Глава десята.

Глава десята. 

Білі Близнюки очікували, що Мортен почне діяти одразу після того, як вони покинуть бойову арену, натомість він просто наказав бути готовими покинути місто завтра вранці, і пішов до готелю. Торо з полегшенням зітхнув. Наразі він вже опанував пʼяту хвилю з техніки Девʼять хвиль аури, і сила його ударів була неймовірно високою, як для його рівня Бойового Майстра вищого ступеня. 
Але про то ніхто не знав, навіть сам Торо точно не міг сказати рівень своєї сили. Він жодного разу її не випробовував з моменту, коли ще другу хвилю розвивав. Торо не хотів, щоб Мортен то бачив, не хотів розкривати усі свої карти перед ворогом, з котрим мав зійтися у смертельній сутичці. Можливо, то навіть було краще для нього, адже він не задер свого носа і не став ставитись до Мортена зверхньо. 
 - Скажеш мені, коли час настане. - попросив він сестру, після того, як вони лишились наодинці. 
Торо вірив у неї, він знав, що сестра не помиляється. Ніколи. 
 - Не тут і не зараз. Білі Близнюки мають зникнути на деякий час, тож тільки не у місті. 
 - А як же… - він кивнув у бік Рогатого з Горою. 
 - Теж. У людей занадто довгі язики. 
Торо кивнув. Сестра не помиляється. 
Жаба цієї ночі спала геть погано. Якесь гнітюче передчуття тисло на серце, наче могильна брила. Колись магиня, спробувавши отримати здатність бачити майбутнє за допомогою дзеркала душ, зламала своє шосте коло мани. Але щось та лишилося. Передчуття її не обманювали, ніколи. Коли її отак тисло вночі - наступного дня завжди відбувалося щось погане. Останнього разу після схожої ночі помер Паличка. 
Тож зранку вона прокинулася з думкою, що щось таки станеться сьогодні. Але усе було тихо і мирно. Гора з Рогатим запрягали у вози лівзі і дочекавшись на Мортена, за годину покинули місто. 
 - Тара, може розпочнемо сьогодні нову тему? Гадаю, тобі допоможе вивчення фракталів, це значно підвищить силу твоєї магії елемента металу. 
 - Не сьогодні, Жаба. 
Така байдужість дівчини здивувала Жабу. За шість років це вперше, коли та відмовилась від навчання. А тіло магині вже відчувало біль… Тара усміхнулася. Вона бачила, що її слова збентежили Жабу, і розуміла причину. Щоб заспокоїти магиню, Тара махнула рукою, забравши у неї надлишок мани з розбалансованого шостого кола. 
Торо сидів на ліжку, і вдавав вигляд, що дрімає. Та насправді був як туго стиснута пружина. Усі його загострені відчуття були спрямовані лише на одну ціль - Мортена. Він мав його зупинити, якщо той вирішить діяти до того, як сестра віддасть йому команду. Також Торо був упевнений, що першою ціллю Мортена буде Тара. Подумки, Торо усміхнувся. Завдяки їх здібностям, Тара мала таке ж міцне тіло, як і він сам. Так що одним ударом жоден Бойовий Майстер його сестру вбити не зможе. 
І якщо це використати… Це легко стане смертельною помилкою Мортена. Торо був подумав, чи не варто поділитися своїм планом з сестрою, але можливостей зробити то не бачив. Врешті, сестра розумна - вона точно зрозуміє його намір, якщо Мортен вирішить діяти першим. Якщо ж першою вдасться до дій Тара, то що ж - тоді його переживання узагалі марні. 
Сонце почало вже хилитися до небокраю, але, окрім гнітючої тиші, котру зрідка порушував скрип возів, нічого не відбувалося. І Жаба вже подумала, що передчуття оманливі, тож вона даремно увесь день нервувала. 
 - На узбіччя! - гучно скомандував Мортен. 
Місцевість, де вони зупинилися, була тихою. Рогатий з Горою годували лівзі, Білі Близнюки розвели вогнище, Жаба саме спускалася з возу, коли Мортен розпочав свою атаку. Торо не помилився у своїх розрахунках - першою ціллю і справді була його сестра. 
Мортен був швидким, і він це добре знав. Розпочинаючи свою блискавичну атаку, він міцно тримав довгий кинджал оберненим хватом і цілив у шию Тарі, попередньо скувавши її своєю аурою, аби та навіть поворухнутись не могла. Такий удар без сумнівів мав знести дівчині голову, і краєм ока, пролітаючи повз, Мортен встиг помітити, як лезо розрізало шкіру на тонкій білій шиї. Перша готова! Навіть не впевнившись очима, поспіхом вирішив Мортен. Тепер треба лише прикінчити  другого вилупка, і справу зроблено!  Мортен зупинив свій ривок і поглядом почав шукати Торо, стаючи у захисну стійку, виставляючи руку з кинджалом навпроти свого підборіддя. Але кинджала не було. Як і руки загалом. Ще не вірячи своїм очам, Мортен повернув голову і подивився на невеличку культю, яка стирчала з правого плеча, рясно бризкаючи кровʼю, замість руки. 
 - Це шукаєш? - Торо поставив ногу на руку Мортена, котра лежала поруч із Тарою. 
Торо відчув, що Мортен готується до атаки за мить до її початку. Одночасно з цим, він розірвав три з пʼяти своїх кіл аури, що шалено оберталися у його тілі замкнутою траєкторію, і спрямував ту скажену силу  до своїх кінцівок. Техніка третьої хвилі аури. За його пʼятами відбувся справжній вибух, надаючи шаленого прискорення тілу Торо, коли він кинувся напереріз Мортену. Під час свого ривку він розірвав четверте коло аури, спрямувавши її у свою праву руку лише для одної цілі - нанести удар Мортену. 
Торо встиг вчасно - його удар прийшовся трохи нижче плеча Мортена, у районі тріцепса. Шалений потік аури вирвався з долоні і, формуючись у широке лезо, легко відсік тому руку. Навіть аби Мортен встиг сформувати броню аури - то йому б не допомогло. Сила техніки Девʼяти хвиль була неймовірною саме через швидкість, з якою аура рухалась тілом майстра. Сила удару завжди залежить лише від маси та квадрату швидкості. В ударах аурою, яка сама по собі була майже невагомою, швидкість вирішувала все. 
Тара не встигла зреагувати, зовсім. Вона лише відчула, як її скувала аура Мортена і холодний клинок, що розсікає її шкіру на шиї. І одразу ж усе завершилося - наступної миті вона бачила лише спину брата, та те, як він поставив ногу на руку з кинджалом. 
 - Як ти… - Мортен миттю затис культю аурою, аби припинити втрату крові. 
Торо ошкірився. 
 - Вилупок, у тебе ще ліва є. Пропоную вибір, якого ти не дав мені з сестрою. Переріж собі горлянку і здохнеш легко… Або я буду вбивати тебе так, що ти тричі пожалкуєш, що не вибрав перший варіант! 
Гора, який годував лівзі, почув гуркіт, і наступної миті побачив, як Білі Близнюки і Мортен стоять метрах у двадцяти один напроти одного, і Мортен вже не мав правої руки. Сьогодні Гора думав і діяв настільки швидко, як ніколи до того у своєму житті. 
 - Пане Мортен, я його затримаю! Біжіть! Ви зможете відновити наш цирк, аби усе стало як раніше! Лише ви зможете то!  - Гора став попереду Мортена, затуляючи його своїм великим тілом, готовий битися з Торо. 
Мортен і справді подумав, що втекти зараз було б найліпшим варіантом, але не встиг і кроку ступити, як у нього полетіли бризки крові та шматки нутрощів, а Гора, розірваний навпіл, почав падати. 
 - А я давав тобі вибір! - поруч з його вухом пролунав голос Торо, котрий  тримав відірвану ліву руку Мортена у своїй. 
Серце Мортена стислося від розпачу і страху. Він жадібно дивився на свою праву руку, яка лежала у двох десятках метрів від нього. Там, у сховищі, знаходилось кілька пігулок відновлення, за допомогою яких ще можна було пришити втрачені кінцівки. Якщо йому вийде вижити, втекти від цих білих потвор…. 
 - Стій! - почув він тихий шепіт Тари. 
Раптом, невідомо чому, його скалічене тіло заклякло, мов деревʼяне. Це відчуття безпомічності, воно було страшніше за біль у відірваних руках. 
 - Хочеш втекти? - прошипів Торо, і усміхнувся. 
Мортен відчув, що ще трохи - і його поглине паніка. Він відчайдушно хотів жити, жити хоч як, хоч калікою, хоч рабом. Він був готовий на все, аби лише ці виродки не вбили його. 
 - Ви цього не зробите! Ви не насмілитесь! Ви…
 - Не насмілимося?
Торо зареготав. Йому й справді було весело від того, як тремтить зо страху Мортен. Йому було весело, що той, хто так довго їх лякав, ці неймовірно важкі шість років - насправді виявився нікчемою і боягузом. І ще, йому було весело, що він став настільки сильним, щоб легко пошматувати Бойового Майстра вищого ступеня. 
 - Тара, ми ж не вбʼємо його швидко? - запитав він сестру. 
 - Ні, але й возитися з ним довго сенсу немає. 
Рогатий бачив, як Гора побіг на захист Мортена, і бачив, як від легкого дотику долонею Торо тіло Гори розірвало навпіл. Заклякший на мить, Рогатий швидко зрозумів, що якщо зараз не втече - помре так само, як і Гора. А може ще гірше. Тому він присів, сховавшись за лівзі і почав потроху повзти через дорогу у бік кущів, сподіваючись у їх тіні покинути цю бійню. Йому було дійсно жаль Гору, і аби він міг, то зупинив би його. Але, зараз вже запізно про то думати, треба самому якось врятуватися. 
Торо перестав сміятися і зненацька вдарив Мортена трохи нижче коліна, зламавши його. Мортен закричав, і спробував повзти, відштовхуючись здоровою ногою, але Торо наніс ще один удар, розтрощивши її. Крик Мортена перетворився на вереск, який різав вуха. Торо вхопив його за волосся, і потягнув до сестри. 
Жах охопив Жабу. Вона усе ще не вірила своїм очам, що Гора помер, і ось-ось мав померти Мортен. Вона хотіла щось сказати, молити Білих Близнюків, аби ті зупинилися і не вбивали, але сил вистачало лиш на те, щоб тихо сісти на приступку возу. Тут би своє життя виторгувати, не час за інших турбуватися. Мозок Жаби лихоманливо шукав, що ж вона може запропонувати Близнюкам взамін свого життя. У тому, що вони захочуть її вбити одразу після того, як покінчать з Мортеном, вона ані краплі не сумнівалась. 
 - Жаба! Допоможи мені! - відчайдушно закричав Мортен. 
Магиня зо страхом подивилася, як Торо тягне за волосся скалічене тіло директора, і відвернулася, щоб того не бачити. Бісів виродок! Сам здихає і мене намагається затягнути у прірву, подумала Жаба. Сам винен у тому! 
Торо кинув Мортена до ніг сестри, як трофей. Перемазаний пилом і кровʼю, з вивернутими врізнобіч ногами, той вже мало чим був схожий на людину. 
 - Тара, пам’ятаєш, що я обіцяв тобі шість років тому? - запитав він сестру, - Серце цього вилупка! Сама забереш, чи мені витягнути для тебе? 
Тара зло ошкірилась, відповівши тим, що мовчки нахилилася і витягнула кинджал з відірваної правої руки Мортена. 
 - Жаба! Жирна ти сука! Будеш мовчки дивитися, як вони вбивають мене?! Невдячна потвора, ти здохнеш наступною, ти це розумієш?!
Тара вхопила кинджал обома руками і з розмаху вдарила Мортена у верх живота. Але завдяки захисту аури, той удар лише ледь шкіру подряпав. 
 - Ахахаха, - розсміявся Торо, - він ще опирається! Здохни вже, виродок, здохни! 
З цими словами він почав бити кулаком у живіт директора, розбивши на друзки спочатку його захист, а наступними кількома ударами перетворивши його нутрощі на місиво лайна, кишок та крові. 
 - Продовжуй, сестра, твій приз вже поруч! 
Мортен вже не міг кричати. Він відчував, як його нутрощі вибухнули біллю, але вдіяти нічого не міг. Мортен зрозумів, що жити йому лишилося лічені хвилини, і нема нікого, здатного його врятувати з кігтів цих білих демонів. З тихим шипінням кинджал увійшов у його живіт. Тара різко смикнула за рукоять, і лезо вискочило з тіла, зробивши зовсім короткий розріз. 
 - Твою ж! - вилаялась дівчина. 
Досвіду у неї було мало, а от ентузіазму - хоч відбавляй. Вона встромила кинджал у землю, поруч з Мортеном, і витерла закривавлені долоні об одяг директора. 
 - Руки заслизькі, - наче виправдовуючись сказала вона брату, - зараз буде краще! 
Аби покращити щеплення долоні з рукояттю, Тара обтерла руки дорожнім пилом та піском і знову узяла кинджал до рук. На цей раз у неї вийшло значно краще - вона за один раз зробила величезну діру у животі Мортена. 
 - Хр-р-р-р! - захрипів той, коли лезо розпороло шлунок і діафрагму. 
Тара відкинула кинджал убік і засунула руку у Мортена. 
 - Воно ще бʼється! - вигукнула вона, торкнувшись серця долонею. 
Тара вхопила те серце пальцями і потягнула на себе. Деякий час вени, артерії, та жирова тканина навколо опиралися, але дівчина смикала і смикала, мов навіжена, і, врешті-решт, вирвала його з грудей Мортена. 
Директор враз відчув порожнечу всередині і дзвін у вухах. Він вже не чув, що кричить та навіжена, лише побачив, як вона тримала серце над його очима і чавила з нього кров йому на обличчя. А потім зір зник, заляпаний червоною кровʼю. 
 - Хуууух…. Здох! - задоволена Тара сіла на землю і кинула серце у багаття. 
Торо подивився на неї, а потім на Жабу, що незворушно сиділа на приступці возу. 
 - Ти іди, брате, упіймай щура, що втік, а я з нею сама розберуся. 
Торо ошкірився і стрибнув у бік, куди втік Рогатий. Жаба, почувши слова Тари, стислася від жаху і виставила перед собою кілька щитів мани. Довго вони не протримаються, та це дасть їй кілька хвилин на те, щоб спробувати виторгувати собі життя. 
 - Тара, зачекай, у мене є до тебе пропозиція. Живою я буду тобі кориснішою, аніж мертвою! 
Зітхнувши, Тара звелась на ноги і поплескала у долоні, струшуючи з них пил змішаний з кровʼю. 
 - Жаба, у тебе пʼять секунд, аби мене зацікавити. Одна…
 - Контракт довічного служіння під Оком судді! - швидко вигукнула магиня. - І я продовжу вчити тебе, та виконувати інші ваші доручення. Під дією контракту я не зможу вас зрадити, чи якось нашкодити, адже помру раніше, ніж встигну то зробити. 
Тара зупинилась і задумалась. 
 - Звучить цікаво, але… що за контракт такий? 
 - Це договір, укладений між двома сторонами, що завжди знаходиться під контролем Бога. Його неможливо порушити, якщо твоя сила не рівна, або не вища за божественну. Влаштує тебе така умова? 
Тара повільно кивнула. 
 - Але є одна проблема. Білі Близнюки мають зникнути на деякий час. Твоя ж зовнішність, Жаба, настільки відома на континенті, що з нею не сховаєшся. Обов’язково тебе хтось упізнає і пригадає, що ти із того ж шоу потвор, що і ми… Це може завдати нам додаткових труднощів. 
 - Зачекай, Тара! Я знаю, що ти вже давно можеш вилікувати мене… Тоді я повернусь до нормального свого вигляду і обіцяю - жоден на цьому континенті мене не упізнає! 
 - Хитра стара сука! - Тара усміхнулася, - Мені подобається, що ти така кмітлива, тож я згодна на угоду. 
Жаба з полегшенням зітхнула і прибрала щити мани. 
 - Під пильним Оком судді, - сказала вона, витягуючи сувій зі сховища, - я, Жаба, укладаю цю угоду довічного служіння з власної волі, взамін на збереження мого життя Білими Близнюками, Тарою, та її братом Торо. Я буду беззаперечно і сумлінно виконувати їх накази, окрім тих, що неминуче призведуть до моєї смерті. До кінця мого віку. 
Дивна червона печать, що була на сувої, перетворилася на три червоні стрічки, які злетіли у повітря. Одна миттю обернулася навколо кисті Жаби, друга навколо кисті Тари, а третя полетіла у бік, куди побіг Торо. 
У небі над Тарою і Жабою зʼявилася магічна печать у вигляді велетенського ока білого кольору. 
 - Угоду укладено! - пролунав низький чоловічий голос, - Штраф за порушення - смерть! Будь який арбітраж з боку виконавця - неможливий. Арбітраж з боку замовника - один відсоток від терміну життя виконавця за одне замовлення! 
Коли слова стихли, печать у небі розвіялась, а на сувої зʼявилися слова домовленості між Жабою та Білими Близнюками. Папір розділився на три екземпляри, один з яких лишився в руках Жаби, а два інших, згорнувшись, полетіли до рук Тари. 
 - Вилікуйте мене, пані Тара! - прохрипіла Жаба, падаючи на коліна. 
У тому падінні було усе - і біль від використання такої кількості мани на підтримку захисних щитів, і полегшення від того, що вона не помре. Тара тим часом зацікавлено розглядала дивну червону стрічку навколо свого запʼястя. Спробувала підчепити пальцем - не вийшло, та наче в шкіру вросла їй. 
Тара мовчки підійшла до Жаби і поклала долоню на її спину, саме навпроти серця. За кілька секунд тіло магині почало зменшуватися і втрачати усі ті барви веселки, котрими світилася її шкіра. Процес проходив дуже швидко - минуло кілька хвилин лише, і замість звичної Тарі Жаби на колінах стояла незнайома худа жінка середніх років. 
 - Я… Я і справді я! - ошелешено сказала Жаба, роздивляючись свої руки. 
 - Вдягнися! Зараз брат повернеться, а ти тут голим задом світиш! - гримнула на неї Тара, аби та вийшла із ступору. 
 - Так, пані Тара! - Жаба, затинаючись, побігла у віз. 
Тара відчула не сильний біль у стегні. Здається, Рогатий чинить супротив і поранив брата, подумала вона. І була цілком права. 
Торо мчав по сліду Рогатого кілька кілометрів, аби настигнути, коли побачив його, що вбрід переходив невелику ріку. 
 - Ану стій, Рогатий! 
Той обернувся на мить, і почав рухатися ще швидше. Торо вилаявся і додав ходу. Він швидко наближався до цілі, і стрибнув через річку саме тої миті, коли Рогатий теж ступив з води на берег. Торо впав йому на спину, і вони обоє покотилися назад у воду. 
 - Торо! Ми з тобою не вороги, тобі немає сенсу вбивати старого! - вигукнув Рогатий. 
Він був у розпачі. Стоячи у воді він не міг навіть використати свої блискавки для самозахисту. Хоча… Проти Бойового Майстра вищої ступені навряд би вони були дієвими. Торо ошкірився у відповідь. 
 - Сестра сказала прибрати будь-які перепони… А ти є одна з них! 
Торо стрибнув уперед і вхопив правою рукою Рогатого за шию, занурюючи його голову під воду, перед тим, як стиснути пальці і зламати шийні хребці. Рогатий зрозумів, що зараз помре. Він не хотів йти так, навіть не спробувавши себе захистити. І вивільнив усю свою силу. Вода скипіла навколо рогів на його голові і синя електрична дуга, розірвавши воду, прошила наскрізь стегно Торо. 
 - Сука ти стара! - зревів хлопець, ламаючи шию Рогатому. 
Кульгаючи, він витягнув його тіло на берег і пішов назад, по дорозі роздивляючись діру у стегні. Горіле мʼясо сочилося кровʼю і вивалювалось назовні через розірвану шкіру. 
 - От сука, навіть кістку ошмалив мені! - знову вилаявся він, щільно затискаючи рану аурою. 
Раптом він помітив червону стрічку на своїй кисті. Що за чортівня! Звідки це? Невже, то передсмертне прокляття Рогатого? До біса, зараз не час про це думати - сестра усе владнає. Він закинув тіло Рогатого на плече і пошкутильгав до Тари. 
 - Хто вона? - запитав Торо, побачивши невисоку худу жінку поруч з сестрою. 
 - Це Жаба. 
Тара у кількох словах усе пояснила брату. 
 - Гаразд, якщо ти так вирішила. - лише сказав він на то, і кинув тіло Рогатого поруч із трупом Мортена. Потім нахилився і зняв персня з пальця правої руки, котра лежала поруч. 
 - Дякую, що зберіг для нас наш заробіток, виродок!  - Торо плюнув на труп Мортена, після чого активував сховище. - А непогано. Добре ти на нас хотів нажитися. Але здох. 
 - Нам більше нічого тут робити, ходімо. - сказала Тара, - Жаба, прибери тут все. А ти, брате, ходи швидше сюди. У тебе діра у нозі, йолоп, а ти скачеш! 
Торо ошкірився. 
 - Ти мене завжди вилікуєш, сестра! 
Земля навколо них закипіла і почала жувати усе навкруги - трупи Рогатого, Мортена, Гори, вози та живих ще лівзі, котрі відчайдушно борсались, намагаючись вирватися з тої земляної пастки. 
За пʼять хвилин потому три невисокі фігури у сірих плащах крокували дорогою, лишивши за спинами піщаний пустир. 
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ.