Глава пʼята.

Глава пʼята. 

Йдучи у циркове шатро, Білі Близнюки бачили натовп, що зібрався на площі перед цирком. 
 - Тисячі… Їх тисячі, Тара… - ошелешено прошепотів Торо. 
 - Не хвилюйся, на сьогодні ще дві вистави і усе. Хай собі стоять, якщо хочуть. 
Вона помилялася. Мортен запускав до шатро глядачів більше, аніж той міг умістить. Люди стояли поміж рядів, у проходах, де лише могли… Його цирк ще такого зроду не бачив. 
 - Дідько… - лиш сказала Тара, визирнувши у щілину з-за куліс. 
 - Що там? - занепокоєно запитав її Торо. 
 - Перевдягаємось у срані плащі і ліземо у ящик. Ось що там. 
На арені цирку Гора чавив сталеві ядра голіруч…
Безвихідь. Ось що вони відчували, стоячи у клятому ящику у повній темряві. Вони тремтіли від огиди, лише від згадки за минулу виставу, і сьогодні мали пройти їх ще дві… Ті слизькі мацання їх тіл, ті жадібні погляди… Вони не могли то змінити. Вони були власністю Мортена, і знали, що той буде використовувати їх стільки, скільки вони йому дозволять. І з нинішнім рівнем їх сили, Білі Близнюки могли лише схилити голови і покірно виконувати його накази. 
Чи думали вони про втечу? Так, звичайно. І розуміли, що шансів на успіх мали приблизно нуль. Він занадто сильний, він знайде їх за слідами аури і без вагань зробить те, чим погрожував. У цьому навіть сумнівів не було. 
Знову поштовх, і знову промова Мортена до глядачів. Слово в слово, адже нащо змінювати те, що добре працює? Торо, від передчуття наступних хвилин, відчув нудоту. Та не встиг навіть зігнутися, коли його з сестрою вхопив кігтями своєї аури Мортен, і оголеними виставив напоказ жадібному натовпу. 
Цього разу ніхто з них не сумнівався. Усю виставу кожен з них чекав лише цієї миті… Кинути до великої миски кілька монет, і просити, навіть вимагати від посланців Бога смерті довгого собі життя. Натовп, якими б розумними були індивіди окремо у ньому - то завжди натовп, що керується інстинктами. Якогось розуму годі там шукати. Особливо, коли люди просто фанатично вірять у те, чому розумних пояснень немає, і бути не може. 
Здичавілі люди хапали Білих Близнюків за руки, за ноги, за шиї… Дерли нігтями їх груди та спини… І кричали, кричали свої прохання, кожен гучніше за іншого, аби ці білі створіння почули їх, аби запамʼятали і не забули ті прохання. 
Це був ідеальний шторм з мани та аури, у якому опинилася Тара. Вона  поглинала, поглинала без зупинки, намагаючись не бачити і не чути спотворених, інакше не назвеш, істот навколо неї. Знесилені люди падали і відповзали убік, даючи дорогу іншим, тим, що боялися не встигнути бути почутими, лишитися на узбіччі і дивитися на сотні інших щасливчиків, які змогли…
Мортена не цікавило, що там з його Білими Близнюками. Він був цілком певен, що під захистом його аури, значної шкоди натовп не зможе завдати їх тілам. Він дивився лише на велику алюмінієву миску, монети з якої вже почали висипатися на підлогу навколо. Мортен не був дурнем і помітив, що інші його потвори майже не зібрали грошей цього разу. Але ці Білі Близнюки… Сьогодні люди прийшли до його цирку лише заради них. Ті гроші, що він отримав за ці два виступи, вони були у десятки разів більшими за ту сотню срібних монет, яку він віддав за дітлахів Ланту. Безумовно, найвигідніша угода його життя! І він вичавить з них усе по максимуму!  Мортен засміявся. 
Врешті-решт люди розійшлись. Хитаючись від втоми і огиди Білі Близнюки пішли за куліси. Ще раз. Ще один раз сьогодні, і у них буде час до завтра, щоб перепочити і спробувати забути. Вони синхронно застогнали усвідомивши, що відтепер це буде їх буденність. День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем - вони навіть приблизно не уявляли, скільки років їм знадобиться, щоб позбутися Мортена зі свого шляху. І, якщо вони не зміняться самі, вони врешті-решт не витримають цього, і або збожеволіють, або загинуть. 
 - Жаба, - сказала Тара до магині, коли вони повернулися після останнього на цей день виступу до свого воза, - ти маєш вчити нас якомога краще, і якомога швидше. 
Жаба лише мовчки провела поглядом Білих Близнюків до ліжка, до якого ті пішли, навіть не поглянувши на вечерю, що стояла на столі. Вона помітила, як щось невловимо змінилося у них за цей день. Жаба усміхнулася. Тара могла б цього і не говорити. Лише за те, що дівчина позбавила її багаторічного болю, Жаба і сама б то зробила. 
Наступного ранку, одразу після сніданку, розпочалися їх навчання. 
 - Магія, то не бажання мага. Магія, то наука, базою якої є математика. Неможна керувати маною навмання, усе має бути чітко вивірено та структуровано. Маг має тримати ману у рамках, що задаються чіткими правилами, на основі математичних формул та моделей. Але сьогодні ми почнемо з самих основ математики - з арифметики. І тема нашого першого уроку то числа і цифри. Отже, чим відрізняється цифра від числа, і які дії над ними…
Білі Близнюки ніколи у житті не були настільки уважними, як сьогодні зранку. Вони розуміли, вони були певні, що саме так починається їх шлях до знищення Мортена. А потім… вони поквитаються з усіма. 
Важко було сказати, хто ж ті усі, яким хотіли помститися Білі Близнюки. Вони й самі не змогли б дати відповідь на те питання того ранку. Але, якщо узагальнено - то було людство. Усе людство. А ще вчорашнього ранку їх бажання поквитатися обмежувалось одним безіменним селом… Ось яку зміну в Близнюках не зрозуміла учора ввечері Жаба. Це було становлення ненависті, що потім допоможе Білим Близнюкам розвʼязати саму криваву війну на континенті, щоб підкорити його. Але це станеться через багато років… А майбутнього у своєму дзеркалі душ Жаба бачити не могла. За своє бажання то зробити, вона колись гірко поплатилася своїм скаліченим шостим колом мани. 
Саме такою стала тепер буденність життя Білих Близнюків. Зранку і після обіду вони навчалися, а з вечора і до ночі проходили їх виступи на сцені. За тиждень шалений ажіотаж минув, що для такого невеликого міста як Альпас було цілком логічно, і Мортен вже думав переїздити, коли до нього завітав з візитом голова служби безпеки лорда. Почувши, що до нього прийшла така поважна особа, Мортен був занервував, але усе було набагато прозаїчніше. Просто лорд міста хотів побачити Білих Близнюків, адже чутки докотилися навіть до його маєтку. 
Мортен був не того польоту птахом, щоб мати змогу відмовитись, і, через скрегіт зубів, погодився. Він особисто на своїй шкірі знав, наскільки деспотично поводились лорди у своїх володіннях. І будь-які відмови, навіть гостей своїх земель, часто сприймали як особисту образу. А образити лорда… То як мінімум знову податися у втечу. Мортен занадто довго і сумлінно працював над своїм цирком останні десятиліття, щоб допустити такого розвитку подій. 
Звичайно, була ймовірність того, що лорд захоче, скажімо так, присвоїти Білих Близнюків собі. І, наразі, Мортен і гадки не мав, як тому запобігти. Адже ті двоє мали принести йому мільйони золотих… У будь-якому випадку, просто так він їх не віддасть. Навіть, якщо доведеться битися. Мортен зітхнув. Лордом Альпаса був маг сьомого кола. Якщо порівнювати їх силу напряму, то, звичайно, лорд був сильнішим. Але у всіх магів була одна, катастрофічна для них слабкість. Маги потребували багато часу на підготовку своїх заклять. Так що, у випадку сутички, Мортен вважав що матиме непоганий шанс…
Звісно, ніколи не треба нехтувати можливістю того, що йому влаштують пастку. У минулому житті, коли він ще не приєднався до цирку, такі ситуації траплялися з ним досить часто, тож він як звір відчував то наперед. Він підійшов до возу, у якому Жаба вчила Білих Близнюків таблиці множення. 
 - Усі окрім Жаби, геть звідси. - коротко наказав Мортен. 
І коли Близнюки вийшли, продовжив:
 - Мене з Близнюками запросив лорд…
 - Ти підеш? 
 - А я маю вибір? Боюсь лише, що назад Близнюки не повернуться. Є які ідеї? 
Жаба нервувала. Якщо Тара не повернеться, то замість неї прийде біль, а цього вона не хотіла. 
 - Мені треба шість ядер монстрів пʼятого класу, і тоді я зможу вас витягнути, якщо ситуація буде край. Є в тебе? 
Шість ядер пʼятого класу… Чимала сума у золоті, але… Якщо бути жадібним зараз, то він втратить взагалі усе. Мортен витягнув блакитні  ядра зі сховища. 
 - І як ти збираєшся то зробити? 
Жаба простягла йому невеличкий жетон з жовтої кості, вкритий рунами. 
 - Телепортація. Якщо усе піде не так, зламай його, і я відкрию коридор телепортації, але максимум на пʼятнадцять кілометрів. Зрозумів? І Близнюків тримай поруч із собою, коридор буде… не широким, скажімо так. 
Мортен мовчки кивав, доки Жаба говорила. 
 - Тоді…
 - Тоді, Мортен, не гай часу, а йди і віддай наказ, щоб цирк згортали. Як тільки ви підете до лорда, ми виїдемо за межі міста і будемо чекати на вас там. І ще раз, Мортен, не проґав Близнюків, тримай їх поближче, зрозумів? 
Не відповівши, Мортен вистрибнув з воза і наказав людям збиратися. Цирк наче закипів. За якийсь час Близнюки повернулися до Жаби. Але, замість того, щоб продовжити урок, Жаба почала прибирати усе з підлоги воза до свого персня-сховища. 
 - Що дивитеся? Зараз будемо готувати справжню магію! - весело вигукнула вона їм. 
Близнюки не розуміли, що відбувалося, але відчували якусь напруженість у повітрі. Вони спостерігали, як Жаба витягнула зі сховища вимірювальний інструмент і довго робила розмітку на підлозі, ставлячи точки на лише їй зрозумілих місцях. Коли з розміткою було завершено, Жаба швидко зʼєднала точки лінями та дугами, створивши на підлозі складну геометричну печать. 
 - А тепер послухай мене, Тара, це є надважливо. Дуже скоро ви і Мортен підете до маєтку лорда. Що є вкрай для вас двох небезпечно. Лорд, він не простак, як ці містяни, Мортен не зможе надурити його своїми байками. На вашу біду, місцевий лорд - маг. І, як кожен маг, він захоче вас вивчити. Вивчити у прямому сенсі. Це означає, що він розбере вас обох на окремі органи, щоб оглянути їх і порівняти з іншими. Сподіваюсь, я ясно донесла вам ситуацію, у якій ви опинилися? 
Аби Близнюки могли збліднути, вони б це зробили. Адже зараз усвідомили, що лише завдяки своїй вдачі не попали на око сильному магу і лишилися живими аж до цього дня. Жаба ж, яка уважно за ними спостерігала, очікуючи хоч на якусь реакцію, зітхнула, бо її не було. 
 - Ще не усе втрачено. Тара, ви зможете уникнути вашої гарантованої смерті, якщо ми будемо зараз працювати разом. Оце, - вона вказала пальцем на підлогу, - магічна печать телепортації сьомого кола. Аби я була справжнім магом шостого кола, я б змогла її активувати і сама, за допомогою ядер. Але… як ти знаєш, я каліка… Мені потрібна твоя допомога. Ти маєш зупинити мій біль на час, що потрібен мені буде на активацію цієї магії. Ти впораєшся?  
Ще б пак. Тара на що завгодно була згодна, аби лише та загроза не зачепила її з братом. 
 - Починай. - сказала вона Жабі. 
Без зайвих розмов Жаба розставила блакитні ядра по краям печаті і,  ставши навколішки, почала прямо з рук вливати свою ману у лінії печаті. Майже одразу її обличчя скривила гримаса болю. Але Тара вже поклала свою долоню їй на спину і забирала ману, яка виривалася з розбалансованого шостого кола Жаби. Тої мани було багато. Не просто багато, а до біса багато. Тара відчула запаморочення, але тої миті Торо ухопив її за руку, щоб не впала. І відчув такий потужний удар силою, що, навіть його натреноване за останній тиждень тіло ледь то витримало. Торо загарчав і міцніше ухопився за сестру. Будь там що, але він зможе! 
Обіцяти, навіть самому собі, то одно, а от справді то зробити - зовсім інше. Аби ще кілька хвилин довше, то Торо втратив би свідомість прямо на місці. Але лінії печаті блимнули і засвітилися тихим блакитним світлом. 
 - Готово! - прохрипіла Жаба, - Печать тепер у режимі очікування. 
Вона подивилася на Білих Близнюків, що без сил опустилися не підлогу. 
 - А тепер послухайте ще дещо. Активатор закляття у  Мортена. Якщо, і коли він почує небезпеку - він його активує. І у той момент ви повинні будете бути якомога ближче до нього, зрозуміло? Не хвилюйся, кинути вас там то точно не у його інтересах. І відчуття небезпеки у нього відшліфоване до ідеалу десятками років у бігах. Тож не ловіть гав…
 - Ми зрозуміли. - синхронно відповіли вони. 
Цієї миті до воза заглянув Мортен. 
 - Спрацювало? - невідомо чому запитав він, роздивляючись печать, що світилася. 
 - Так, усе працює. Телепорт перенесе вас у цей віз, як тільки ти його активуєш. 
Мортен задумливо кивнув і кинув Близнюкам чорні плащі. 
 - Перевдягайтесь і ходімо. Нам вже час. 
Тара і Торо помітили, що Мортен нервував. Його пихатість зникла, не полишивши жодного за собою сліду. І це злякало їх дужче, аніж слова Жаби. Коли, вдягнуті у чорні плащі, вони вийшли зі свого возу, інші тонким ланцюгом вже рушили у напрямку міської брами. Мортен сів у карету, що прислав по них міський лорд, а слідом за ним сіли і Білі Близнюки. 
Маєток лорда міста… Це була фортеця у фортеці. Щоб попасти у середину, вони минули два підйомні мости, з купою охорони, кожен загін якої проводив свою, окрему перевірку відвідувачів. Навіть на Торо, котрий був нечутливий до магії, тисли усі ті захисні магічні печаті, котрими були всіяні стіни фортеці. Ймовірно, вийти з неї було анітрохи не легше, аніж увійти. 
А от всередині усе виглядало напрочуд привітно, у порівнянні з зовнішнім виглядом. Карета зупинилася поруч з невеликим садом, і привітна служниця провела їх до альтанки, де попрохала зачекати, доки їх не позвуть. Маючи вільну хвилину, Близнюки розглядали сад та білі стіни палацу. Що ж, лорд міста дійсно жив заможно, не задумуючись витрачаючи кошти на оздоблення і власний комфорт. 
 - Будь ласка, пройдіть за мною. - повернулася по них служниця. 
Вона провела їх до широкої тераси біля входу у будинок де стояли столи з напоями. За столами сиділо з десяток людей, чоловіків, жінок та дітей. Серед них виділялося два маги похилого віку… Вони були сильні! Тара відчула як їх погляди проникають їй прямо під шкіру. 
Мортен зупинився за півтора десятків метрів від них і вклонився. А потім своєю аурою зігнув і Білих Близнюків у низькому поклоні. Вони так стояли майже хвилину, доки маги не звернули на них свою увагу. 
 - Тебе ж Мортеном звати? - запитав один із них, - Я лорд міста Пархон, а це мій молодший брат Люман. Він теж, як ти вже помітив маг, рівний мені по силі. 
 - Так, ваша світлість, я Мортен. Чи можу я…
Пархон зупинив його, піднявши руку. 
 - Ми вже чули плітки за твоє шоу потвор, не переймайся. Наш вік, вік магів, ще буде довгим, тож ми викликали вас не для твоєї вистави… Брате, ти хотів щось сказати? 
Люман поставив келих, котрий тримав у руці, на стіл. 
 - Мені от стало цікаво, - сказав він, - яким чином ти зміг надурити усе місто… Твої дрібні потвори і справді трохи незвичні, але, дивлячись на них зараз, я не бачу нічого особливого… Покажи мені їх. 
Мортен мовчки зняв плащі з близнюків, що боялись навіть поворухнутись, і трохи підняв їх аурою угору. 
 - Дійсно, досить незвичний колір шкіри. Що скажеш, брате? 
Пархон відповів не одразу. 
 - Не лише шкіри, Люман, зверни увагу на їх очі… Не знаю, чи то мені здається, але, можливо, саме вони варті уваги. 
Замість відповіді Люман встав і підійшов до Білих Близнюків впритул, та по черзі зазирнув кожному у вічі. Він деякий час мовчки роздивлявся, а потім повернувся назад до столу. 
 - А ти вірно кажеш, брате. Я, нарешті, знайшов дещо цікаве, що мав би вивчити. 
Після цього вони розсміялися. Інші присутні за столом люди теж почали посміхатися, намагаючись бути ввічливими. Не до сміху було лише Торо і Тарі. Вони зрозуміли, що усе йде шкереберть, як і попереджала їх Жаба. 
 - Мортен, - сказав Люман, - маю до тебе пропозицію. Продай мені цих двох потвор, ціну скажи сам. Можеш не соромитись. 
Мортен закляк. «Ціну назви сам…» це лише метафора. Деспотичні лорди завжди так кажуть, отримуючи усе, що їм забажається за безцінь. Якщо вони чули хочаб справедливу ціну, то забирати то силою. Так було завжди і скрізь, Мортен знав то занадто добре, адже багато років служив схожому лорду. Віддати Близнюків, виходить… Мортен стис активатор телепорту. Та ні, не сьогодні…
 - Розумієте, шановні, усе і справді не так просто. Я дійсно дещо перебільшив, коли розказував про них глядачам, але не так вже й багато…
Люман різко підняв руку, аби не слухати ту маячню. 
 - Гаразд, я не хочу сваритися, і бачу, що вони тобі теж потрібні… У мене є компромісне рішення. Продай мені лише їх очі, а решту можеш забрати з собою геть. Що скажеш? Дурному натовпу усе одно, зрячі ці потвори, чи сліпі. 
Пархон, слухаючи слова молодшого брата, кивнув, погоджуючись. Він загалом був проти цієї ідеї, звати сюди цей бродячий непотріб, але Люман мав немалий вплив на фортецю, і сваритись з ним через це Пархон не хотів. 
Серця Білих Близнюків завмерли, після цих слів. Їх очі… Це не та річ, через яку Мортен буде сваритися з лордом та його братом. Декілька довгих секунд вона слухала тишу. Чорт забирай, він погодиться! Він точно погодиться, адже для Мортена і справді зовсім неважливо, є у них очі, чи немає… Клятий Мортен! Кляті лорди! Клятий цей світ! На коротку мить її охопив відчай. 
 - Звичайні нікчеми, кажеш? Старий пес вже настільки осліп, що не може відрізнити посланця Бога смерті від потвори?  - голос Тари аж дзвенів у тиші. - Та аби не закляття з того сувою, ти вже здох би біля моїх ніг! 
Мортен зблід. Їм капець. Їм трьом точно капець! Він замахнувся рукою, щоб одним ударом знести тій дурепі голову, але Люман його зупинив. 
 - Хооооо… То ти кажеш, що лише якийсь магічний сувій зупиняє тебе від того, щоб вбити мене? Аха-ха-ха-ха! Який дотепний жарт! Блоха, і вбити мене, мага сьомого кола? 
Тара ошкірилась. Побачивши це, те саме зробив і Торо. 
 - Саме так, собака ти сутула. Але, якщо то не можу зробити зараз я, то що як то зроблять інші посланці Бога смерті? Чи ти гадаєш, що на цій терасі нас лише двоє? 
Маги були раціоналістами. Але, ці слова були сказано таким тоном, що вони відчули мурах, які тонкими лапками бігали по їх спинам. Усі посмішки за столами зникли, а погляди застигли на Білих Близнюках. 
 - За твоїм плечем… За твоїм теж… І за твоїм… І за твоїм один…
Кажучи ці слова, Тара по черзі вказала на Люмана, Пархона, і ще двох людей за столом. Мимоволі, усі почали озиратися. 
 - Аха-ха-ха-ха! - розреготалася Тара, - От же йолопи! Посланця Бога смерті людина може побачити лише у момент своєї смерті! Що ви хочете там роздивитися, ідіоти…
Маги зрозуміли свою помилку, і вже збиралися відкрити рота, але Тара не дала їм то зробити. 
 - Але… ми з братом можемо вам їх показати. Що скажеш, собака, хочеш їх побачити? Більше шансу у тебе не буде до смерті, коли б вона тебе не забрала. 
Люман мовчав. Скоріш за все те мале дівчисько просто бреше йому у вічі, але… Що, якщо ні? Що, якщо і справді Білі Близнюки зовсім не те, чим здаються на перший погляд? Врешті-решт, він лише маг сьомого кола, і ще багато чого не знає про світоустрій. 
Ці вагання зіграли злого жарту з Люманом. Він, звичайно, не хотів бути дурнем у очах присутніх, коли б виявилося, що та мала паскуда обдурила старого мага. Та ще більшим дурнем він би був, аби то не перевірив і просто відмахнувся від її слів. 
Тара, затамувавши подих, чекала на відповідь. Якщо він погодиться, то у неї з братом ще буде шанс! Чорт забирай, цей старий вилупок довго ще тягтиме? Очі усіх присутніх повернулися до Люмана. 
 - Шмаркачка… якщо усе, що ти зараз сказала, виявиться брехнею, ти пожалкуєш що сама не принесла мені свої очі у подарунок. Ти це розумієш? 
 - Старий пес, після того, що я тобі покажу, ти під моїми ногами валятись будеш! Ти це розумієш? 
З кожним наступним словом, промова Тари ставала ще більш пихатою, а посмішка Торо більш хижою. Він вже зрозумів, що сестра задумала. 
 - Раз так, домовились! - Люман встав зі стільця. - Показуй!
Тара ошкірилась. 
 - Як? Він рівно за тобою стоїть. Чи тобі шию звернути, пес старий? Але який тоді у тому сенс? Дзеркало принесіть! Велике, у повний зріст цього йолопа!  - вона вказала пальцем на старого мага. - Магічне не треба, принесіть звичайне, скляне. 
Мортен узагалі закляк, він геть не розумів, що відбувається. Але вирішив дати Білим Близнюкам шанс, адже свою шкіру він врятувати завжди встигне. А після слів Тари ніякими очима позбавитись гніву магів не вийде. 
 - Принесіть те бісове дзеркало! - вигукнув Люман. 
Кілька хвилин пішло на те, аби слуги винесли велике дзеркало у масивній деревʼяній рамі. Тара скерувала, щоб вони поставили його навпроти великого столу, за яким сиділи маги. 
 - Відпусти нас. - сказала вона Мортену. 
Той мовчки прибрав від них свою ауру. Білі Близнюки підійшли до дзеркала. 
 - То що, йдеш дивитися, чи старі ноги зо страху заклякли? - пихато запитала вона Люмана. 
Старий маг і справді відчув щось на кшталт остраху. Вона була настільки упевнена у собі… Невже і справді він зараз побачить щось неймовірне? Те, що до нього ще ніколи і ніхто не бачив? Люман підійшов до Близнюків. 
 - То що, що я маю побачити? 
Тон його голоса… Він вже не був таким, як кілька хвилин тому. Посмішки Білих Близнюків стали хижими. 
 - Посланця за собою ти не зможеш побачити, але, я покажу тобі трьох інших, за спинами людей, що сидять за столом, зрозумів? А тепер стань навпроти дзеркала, і візьми нас за руки. 
Старий маг зробив усе так, як вона сказала. Він стояв у метрі навпроти велетенського дзеркала, тримаючи Білих Близнюків за руки і дивився, очікуючи побачити диво. 
 - А тепер дивись уважно, старий, - сказала Тара - зараз ти їх побачиш! 
І тої ж миті витягнула із нього усю ауру. До останньої краплі. Вони з братом теж дивилися на своє відображення у дзеркалі і посміхалися. 
Старий Люман зрозумів, що помер.