Глава шоста.

Глава шоста. 

Він не знав як, він не знав чому, але його тіло заклякло а серце зупинилося. Якусь мить він ще тримався на ногах, а потім впав лицем уперед. Голова мага зустрілася з тонким склом дзеркала, і від легкого удару воно розлетілося тисячами блискучих скалок. 
Маги за столом не зрозуміли, що відбулося. Вони лише побачили відображення лиця Люмана тої миті, коли зіниці старого розширилися, немов від переляку… А потім він став мертвим і впав. То що, в біса, він устиг там побачити, перед смертю? Що його так налякало?!
Білі Близнюки обернулися до магів за столом. 
 - Хто ще з присутніх тут хоче подивитися на посланця Бога смерті? - крикнула Тара. 
Маги боялися. Вони занадто любили своє життя, аби ризикнути зробити хоч щось, адже памʼятали слова дівчини, нібито за їх спинами знаходяться ще три посланці. Вони не сміли ані дивитися на Білих Близнюків попереду себе, ані озирнутися назад. Єдине, на що були спроможні - то не відривати очей від скатертини поперед себе. 
Самі того не відаючи, Білі Близнюки зробили величезну послугу Пархону. Вже довгий час той ламав собі мізки, як здихатись молодшого брата, котрий набув неабиякого впливу у фортеці і навіть заявляв претензії на роль лорда. Саме цієї миті Пархон повірив, що посланці Бога смерті точно присутні за їх спинами, більш того - що Білі Близнюки теж одні з них. 
І навіть у те, що вони зараз поневолені Мортеном за допомогою магічного сувою архімага. Поневолені, але усе одно настільки сильні, що вбили мага сьомого кола не клацнувши і пальцем. Пархон знав, що його брату було відміряно прожити ще років двісті, навіть без прориву до восьмого кола, але, от зараз, його тіло холонуло на рамі розбитого дзеркала. 
Крик Тари змусив його отямитись. Не час ціпеніти, треба якось заспокоїти це дівчисько, інакше на терасі зʼявиться ще три свіжих трупа. Якщо, звісно, вона не збрехала, що посланців Бога смерті лише четверо. Один стояв за його покійним братом, другий за ним, ще двоє за іншими членами родини… Цікаво, подумав він, а коли людина помирає, посланець теж іде геть, чи лишається? А якщо посланців було не чотири, а десять? Пархон відчув як холодний піт приклеїв сорочку до його спини. Як її, чорт забирай, заспокоїти? Він боявся звертатися прямо до Тари, адже саме він звернув увагу брата на очі Близнюків. Якщо вона загострить на цьому свою увагу… Йому капець! Хіба що… Мортен! Він мав на них вплив! 
 - Пане Мортен, ми побачили більше, аніж того хотіли… Гадаю, на цьому можна завершити аудієнцію. 
Мортен, для якого ця ситуація теж стала повною несподіванкою, одразу зреагував. 
 - Досить, Близнюки! Виставу закінчено, ми йдемо!
Наразі він не розумів, як має із ними поводитись. Він не сумнівався, що смерть Люмена то саме їх рук діло. Він не знав яким чином вони то провернули, але вже зрозумів, що має бути більш обережним. Почувши його наказ, Тара і Торо застигли. Два бажання одночасно боролися у них - бажання настрахати і підкорити тих вилупків магів ще дужче і страх перед Мортеном. І Тара вирішила спробувати. 
 - Пане Мортен, здається, ви дещо забули. Виставу і дійсно завершено, але… Глядачі і досі не сплатили за неї! 
Мортен ковтнув слину у суху горлянку. Його тремтяча рука усе ще стискала жетон активації телепорту. 
 - Вона має рацію, панове. Глядачі завжди платять за виставу. 
Маги почали перезиратися. Якщо ті бісові потвори згодні обміняти їх життя на просте золото… На стіл полетіли туго набиті гаманці. Тара і Торо відчували себе переможцями. А переможці забирають усе. Вони сміливо підійшли до столу і забрали гроші. Це було нелегко зробити через зріст Близнюків, і виглядало досить кумедно, але жодної посмішки на терасі не зʼявилося. Навпаки, маги, сидячи на стільцях, намагалися якомога більше дистанціюватися від малих білих рук, що збирали гаманці. 
 - За таку щедрість, - сказала Тара, коли гроші було зібрано, - я дам кожному з вас зайву хвилину життя. Хвилину, і ні секундою більше, запамʼятайте! 
Близнюки пішли у бік Мортена, та раптом увагу Тари привернув перстень сховище на пальці тіла Люмана. Торо прослідкував за поглядом сестри. 
 - Цей не заплатив! - гучно сказав він, і нахилившись над тілом відірвав палець, на якому був перстень. 
Маги скривилися від того, особливо Пархон - у сховищі брата було багато цінних речей. Але жодного слова не сказав. Він з нетерпінням чекав, коли вже ці виродки заберуться геть з його фортеці. Можливо, колись він знайде безпечний спосіб їм помститися, але… Зараз його бажання було інше. Аби позбутися цього липкого страху, що він відчував. 
 - Ти це так лишиш? - запитала Пархона одна з магинь, коли Близнюки сіли у карету і поїхали геть. - Проковтнеш смерть свого брата і мого чоловіка?!
 - То що ж ти мовчки сиділа увесь цей час? Чому нічого не зробила, Грана?! - гаркнув на неї Пархон. 
Усі знову замовкли. Від цієї старої суки треба буде позбавитись, вирішив лорд міста, інакше вона точно утворить якусь підлість у його бік. Пархон вже доволі давно був при владі і знав, коли люди стають зайвими. Тож вирішував це досить просто - знищуючи їх фізично. 
Мортен, сидячи у кареті навпроти Білих Близнюків думав. Сильно думав. Він розмірковував над тим, як йому поводитись з цими потворами далі. І чи не варто було вбити їх тут і одразу. Його погляд впав на перстень сховище і гаманці, які Білі Близнюки стискали у своїх руках. Відібрати? Жадібність могла зіграти з ним поганий жарт…
Ні, не варто. Хоча, у персні старого мага могло виявитись чимало цікавого, та скоріш за все там речі, що повʼязані з магією. І йому, Бойовому Майстру вищого ступеня, абсолютно непотрібні. І ті кілька сотень золотих у гаманцях теж… Він розраховував заробити на Білих Близнюках мільйони. А по їх очах було видно, що без крові вони свою здобич не віддадуть. Мортен скривився. 
 - Та не заберу то я у вас… То ваша здобич. Але, навіть не думайте, що після цього вечора щось для вас зміниться. Ви, як то і було, є моя власність! Ви робите те, що я вам скажу і не роззявляєте свого рота даремно! Ви усе зрозуміли?! 
Для підтвердження своїх слів він стис Близнюків своєю аурою так, що у тих кістки затріщали. У відповідь вони лише закивали головами. На обличчі Мортена зʼявився переможний вигляд. Так-то. Нікуди ці вилупки не дінуться, а коли прийде час, коли він зрозуміє, що Близнюки стають небезпечними для нього… Що ж, тоді він їх вбʼє, та й все потому. 
Але до того моменту вони точно принесуть йому шалену купу грошей. Особливо після того, що сталося сьогодні у фортеці міського лорда. Шила у мішку не приховаєш. По-перше, відтепер лорди інших міст тричі подумають, перш ніж щось задумати проти нього, а по-друге, тепер жоден не буде сумніватися у тому, що Білі Близнюки то справжні посланці Бога смерті. Такі міркування покращили настрій Мортена настільки, що він почав посміхатися. 
Мортен помилявся. Білі Близнюки без вагань віддали б йому свою здобич, аби він того забажав. І це було його фатальною помилкою, котра надала Близнюкам впевненості у собі. Саме тоді вони зрозуміли, що Мортен відступить, коли ставка у конфлікті буде занадто високою. Вони впевнились у цьому вперше, коли старий маг вимагав від нього їхні очі, і ось підтвердили вдруге. 
Білі Близнюки взагалі ще не вірили, що так легко минули таку небезпеку. Вбити мага сьомого кола будучи настільки нікчемними, як вони зараз… Та такого навіть в легендах було не почути. Так, це сталося лише тому, що вони змогли його обдурити, і завдяки дивній власній магії Тари, єдиній у своєму роді на цьому континенті. Але, то бісів маг сьомого кола з кількасот річним досвідом! І так легко! 
Торо був захоплений тим, який чіткий план вигадала його сестра у критичній для них ситуації. Він би точно того не зміг. Усе, що він робив у своєму житті - то лише прямо йшов на небезпеку. А вона… Вона бісів геній! 
Карета зупинилася на базарній площі. Що ж, їх повернули на місце, звідки і взяли. Тільки от їх цирк давно покинув місто. Мортен розчаровано зітхнув. Треба було когось лишити тут, на всяк випадок, але тепер вже запізно жалкувати. Він озирнувся навколо, шукаючи транспорт, якого можна було б винайняти, аби поїхати за місто. Даремно. Сонце вже давно зайшло, жоден тепер не погодиться виїхати за міську браму. Мортен знову зітхнув. 
 - Доведеться йти пішки. Ходімо. 
Дорогою до міських воріт рідкі перехожі спостерігали дивну процесію, де високий худий чоловік у добротному костюмі швидко йшов, а за ним, майже бігом слідували дві маленькі фігури у чорних плащах. Мортен був подумав, що можна скористатися телепортом, але йому стало жаль тих ядер пʼятого класу. Краще вже пройтись. Навряд чи вони зустрінуть серйозну, для Бойового Майстра, загрозу на своєму шляху. 
Жаба сиділа у возі, осяяна легким блакитним світлом магічної печаті. Час від часу вона вливала у неї якісь крихти мани і гучно лаялась. Через те, що їй було боляче. Її розбалансоване шосте коло ледь справлялося навіть з такою простою задачею. 
 - Та де вони тиняються?! Що ж там могло статися… - бубоніла Жаба собі під носа, - Ще раз… Ну, може два… І хай вони хоч здохнуть там, більше я підтримувати печать не зможу! 
Цирк стояв табором поруч зі шляхом кілометрах у пʼяти від міської брами. Такої відстані було цілком достатньо, аби у разі необхідності забратися геть, не будучи оточеними охороною міста. Хіба що маги високого кола могли накрити їх якимось нищівним закляттям… То в такому випадку ніяка відстань не врятує, будь то пʼять, чи пʼятдесят кілометрів… Вправному і сильному магу то байдуже. 
Ззовні воза стало чутно якісь голоси і невдовзі до Жаби зазирнув Мортен. 
 - Дідько, Мортен, де ви були так довго? - видихнула Жаба. - Близнюки з тобою? 
До возу залізли Тара і Торо. Вони мовчки пішли до свого ліжка і, скинувши чорні плащі, почали перевдягатись. 
 - Довго розповідати, але усе гаразд. Ядра більше не треба? 
Жаба, назвавши про себе Мортена скнарою, зібрала ядра і віддала їх йому. Той пішов і почав віддавати накази, аби цирк якомога швидше рушав уперед. Невдовзі по бокам возів загорілися ліхтарі і караван рушив уперед, лишивши Альпас далеко позаду. 
 - То що там було? - звернулася до Білих Близнюків Жаба, коли віз вже рівномірно котився дорогою. 
 - Ми вбили брата лорда. - відповів Торо. 
Гора, котрий сидів поруч, пирснув у келих, з якого пив, розхлюпавши алкоголь по підлозі. 
 - Мортен вбив брата лорда?! - вигукнула Жаба. 
 - Мортен сцявся собі в штані, його вбила я з братом. - просто відповіла їй Тара. 
Тої миті Жаба зрозуміла, що Тара не жартує. І відчула, як озноб пробіг по її спині. Дівчина сказала то так просто, наче вони якогось хробака розчавили. Але тим хробаком був маг сьомого кола, Жаба то точно знала. 
  - Як ним користуватися? - запитала Тара магиню, тримаючи на долоні персня сховище Люмана. 
 - Дідько! - вигукнув Гора. - Вони й справді то зробили! 
Здоровань був шокований, адже, на відміну від Жаби, він не повірив Білим Близнюкам, вважаючи їх слова дитячою байкою. Але, побачивши доказ, сам відчув деяку небезпеку поруч з ними. За цей тиждень, що він провів разом з Близнюками в одному возі, їх стосунки зовсім не покращились. 
 - Це Люмана? - запитала Жаба, - Якщо він і справді мертвий, то тобі достатньо помістити на камінь персня краплину своєї крові, щоб стати його новим власником. Після цього спробуй подумки зазирнути всередину. Речі, що там є, витягнути можна силою думки, як і сховати назад до сховища. 
Уважно вислухавши магиню, Тара озирнулась в пошуках чогось гострого. 
 - Давай я, сестра. 
Торо вколов її пальця аурою і на пучці зʼявилася краплина крові. Як і сказала Жаба, Тара вмовила камінь персня у ту краплю. На мить сховище спалахнуло і швидко погасло. Жаба з Горою перезирнулись. Люман дійсно був мертвим. І Мортен лишив сховище у руках Білих Близнюків? Це здивувало магиню не менш сильно. 
Тара пішла до свого ліжка і сіла поруч з братом. Деякий час вони витягали і роздивлялися незрозумілі їм магічні прилади, та врешті-решт прибрали у персня гаманці, які зібрали з магів у фортеці і Тара сказала Жабі. 
 - Будеш зберігати його для нас, зрозуміла? 
Це зовсім не було проханням. Це звучало, мов прямий наказ. Гора лише здивовано дивився, як Жаба мовчки погодилась, не сказавши і слова проти. Чим далі, тим менше він розумів. Мортен, Бойовий Майстер на піку сили, що не забирає такі коштовності у своєї ж власності, як він називав Білих Близнюків. Жаба, сильна магиня пʼятого кола, що поводиться перед ними мов служниця… То що тут, чорт забирай, відбувається?! Гора був не дуже розумним і зовсім неконфліктний, але цієї миті він захотів, щоб Білі Близнюки вважали його за свого друга, а не за ворога. 
Жаба з свого кутка уважно стежила за тим, що на світ білий Близнюки витягали зі сховища. Деякі інструменти вона вже бачила, деякі були і в її сховищі, за деякі ж узагалі лише чула. Та висновок був один - Близнюки зірвали добрий куш. І Жаба була впевнена, що у персні було ще до біса книг і магічних сувоїв. Вона зітхнула, гадаючи, чи варто розпитати у Тари за книги з магії, але вирішила не ризикувати. Невідомо, як та сприйме такого роду питання. 
Причина ж, чому Тара віддала персня на зберігання Жабі, була досить банальною. Виступи Білих Близнюків. Вона не хотіла, аби сховище хтось поцупив, доки вона з братом висять голими над сценою. А так, стара магиня була сильно залежною від здібності Тари приборкувати її болі, тож відмовити навряд чи наважилась би. 
 - Гаразд, давайте вже спати. Ми втомилися. 
Усі присутні несвідомо послухалися вказівки. Вже у повній темряві, під мірний скрип колеса, Жаба довго розмірковувала, як так сталося, що Тара тепер віддає накази. 
Мортен теж довго не міг заснути. Він знов і знов згадував, наскільки легко Білі Близнюки вбили Люмана і, користуючись страхом, узяли інших магів під свій контроль. Як вони то провернули? Чи не робить він помилку, лишаючи їх живими? Золото золотом, але коли ти мертвий, то воно вже й не потрібно наче… А чи вірно він розуміє саму природу цих малих потвор? Чи все так просто, як він то сприймає? І чи… чи бува не з власної волі ті вилупки лишаються зараз із ним? 
Де в чому Мортен мав рацію. Сьогодні у фортеці магів Тара з Торо зрозуміли, що ще занадто малі і слабкі, аби лишитися з цим світом сам на сам. А отже, бути зараз з Мортеном то є менше для них зло. Той хоч не намагається їх вбити, чи видерти їм очі. 
Ранок караван зустрів стоячи на узбіччі. Спереду по дорозі лунав грім, хоча небо було абсолютно чистим. Білі Близнюки вилізлили з возу і стали поруч з Горою, котрий уважно дивився у бік, звідки гуркотіло. 
 - Що там? - запитав Торо. 
 - Боги Війни бʼються. Гадаю, скоро у місті, куди ми їдемо, буде новий лорд. 
Як Торо не придивлявся, та побачити нічого не міг. Він був ще занадто слабким, щоб вловити рухи Богів Війни під час битви. Через їх поєдинок Мортен наказав ставати табором, адже рухатись далі було занадто небезпечно. У гарячці бою такі сильні воїни могли необачно ціле місто знести з поверхні землі і не помітити того. 
Тара ж зраділа цій затримці - вона могла навчатися без відволікання на вистави у цирку. 
 - Жаба, коли ми зможемо вивчати магію другого кола? - запитала вона, коли з таблицею множення було покінчено. 
 - То можливо навіть зараз, але, по-перше, ці заняття не підійдуть для Торо, а по-друге, потрібно визначити до яких з девʼяти елементів ти схильна. 
Тара мовчки подивилася на брата. 
 - Усе гаразд, я знаю, чим себе зайняти. - і вискочив з возу. 
 - З першим розібрались. Кажи, як то визначити. 
 - Це просто. Стань всередину возу. Не бійся магії, яку я використаю зараз. Дозволь їй торкнутися кіл мани навколо твого серця і позначки елементів закружляють навколо тебе. 
Тара стала на ноги і пройшла на середину возу, зацікавлено очікуючи, яку ж магію використає Жаба. Всупереч її очікуванням, магиня просто витягнула зі сховища магічний сувій і розірвала. У порівнянні із закляттям телепортації це було зовсім не видовищно. Лише тоненький струмочок білої мани, мов легкий туман, огорнув тіло Тари. 
 - Це концентрована суміш мани кожного з девʼяти елементів. Які з компонентів відгукнуться - то твої. Інші ж просто будуть розсіяні у просторі. 
У той час, коли сестра чекала, які елементи їй підвладні, Торо, вхопивши два прути з узбіччя, вимахував ними у закутку за возами. Він старався ретельно повторити рухи шаблями акробаток фехтувальниць, за виступами яких спостерігав раніше. Загалом, його сила вже сягла рівня воїна другого класу нижньої ступені, тож таке просте завдання не мало стати йому за проблему, але… Він інтуїтивно відчував, наче щось тут не так. Воно хоч і видовищно на сцені, та ось тут, у закутку, було наочно помітно, наскільки безглуздими були ті рухи. За кілька хвилин Торо вилаявся і викинув прути подалі. 
Він сів на землю і замислився. То, звичайно, дуже добре, що у Тари є хоч хтось, здатний навчити її магії, але як бути йому? Не йти ж з цим питанням  до Мортена? Він криво усміхнувся уявивши собі ту картину. 
 - Що, не виходить? - почув Торо голос Рогатого. 
 - Дідько! - вигукнув хлопець. 
Озирнувшись, він помітив Рогатого, котрий дрімав у затінку під одним з возів. Отже потвора рогата, лежав настільки тихо, що Торо його навіть не помітив. 
 - Чому ж не виходить… Усе виходить, навіть занадто легко, якщо ти не помітив. 
 - Та я не за те. - Рогатий повернувся на бік, обличчям до хлопця. - Отой танок з шаблями… Ти вірно зрозумів, що він не для бою. То проста, хоч і красива зовні, розвага. 
Торо мовчав, чекаючи, чи не скаже Рогатий ще чого. Натомість той знову ліг на спину і заплющив очі. 
 - Якщо ти гадаєш, що я запропоную тебе вчити, то ні, я у цьому не тямлю. - сказав Рогатий хвилин за пʼять. - Але пораду все ж можу тобі дати, а ти думай сам. По-перше, наші фехтувальниці не такі вже й марні, як ти гадаєш, після того як спробував повторити їх танок. У їх арсеналі технік є чим здивувати навіть Бойових Майстрів. А по-друге, якщо цей варіант тобі все ж не підходить, у місті можеш знайти книги з теорії та практики бойових мистецтв. В принципі, для воїнів першого - третього класу згодяться будь-які. А тепер… зникни звідси і дай мені поспати, я всю ніч возом правив. 
Тара досить довго стояла не рухаючись. Набута нею звичка бачити у людях виключно ворогів заважала, не давала їй пустити той білий туман до свого серця. Чи може вона цілком довіряти Жабі? Досить легко припустити, що магиня поклала око на персня сховище, наприклад. Не так давно той же Лант продав їх усього за сотню срібних монет… 
Так, фактом було те, що Жаба потребувала постійної допомоги дівчини, та все ж, жадібність робить з людьми страшні речі. Тара і сама їх робила неодноразово. Не через жадібність, звичайно, але робила. І для неї то стало нормою. Тож чому то не може бути нормою і для інших. Зуби дівчини заскреготали. Довіритись? Чи відкинути? 
Якщо не визначити підвладні їй елементи, то що далі? Сенс у навчанні зникне так само, як саме зараз зникає той магічний туман. І що тоді? Назавжди лишитися фактично магом першого кола? Мати вогняний шар як саме сильне своє закляття? Та краще тоді б той вилупок Люман їй очі вирвав! 
Потроху, по малій краплі, Тара пропускала ту ману до своїх магічних кіл. Вона повністю сконцентрувалася, спостерігаючи, що ж там, навколо її серця, відбувається. Туман почав створювати тонкі хмаринки навколо її кіл мани. Коли ті хмари стали більш обʼємними, з них малими різнокольоровими краплями пішов рясний дощ. І деякі з цих крапель почали поглинатися колами мани. Найпершими там зникли червоні краплі.  У повітрі, поруч із Тарою, загорівся магічний знак вогню, у вигляді полумʼя з трьома язиками. Трохи погойдавшись, він почав літати навкруги дівчини. 
 - Перший елемент - вогонь. - сказала їй Жаба. 
Увага Тари знову була прикута до кіл мани. Вона бачила, як краплі синього кольору падали з них і зникали, десь нижче серця. Це нормально, заспокоювала вона себе. Здається, це елемент води, просто він не її… Потім настала черга чорних, мов вугілля, крапель, що стекли униз і зникли, як і сині. Елемент пітьми. Теж не підвладний їй. Сріблясті, мов ртуть, краплі, важко впали на її сірі кола мани і зникли в них. 
 - Другий елемент - метал. 
Сказала Жаба, після того, як навколо дівчини стала обертатись сталева кулька, повторюючи рух знаку вогню. Тара ж не відволікаючись стежила далі. Прозорі краплі теж були не прийняті її колами. Тож, елемент повітря не для неї. Після них були зелені краплі. Елемент дерева? Не важливо, адже кола мани не прийняли їх. Після них зʼявилися краплі, що сяяли яскравим білим світлом. 
 - Третій елемент - світло. - сказала Жаба. 
До знаку вогню і сталі приєдналась яскрава біла куля. 
Вже увесь туман був поглинутий Тарою. Вона стояла, так само непорушно, чекаючи доки залишки хмар впадуть останніми краплями, сподіваючись хоч на ще один елемент. Марно. 
 - Усе, Тара, лише три елементи. - голос магині змусив її розплющити очі. 
 - Лише три… це… погано? - запитала вона у Жаби. 
Магиня зітхнула. 
 - Таро, три елементи то і не добре, і не погано. То просто три елементи. Далі ж усе буде залежати від того, наскільки ти їх розвинеш. Архімагом можна стати і з трьома елементами. Як і цілковитою нездарою, маючи усі девʼять. Зрозуміло?