дім немов покинула радість. Без тата та його звичних жартів було якось не так. Почуття провини загострювалося і щоб хоч якось його заглушити, вона почала покусувати нігті.

Кілька днів потому нічого не змінилося. Стало гірше, хоча припинився дощ, й можна було сидіти на сухому дереві, розмірковуючи про те, що відбувається. Маленькій дівчинці було погано, сумно. Батьки не розмовляли одне з одним і майже не розмовляли з нею. Вони надто захопилися розділом нікому не потрібних речей, не намагалися зрозуміти страждання своєї дитини. Минуло два тижні з моменту оголошення війни, а Кіра за цей час практично нормально не спала. Їй почали снитися кошмари, а в душі оселився страх, який іноді перекривав кисень. Вона пам'ятала, як страждала Софія з сусіднього двору, коли розлучалися батьки. Дівчинка, немов згасла і перестала бути щасливою, а потім її відвезла мама в невідомому напрямку. Тоді Кіра подумки просила у всіх можливих фей, щоб з нею подібного ніколи не сталося, але мабуть прохання не спрацювали, і тепер вона опинилася на місці своєї подруги. Так, безумовно її життя зміниться, й скоріше за все в не найкращий бік. Вулиця, як і раніше, була порожня і поговорити було ні з ким. Та й кому можна розповісти про те, що трапилося, адже про таке не заведено говорити. Вона пам'ятала, як інші сміялися над Софією, а отже, насміхатимуться і над нею. Ні, вона точно не стане обговорювати свою сім'ю з місцевими. За неповних дев'ять років Кіра зрозуміла, що всі в цьому світі бувають жорстокими, особливо діти. Дівчинка сиділа на своєму улюбленому дереві, спостерігала за вулицею, на якій, як і раніше, нічого не відбувалося. Сьогодні мав приїхати тато, але гуляти з ним не особливо хотілося, втім, як і читати. Останнім часом книжки дедалі рідше потрапляли до неї в руки, а її це навіть влаштовувало. Коли ніхто не чув, а точніше практично завжди, маленька дівчинка плакала, затулившись у подушку, шкодуючи про всі свої проступки, які, можливо, могли призвести до розлучення. Кіра завжди відрізнялася від інших. Вона була розумнішою, кмітливішою, чутливішою і розважливішою за більшість дітей, тому розпад сім'ї проживала без істерик і здирництв. Кілька разів вона намагалася поговорити з мамою, але так і залишилася непоміченою за сніданком, бо переговори з адвокатом були важливішими. З татом теж розмова не вийшла, і тому вона вирішила мовчати, щоб ще більше не нашкодити своїми проханнями й обіцянками.