Глава сьома.

Глава сьома. 

Дівчина знала, що то не так. Вона мала наочний приклад, адже та товста сука, Мара, дружина Ланта, теж володіла трьома елементами. І здохла, маючи лише два кола мани навколо свого серця. Річ у тому, що починаючи з четвертого кола, коли закляття стають комбінованими з різних елементів, ти маєш більше варіацій, чим більшою кількістю елементів володієш. І усього три… Це було мало для справжнього розвитку, про цей факт знав кожен малюк на континенті! 
Тара закрила очі долонями і натисла пальцями на очні яблука, аж поки не побачила райдугу. До біса. Вона щось обовʼязково вигадає. Три елементи це дійсно мало, але це ще не кінець. 
 - Гаразд, - сказала вона Жабі, - навчи мене закляттям другого кола для моїх елементів. 
 - Я знаю такі закляття другого кола: Стіна вогню і Вогняна стріла для елемента вогню, Спалах світла для елемента світла і Сталевий шип для елемента металу. Є багато інших, але я ними не володію, тож ти зможеш вивчити їх самотужки потім. Давай, я покажу тобі формули і зовнішній вигляд магічної печаті, аби ти швидше зрозуміла…
Тара знову сіла вчитись. Незважаючи на своє розчарування, руки вона не опускала і вирішила зробити все від неї залежне. У будь-якому випадку, вона вже знала свою головну силу - оту не елементну магію, якою як лікувала, так і вбивала. Магів, що володіли не елементними видами магії було не так вже й багато, близько десяти відсотків від загальної кількості. І вона була різною у кожного з них, своєю власною. У Жаби, наприклад, то було її дзеркало душі. 
Завдяки довгому язику Гори і купі вільного часу у трупи, за кілька годин вже кожен у таборі почув про те, як Білі Близнюки вбили брата лорда, ще й забрали якусь здобич з фортеці. Тепер на Торо, що без діла тинявся табором, дивилися без глузливих усмішок, а з острахом і якоюсь повагою, навіть. Звичайно, що це не оминуло увагу хлопця, і здивований він повернувся до свого возу. 
 - Таро, там щось не… - почав він і замовк. 
Тара стояла у центрі возу з розведеними врізнобіч руками. Навпроти її долонь горіли дворівневі магічні печаті. Одна помаранчева, друга кольору сталі. 
 - … як гарно! - вигукнув він. 
Жаба теж була дуже здивована. Не лише тим, що Тара засвоїла теорію чотирьох заклять за дві години, а ще й тим, що змогла застосувати одночасно закляття двох різних елементів. Не така вже й рідкість, але точно не для магів другого кола! Оперувати кількома елементами одночасно маги вчилися досягши як мінімум четвертого кола, і на зовсім інших принципах, аніж то робила дівчина зараз. 
 - Ходімо, я хочу спробувати їх зараз! - сказала Тара, і розвіявши ті магічні печаті, стрибнула з возу на землю. 
Торо одразу побіг за нею. Вони відійшли від табору у рідкі зарості невисоких кущів, де тара сказала братові:
 - Стань позаду мене, я не впевнена, чи впораюсь. 
Першим закляттям, яке вона створила, був спалах світла. Краще тренуватися на чомусь безпечному, вирішила вона. Перед її простягнутою уперед долонею зʼявилися дві білі магічні печаті, а вслід за ними куля яскравого світла. 
 - Лети! - наказала її дівчина. 
Куля і справді почала рухатись уперед, та за кілька метрів вибухнула, засліпивши Білих Близнюків.  
 - Ой! - зойкнув Торо. - Я нічого не бачу! 
 - Ага, - підтвердила сестра, - я теж. Зачекай трохи, скоро зір має відновитися. 
Ця невдача не могла зупинити Тару. Вона наполегливо продовжувала знову і знову, аж доки не відчула виснаження мани. 
 - Ходімо назад. На сьогодні досить. 
Тара не підозрювала, що за її тренуванням слідкував Мортен. І, відверто кажучи, він був не в захваті, що вона розвивається. Адже чим довше Білі Близнюки будуть слабкими, тим більший прибуток він отримає завдяки їм. Ще й ті кляті Боги Війни зі своєю битвою. Мортен прислухався до відлуння ударів, що то наближались, то віддалялися від їх табору. Це могло тривати і кілька днів, і навіть тижнів. Але сунутись у той бік зараз було б прикрим колективним самогубством. Тож, лишалося лише чекати. 
Наступний ранок був схожий на минулий - в небесах попереду періодично гриміло, Мортен ходив ще похмурішим аніж учора, а Жаба почала навчати Білих Близнюків алгебри, геометрії та креслення. Торо був засумнівався, чи потрібно йому те креслення, але стара магиня швидко йому довела, що і воїнам іноді доводиться створювати різноманітні формації, живлячи їх ядрами монстрів, замість мани. Врешті-решт, хлопець погодився з таким аргументом. Жаба з полегшенням видихнула - кількість болю, що вона відчувала, був обернено пропорційний кількості знань, які засвоювали Білі Близнюки. У цьому питанні Тара була досить прискіпливою. 
Так минув третій день… І четвертий… Мортен ходив темніший за чорну хмару. Він не зупиняючись підрахував у думках втрачену вигоду. Аби був інший шлях, Мортен давно вже б згорнув табір і попрямував у інше місто. Не повертатись же до Альпасу. 
Білі Близнюки ж час не гаяли марно, особливо Тара. За ці кілька днів вона зрозуміла, як посилати закляття подалі від себе, і добре у цьому натренувалась. Після закляття спалаху світла Тара перейшла до вогняної стріли і стіни вогню, за два дні знищивши навіть корені тих кущів, які рясно росли обабіч шляху, де стояв табір. 
Закляття сталевого шипа їй не сподобалось. Для нього доводилося відгукуватися у грунті під ногами елементи металу, збирати їх докупи і виплавляти у формі тонкої голки, що неквапливо вилазить з поверхні вістрям угору. Можливо, місцевий ґрунт просто мав у собі мало металів…
Торо підійшов до одної з таких голок, довжиною за середній кинджал і вирвав її із землі. Він уважно оглянув пʼяту, у якій метал змішався з глиною та гравієм, і спробував її відломити, аби лишилося чисте лезо. Але не зміг - сили воїна другого класу не вистачило. 
 - Тара, а ти можеш створити справжню зброю цим закляттям? 
Сестра лише похитала головою. 
 - Ні, вибач. Магічні закляття відповідають формулам, які я вивчила, і змінити їх неможливо. Для того щоб отримати справжній клинок, треба інша формула, гадаю. Я ще занадто мало знаю про магію…
Торо розчаровано зітхнув і викинув шип. 
 - Усе одно колись навчишся, правда ж, сестра? 
На ранок пʼятого дня грім битви стих. Мортен зачекав ще пів години і віддав наказ згортати табір. І вже скоро караван дістався місця, де було помітно сліди битви. Знищені поля та ліси, урвища прямо на дорозі… Мортену знову довелося усіх зупинити. Шлях був непридатний для проїзду возами. 
 - Хто хоч трохи володіє магією елементу землі - на перед каравану! - крикнув він гучно. 
Два мага з трупи та Жаба поспішили до нього. 
 - Дідько! - вигукнула вона, - Це буде непросто. 
Караван просувався повільніше, аніж хода звичайної людини. Маги латали ті ями одну за одної, та краю їм усе одно видно не було. Ті уламки аур та відлуння ударів Богів Війни перетворили цю місцину на суцільну мішанину. Торо, котрий бачив таке уперше, був у захваті. Так, це саме та сила, якої він прагнув. Навіть його найсильніший удар воїна другого класу не зміг би зробити такі діри у землі. 
Обабіч шляху зʼявилося вщент розбите село. Кілька ударів Богів Війни перетворили його на купи битої цегли і черепиці. Здавалося, вижити у тому пеклі не зміг би ніхто, але Білі Близнюки почули, як натужно кричить жінка. Не одразу, та все ж Тара і Торо вийшли з возу. Зовсім недалеко стояли кілька членів трупи і Гора. 
 - Тара! - гукнула її Жаба з голови каравану, - Там треба твоя допомога! 
Наблизившись до Гори, Тара побачила у чому справа. 
На землі, що була змішана з розчавленою цеглою, і справді сиділа молода жінка у подраному на клапті одязі. З кількох невеликих ран на її голові та спині потроху витікала кров, одразу ж змішуючись з сірим пилом на її шкірі. Лівої ноги нижче коліна не було, взагалі, а стегно виявилось перетягнуте джгутом з паска. 
На правій нозі, яка була зламана і стирчала під неприроднім для людської кінцівки кутом, лежало тіло дівчинки. Вірніше, верхня половина - нижче попереку там нічого не лишилося, окрім рваної шкіри і уламків кісток в розчавленому мʼясі. Дівчинка давно померла, але мати не могла у то повірити і все намагалася привести малу до тями. 
 - Сонечко моє! Будь ласка, розплющ очі, поглянь на мене! - повторювала вона знов і знов. 
Невідомо чому, але Тара відчула огиду, попри те, що її серце стислося. 
 - Допоможи їй, ти ж можеш! - почула вона крик Жаби. 
Допомогти? Як? Вилікувати? Тара придивилася уважніше. Загалом, перелом та порізи на шкірі проблемою не були, а от відірвану ліву ногу вже не повернути. 
Порожні очі жінки зупинилися на Тарі. 
 - Ти і справді цілитель?! Моя доня! Допоможи моїй донечці, не мені! Молю тебе, врятуй її! Вона єдина моя!… - жінка підняла половину скривавленого  тільця простягаючи його у бік Тари. 
Та дівчинка, подумала Тара, вона ж мій одноліток… І скільки має любові, навіть мертвою вже, будучи звичайним шматком мʼяса… Тара відчула злість. Чому вона варта того, а я ні? Я ж іще жива, то чому не я?! 
 - Вона мертва вже. - сухо сказала Тара. 
 - Брешеш! Ота, - жінка кивнула на Жабу, яка відновлювала дорогу магією землі, - ота наказала тобі допомогти! Ти цілитель, ти можеш! Допоможи моїй доні! Навіть якщо я помру, моя донька має вижити, чуєш! 
 - Ти глуха? Твоя донька мертва! 
Злість Тари переросла у лють. І зовсім не через те, що жінка її не слухала. 
 - Вилікуй мою дитину! - заверещала поранена. 
Вилікуй, вилікуй, вилікуй… Ці слова мов розпечене залізо різало душу Тари і… Дівчина відчула, мов її позбавили будь якого вибору, окрім тої киплячої всередині люті. 
Перш ніж хтось з присутніх устиг щось зрозуміти, вона підскочила до жінки і поклала їй руку на лоба. Чому? Чому ж в її очах стільки сліз? Скалічені ноги не можуть настільки боліти, вірно? 
Від дотику Тари жінка впустила дитину на свої стегна. Її голова похилилася, а спина зігнулася. Голова жінки опускалася усе нижче і нижче, аж доки її лоб не вперся у лоб її мертвої доньки. Так вони і застигли. На тій битій цеглі, припорошені сірою пилюкою. 
Гора помітив, що з ран на спині жінки перестала текти кров. 
 - Ти вбила її?!  - запитав він у Тари. - Чому? Хіба ти мала на то причини?!
Натомість Торо став попереду сестри. 
 - Гора, а хто ти є, аби таке питати Тару?!
На кулаках Торо зʼявилася тонка плівка аури. 
 - Ходімо, брате! - вона поклала йому руку на плече. - Воно того не варте! 
Усі розійшлися, даючи дорогу Білим Близнюкам. Так… Воно того не варте. Лише Гора лаявся подумки і зиркав на Жабу, наче вона була у тому винна. Магиня не бачила що там відбулося. Вона усе зрозуміла, коли з ремонтом дороги було покінчено. Повертаючись до воза побачила мертву жінку, що схилилася над тілом своєї дитини. Жаба не розуміла лише чому, адже врятувати життя тій нещасній для Тари нічого не вартувало. А вона вбила, натомість. 
Гора, що проходив повз, штовхнув магиню плечем так, що та вдарилася об віз. Чорт забирай, а їй то за що?! Жаба скривилася і полізла всередину воза, де Білі Близнюки щось креслили на папері. 
 - Усе? Можемо вчитися далі? - запитала Тара. 
 - Так, на кілька кілометрів уперед шлях вільний. 
Вона хотіла розпитати дівчину за причини такого жорстокого вчинку. Але не змогла. Сама того не усвідомлюючи, Жаба боялася Тару. Не лише тому, що та будь якої миті могла передумати полегшувати її біль, а й тому, що Тара могла вбити Жабу, якщо їй заманеться. Та мала біла потвора була чи не жорстокішою з усіх, кого за багато сотень років зустрічала магиня. Не кривавішою, а саме жорстокішою. Там, де навіть тиран розчулився б і допоміг, Тара вбила. Це було поза людською логікою. 
 - Що ж, - лише сказала Жаба, - виконання креслення овалів починається з …
Караван повільно рушив уперед. Гора так і не повернулася всередину возу. Він виліз на козли і сів поруч з мовчазним Рогатим. 
 - Чому вона так? - запитав Гора. 
 - На все є свої причини… І наслідки. - додав Рогатий філософськи. 
Гора стис кулаки. Він ще нікого не вбивав у своєму житті, але зараз хотів того. Ні, це не його турбота. Нехай Мортен чинить, як знає. Білі Близнюки то його власність. 
Караван продовжив свій повільний рух, іноді зупиняючись для ремонту шляху, цілу ніч і половину наступного дня. Аж поки не підійшов до стін міста Гармоз. 
 - Давайте, рухайтесь вже! - шипів Мортен, сидячи на козлах головного возу. 
Черга на вʼїзд була довгою. Як і передбачав Мортен, у місті був новий лорд, і заходи безпеки були підвищені на деякий час. Доти, доки не упіймають усіх посіпак старого лорда. Мортен не з чужого язика знав, як то буває. 
Години за дві вони таки дісталися воріт. 
 - Дідько, лише цирку нам зараз не вистачає! - скиглив один з охоронців. 
 - Мій цирк то те, що робить людей щасливими! - натомість відповідав йому Мортен. - Сам побачиш! 
 - Та їдь вже! - охоронець сховав гаманець до кишені. - Ми тут на свій цирк вже ось так надивились!
Охоронець провів товстим пальцем собі по горлянці, а Мортен, розреготавшись у відповідь, смикнув поводом, щоб лівзі рушав уперед. На диво, люд у місті був спокійний, більшість із них зміну лорда аж ніяк не відчує. Врешті-решт, податки нижчими не стануть, то точно. Такого історія міста не знала. Мортен розпитав перехожого про шлях до базарної площі, і впевнено правив головним возом каравану. 
Цього дня вистав не було. До пізньої ночі трупа встановлювала циркове шатро та розклеювала афіші містом. 
 - Білі Близнюки? - задумливо повторювали містяни, читаючи афіші, - А чи не ті вони посланці Бога смерті, що зʼявилися у Альпасі? 
 - Вони у нас?!
 - Кажуть, вони прислухаються до прохання людей, якщо їм заплатити. 
 - Брехня, я чув, що вони ледь не вбили усю сім’ю лорда Альпаса. 
 - То й що? Це аж ніяк не означає, що вони ворожі до людей! 
Одним словом, чутки за Білих Близнюків дісталися міста раніше, аніж до нього приїхав цирк Мортена. І народ потроху пішов на базарну площу, аби купити квиток на виставу. Вони лаялись та плювались через незвично високу ціну для циркової вистави, але витягали гаманці з кишень і купували. Купували, в надії, що це їх єдиний шанс попросити собі ще трохи часу. 
Мортен усміхався. Він був у доброму гуморі, вигрібаючи сотні срібних монет з каси. Квитки на тиждень уперед було розпродано за лічені години. Ще ніколи його цирк не був настільки популярним на новому місці. 
Білі Близнюки, спостерігаючи за довгою чергою до каси через щілину у тенті возу, навпаки, плювалися від огиди. За ці пʼять діб, що вони стовбичили на дорозі, вже навіть забулося те приниження від шоу потвор. А зараз памʼять послужливо, до нудоти, про те нагадала. 
 - Тара, - сказав Торо, аби відволіктися, - пошукаємо завтра книги з бойових мистецтв у місті? 
 - Ага. 
Не допомогло. Та черга, що за тонким тентом возу плювалася, кашляла, сякалася хворими носами і вибухала іноді лайкою, не давала про себе забути. І, навіть коли Білі Близнюки вже лягли спати, черга продовжила шуміти поруч з деревʼяним бортом возу. 
 - Де зазвичай продають книги з бойових мистецтв? - запитала Тара у Жаби наступного ранку. 
 - Ви хочете піти?! - Жаба не знала, що робити. Її лякала можлива реакція Мортена. 
 - Ми повернемось до початку нашого шоу. 
 - Тара, треба попередити…
 - Жаба, - голос Тари став мов сталь, - я в тебе не те запитала. 
 - Гаразд, подивіться тут, на базарі. На базарах часто продають низькорівневі книги з магії і бойових мистецтв…
 - Моє сховище. - Тара простягла до Жаби руку. 
Магиня була наче на розпутті. Мортен прямо наказав їй з Горою слідкувати, щоб Близнюки не втекли. Але й зупинити їх вона сил не мала. Клятий Гора, де його носить, коли він тут потрібен? Жаба віддала персня. 
Вдягнувши чорні плащі, у яких вони виступали на шоу, Білі Близнюки вислизнули з возу і попрямували до виходу з цирку. Учасники трупи здивовано на те дивилися, але зупиняти не намагалися. 
 - Куди це ви, вилупки?!  - почувся голос Мортена за їх спинами. 
Близнюки мовчки зупинилися. 
 - Я запитав вас, виродків, куди ви йдете?! 
 - Ви ще не дозволяли нам розкривати рота, пане Мортен. 
Торо був правий. Мортен і справді ще не дозволив їм відповісти 
 - Що ж, дозволяю… А тепер, чи можете ви розкрити свої погані пащі, і сказати мені, куди зібралися, доки я вас не розчавив на місці?! 
 - Пане Мортен, ми на базар. 
 - І якого біса вам там треба, виродки? 
 - Я подумала, пане Мортен, що коли люди побачать нас до вистави, це додасть їм бажання потрапити у циркове шатро на шоу за будь-яку ціну. Я не помиляюсь? 
Бісова потвора, не могла то раніше сказати! Аби Мортен здогадався, він би сам на мотузці щодня водив би їх містом! Але… Мортен озирнувся на шатро. Він мав занадто багато справ зараз. Він нахилився до них і проскреготав: 
 - Якщо спробуєте втекти…
 - Знаємо. Ви відірвете наші руки та ноги і скажете, що захопили нас у кривавому двобої. Ми памʼятаємо це, пане Мортен. Ми повернемося задовго до початку нашого виступу, пане Мортен. 
От же виродки! Говорять так лагідно… Мортен не був дурнем, щоб не зрозуміти, не побачити зневагу і іронію цих слів. Але й починати дресирувати цих потвор зараз не час. Зовсім не час. Мортен скривився. 
 - Гаразд, ідіть. Та памʼятайте, втекти від мене ви не зможете! 
Близнюки торжествували. Дарма тоді, у кареті, Мортен побоявся забрати у них здобич. Чим далі, тим дужче він був схожим на беззубого собаку. Шлях назовні був вільний. 
Базар був людний того ранку. Усі, хто бачив дві малі фігури у чорних плащах, давали їм дорогу. Цілковитої впевненості відвідувачі базару ще не мали, але підозрювали, що саме ті двоє і є посланцями Бога смерті. 
Тара з Торо не поспішали. Вони повільно ходили рядами, роздивляючись товари, особливо уважно читаючи назви книг, коли ті потрапляли їм на очі. Звичайно, можна було запитати, але… від того, що, ймовірно, хтось із цих оточуючих буде увечері на шоу потвор мацати їх своїми масними руками… Краще нічого не знайшовши до цирку повернутись. 
Ряди з високими прилавками скінчились. Далі вже сиділи бідно вдягнені люди і продавали речі з землі. Іноді розстеливши під них якусь ряднину. Білі  Близнюки зупинилися, вагаючись. 
 - Гадаєш, там можна щось знайти? - запитала Тара. 
 - Спробувати ж ніхто не забороняє. - знизнув плечима Торо і рушив уперед. 
Вони йшли рядами, заповненими різноманітним мотлохом. Старі речі, поламані речі, брудні речі, вонючі речі… Дідько, та хто узагалі таке купує? Тара не розуміла того. Але, просто йшла за братом. Раптом той зупинився. 
 - Гримуар. - сказав Торо. - Тобі не треба часом? 
У персні покійного Люмана були гримуари. Але усі вони були для високого кола магії - пʼятого та шостого. Тара помітила серед них навіть манускрипти сьомого кола… Усе то може б і згодилося для неї, але точно не зараз. 
 - Я купую цей гримуар! - почувся голос хлопця позаду. 
Білі Близнюки одночасно обернулись. Рудий, високий хлопець років чотирнадцяти. Він був голови на дві вищим за Тару з Торо, і вже простягав продавцю гроші прямо поверх Близнюків. Тонка біла рука вилетіла з-під чорного плаща і вхопила хлопця за кисть. 
 - Цей гримуар вже купила моя сестра! 
Тара не встигла зупинити брата до того, як хрускіт кісток пролунав над базаром. Рука молодого мага не мала жодних шансів перед хваткою воїна другого класу. Услід за хрускітом пролунав вереск. Торо скривився від крику, що так дратував його слух, і другою рукою вдарив хлопця під дих, ламаючи ребра і розбиваючи на шмаття внутрішні органи. 
Колись Торо бачив, як Лант бив людей у селі. Лант, навіть пʼяний, намагався контролювати силу своїх ударів. Навідміну від Торо. Рудий маг впав на землю мов підкошений. Він більше не міг кричати, лише з його роззявленого рота струмками витікала темна кров. Вирячивши блакитні очі, рудий намагався щось сказати, але розірвані легені не мали сили вичавити хоч краплю повітря до його горлянки. 
Люди навколо сахнулися врізнобіч. Ніхто не бачив, що сталося до того, як той маг упав на землю. Торо присів поруч і вліпив ляпаса рудому, від чого бризки крові полетіли на оточуючих людей. 
 - Ти зрозумів мене? Цей гримуар купила моя сестра!
Бідолаха не міг йому відповісти. Торо вже заніс долоню для ще одного ляпаса, коли сестра поклала йому руку на плече. 
 - Зачекай, брате! Якщо я йому не допоможу, він просто здохне зараз. Нам то… не потрібно, гадаю. 
Вона присіла поруч і вхопила мага за руку. Три кола. Він мав вже три магічних кола навколо свого серця, що ось-ось мало зупинитися. Здібний хлопець. Тара змусила загоїтись легені, стравохід та шлунок, і маг відчув, що біль минає. Дуже близько, прямо перед його лицем, він побачив білі, мов у вареної риби, очі. 
 - То що вибереш, жити, чи той старий гримуар? 
Білі губи, що були нижче тих страшних очей, розтягнулись у хижій посмішці.