Глава четверта.

Глава четверта. 

Якщо для Жаби та Гори Альпас був звичайним містом, то для близнюків то було зовсім не так. Хоча, насправді, місто було не таким вже й великим за мірками континенту, лише кількасот тисяч жителів, Тара і Торо уперше бачили стільки людей, що зібралися разом. Вони висунулися з возу на козли, де сидів Рогатий, та роздивлялися галасливі вулиці. Місто одночасно і вабило і лякало їх. Деякі перехожі зупинялися, щоб подивитися на довгий ланцюг циркових фургонів, і дітлахи бачили огиду, зустрівшись з ними поглядами. 
    ⁃    Чорт забирай, вилупки, ви мені заважаєте! - гримнув на них Рогатий. 
Не бажаючи його дратувати, близнюки повернулися назад у віз. Вони дивилися один на одного, і в їх головах були однакові думки - тут небезпечно для них! 
Цирк зупинився на базарній площі міста, і Гора з Рогатим одразу пішли допомагати ставити циркове шатро. 
 - Гей, малі, ви готові вчитися? Чи ваші обіцянки то порожні балачки? - запитала Жаба. 
Тара подумки усміхнулася. Тепер, коли вона сама проявила ініціативу, то визнала, що послуги Тари її важливіші, ніж навпаки. Діти миттю опинилися поруч з нею, сівши на підлогу. 
 - Почнемо з вивчення абетки. Тож запамʼятайте, абетка — це впорядкований набір літер, який використовують для письма в нашій  мові. Іншими словами, це алфавіт, пристосований для передачі звуків мови за допомогою письмових символів. Абетка складається з літер, кожна з яких відповідає одному або кільком звукам у мові. Літери в абетці завжди розташовані у фіксованому порядку, який використовується, наприклад, для сортування слів у словниках, тощо. Абетка дозволяє передавати усне мовлення у вигляді тексту, що робить її ключовим елементом письмової комунікації. Тобто, абетка — це основа письма, яка дозволяє записувати звуки мови, фіксувати інформацію та передавати знання між поколіннями. І у нашій абетці існує тридцять три літери, перша з них - літера «А». 
Жаба поворухнула пальцем і на підлозі загорілася яскрава крапка, що швидко намалювала літеру «А» на темних дошках. Цей урок затягнувся на кілька годин, та його результатом було те, що близнюки запамʼятали ту кляту абетку і могли повільно читати короткі слова. Жаба сприйняла то повністю за свою заслугу - вона не розуміла, що виною тому було лише бажання близнюків. У кінці цього уроку Тара підійшла до магеси і поклала тій руку на плече. 
Дика, невгамовна мана потекла до її тіла, наче лава. Тара ледь не застогнала. Вона не встигала ділитися з братом, коли він стояв так далеко від неї і простягла йому іншу руку. Торо миттєво усе зрозумів і вхопив її долоню. Це, здається, допомогло протриматися сестрі десятка півтора хвилин. Тара прибрала руку від Жаби, і сказала їй:
 - На сьогодні вистачить, більше не можу. 
 - Ти просто поглинаєш мою ману і передаєш її брату? - примжуривши очі запитала Жаба. 
 - Мій брат воїн, як я можу передати йому ману? 
 - І справді… - Жаба відчула себе дурепою. 
Насправді, вона не була далеко від істини. Здатність же Тари не лише у поглинанні, а й у перетворенні, щоб енергія, неважливо яка - мана чи аура, рівномірно розподілялася між братом з сестрою. Тара це добре знала, але пояснювати Жабі нічого не збиралася. 
 - Ходімо, зараз почнеться репетиція. - сказала Жаба і плавно поплила у повітрі до виходу з возу. Перезирнувшись, близнюки пішли за нею. Вони обидва помітили, що тіло Жаби трохи зменшилось у обʼємі, і кольори її шкіри стали не такими яскравими. 
 - Вибач, Торо, я її ледь стримала. Ця баба, вона ж клята бомба, що ось-ось вибухне! 
 - Усе гаразд, не переймайся, я витримаю і більше. 
Торо робив хоробрий вигляд, та насправді його тіло навіть зараз розривала та нестримна енергія, що повільно перетворювалася на його власну ауру. Його мʼязи та жили наче у вогні горіли, йому б зараз десь у куток забитися, щоб поскиглити там від болю, але… Неможна. Неможна показати то сестрі, і неможна ослухатися Жабу, що наказала йти за нею. 
Сам того не знаючи, Торо вчинив правильно, коли став рухатись, а не сидіти у кутку. Адже саме рух сприяв рівномірному розподілу тої, щойно отриманої сили, його організмом. Вони вистрибнули з воза і пішли за Жабою до циркового шатро, звідки вже лунала весела і войовнича музика.
Зайшли, і зупинилися, приголомшені яскравим видовищем на арені. Тисячі різнокольорових вогнів літали у повітрі, приймаючи форми різноманітних тварин, рослин, чи квітів… Вони змінювали форми та розмір, іноді розсипаючись іскрами, та перетворюючись на щось інше, не менш прекрасне. 
 - Що, подобається? - хитро запитала їх Жаба. 
 - Це просто неймовірно! - прошепотіла Тара. 
Дівчина особливо була вражена тою магією. Це видовище зачепило такі глибокі струни її душі, за які вона навіть не підозрювала. Їй здавалося, що ще мить, і вона заплаче, сама стане тою вогняною квіткою на арені, одною з тисяч, і так само вільно здійметься у повітря і полетить, разом з ними, щоб врешті-решт розсипатися різнокольоровими іскрами і знову переродитися. 
 - Дитячі забавки, - сказала на то Жаба. - але, якщо у цих фокусах приховати бойову магію… То як гадаєш, що вийде? 
Жаба уважно стежила за виразом обличчя Тари, очікуючи на відповідь. Але дівчина лише безтурботно знизнула плечима. 
 - Не знаю. Та й який у тому сенс. 
Жаба задоволено хмикнула. Вона зробила свій висновок, але абсолютно хибний. Адже Тара відповіла зовсім не те, що думала тої миті. У її голові навпаки, зʼявилася картина, як тисячі цих магічних птахів влітають у вікна будинків села, де вона з братом виросла, і перетворюються там, всередині, на вогняні смерчі, що не лишають по собі навіть попелу. Вона з братом обовʼязково має побачити це видовище наживо, а не в її уяві, вирішила Тара тої миті. 
За магами розпочали свою репетицію акробатки фехтувальниці. І тут вже настала черга Торо уважно слідкувати. Він розумів майже кожен їх рух, повторюючи це подумки. Так, одного разу то побачити було б замало, але, якщо тих разів буде сто, або тисяча… Ще ніхто на континенті не намагався вивчати бойові мистецтва просто спостерігаючи, для розвитку сили обовʼязково мали бути фізичні тренування як власного тіла, так і тренування зі зброєю. Але й і Торо був іншим, не таким, як звичайні люди. Для підвищення рівня своєї сили, йому було достатньо просто знаходитись поруч із сестрою. 
Тої миті Торо трохи занервував, подумавши, що буде, якщо він втратить сестру, або вона просто його покине. Він кинув ні неї короткий погляд. Ні, такого точно не станеться, запевнив він себе. Вони завжди будуть поруч, що б у цім бісовім світі не сталося. І якщо заради неї буде потрібно цей світ знищити - він зробить це. Без вагань. 
На арені пролунали гучні оплески. 
 - Так, народ, гарно попрацювали, на сьогодні достатньо! - вигукнув Мортен, - Усі вільні до завтра, окрім моїх любих потвор! Потвори, ваш вихід! 
Рогатий, Гора, Жаба, а за ними й близнюки пішли до арени. 
 - Рогатий, почнемо з тебе. Давай мелодію «Веселий лорд», тільки високі частоти не затягуй, як ти робив то останнього разу. 
 - Добре, пане Мортен. 
Рогатий вийшов на середину арени, і його кістяна корона на голові засвітилася тисячами маленьких блискавок. Раптом одна з них вирвалася, і, описавши широку дугу, вдарила у ріг на його коліні. При цьому по арені пролунав високий гучний звук. Після першої блискавки зʼявилася друга, яка вдарила у ріг на лікті, і тон звуку змінився. За мить ті блискавки вже били одна за одною, створюючи прекрасну мелодію. 
Уся арена мерехтіли від них, повітря наповнилося озоном. Грім, Жаба, близнюки та Мортен, стояли на арені, оточені блискавками, але лише близнюки дивилися на це видовище широко розплющеними очима. Неймовірна міць! Зараз Рогатий був наче Бог грому із легенд. Коли мелодія скінчилася, Мортен схвально кивнув. 
 - От бачиш, можеш же… Давай, на публіці щоб було не гірше. І обережно, щоб не зачепив кого з цих міських ідіотів. Бо за їх попіл мені доведеться платити золотом! Ще й за дуже поганим курсом. 
 - Слухаюсь, пане Мортен. 
 - Гора, що ти усе зробиш, я не сумніваюся, так що не будемо зараз чавити залізо намарно. Лише за одне тобі скажу - посміхайся, чорт забирай, привітно глядачам, що вийдуть до тебе на арену. Зрозумів? 
 - Так, пане Мортен 
Гора усміхнувся, як йому здавалося, привітно. Усіх на арені з того пересмикнуло. 
 - Дідько, Гора! - Мортен закрив очі долонею, - Стули свої бісові губи! У шкраха посмішка лагідніша за твою! 
 - Гаразд, пане Мортен. 
 - Жаба, твоя черга. 
Вона виплила на середину арени і заплющила очі, та розвела руки у сторони. Усі присутні на арені опинилися усередині дзеркального багатогранника на тисячі граней. Коли той багатогранник почав обертатися навколо осі, у тих дзеркалах вони побачили себе, але не у цей момент, а у минулому. Так, властивістю Жаби було відтворення дзеркала душі. Вона показувала людям короткі епізоди найщасливіших моментів їхнього життя. Не дивно, що Мортен так її, Жабу, цінував. Відвідувачі платили за це великі гроші. 
Багатогранник зник, і Жаба важко видихнула. Усі присутні струснули головами, аби позбавитися того мороку. 
 - Відмінно, Жаба, просто відмінно! Тримала закляття майже хвилину? А ти сьогодні в ударі, головне, розрахуй свої сили рівномірно на наступний тиждень. Будемо робити по три вистави на день, гаразд? 
 - Добре, пане Мортен. Я зможу. 
Мортен погладив свого живота і подивився на Тару і Торо. 
 - А тепер ці два… вилупки. - він наблизився до них - На сцені ви будете зватися Білі Близнюки. Відтепер це буде ваше імʼя. Робити вам не треба нічого, я усе зроблю за вас і… Що, чорт забирай, на вас за костюми?! Який виродок вас у це вдягнув?! 
Мортен був злий. Білі Близнюки зігнулися у поклоні. 
 - Пане Мортен, ми вдягли те, що нам дали! 
 - Пельки свої позатикали! Хіба я дозволив вам говорити? Геть, нахрін, з очей моїх, і щоб до завтрашньої вистави я вас не бачив! 
Вже пізнього вечора, сидячи на ліжку, Білі Близнюки запитали у Жаби, чому Мортен так розлютився побачивши їх одяг. Та лише розсміялася у відповідь. 
 - З часом ви зрозумієте. - коротко сказав Рогатий. 
Ранок розпочався з метушні після сніданку. Трупа робила останні приготування до свого виступу під гучні крики Мортена. І, нарешті, з обіду розпочалася перша вистава цирку у Альпасі. Сидячи за кулісами, Білі Близнюки з острахом спостерігали за натовпом з кількох сотень глядачів. Циркове шатро було майже вщент заповнене, завдяки гучній рекламній акції, яку влаштував Мортен учора ввечері. 
 - Що будемо робити? - запитав Торо у сестри. 
 - Те, що він нам сказав. Нічого. 
Торо нервував, його гнітила та невідомість. Десь під кінець виступу фехтувальниць, до них підійшов Мортен і кинув два чорні плащі з капюшонами. 
 - Перевдягайтесь і лізьте у цей ящик. - сказав він, вказавши своїм тонким пальцем на великий дерев’яний ящик на маленьких колесах. 
Коли Білі Близнюки були вже всередині, той знову наказав. 
 - Стійте тут тихо, і не робіть нічого, зрозуміли? 
Єдине, що вони могли зробити, то мовчки кивнути у відповідь. Після чого Мортен закрив ляду над їх головами. Стоячи у цій повній темряві, вони слухали виступ Рогатого, потім Гори. Наскільки вони зрозуміли, то Гора підіймав важкі залізні плити, а потім чавив сталеві ядра голіруч. Після нього був виступ Жаби, і Близнюки почули шалений захват натовпу. 
Нарешті, хтось штовхнув їх ящик у бік арени. 
 - Пані та панове! - почули вони голос Мортена поруч з ящиком. - Нарешті, зараз відбувається кульмінація нашого шоу, і повірте, я приготував  для вас те, чого ще не бачили прості смертні на цьому континенті. А коли бачили, то вже нікому про те розповісти не змогли! Так, я кажу за смерть, у самому прямому значенні цього слова! 
Після цих його слів у цирковому шатро запанувала мертва тиша. 
 - Ви всі чули за посланців Бога смерті? - запитав він у глядачів - Так, по вашим очам бачу, що усі тут знають за провідників смерті, котрі рано чи пізно прийдуть за кожним із нас. Вони мовчазні. Вони невтомні. Вони непідкупні. З ними не домовитись, коли вже бачиш їх… Але… Іноді трапляються виключення з правил! Пані та панове, завдяки одному стародавньому магічному сувою, що я отримав від знайомого мені архімага, мені вдалося полонити… одразу двох посланців смерті, слуг самого Бога! Дивіться уважно, пані та панове! Єдині на континенті - Білі Близнюки!
У момент, коли він це сказав, стінки і ляда ящика, у якому тримаючись за руки стояли Тара і Торо, розкрилися в різні боки. Світло усіх юпітерів на арені одночасно сфокусувалося на двох дитячих фігурах у чорних плащах. Глядачі дивилися, затамувавши подих. Мортен усміхнувся, спостерігаючи їх реакцію. 
Він аурою вхопив дітей, і піднявши по вище, одним рухом зірвав з них плащі. На очах натовпу зʼявилися дві абсолютно білі фігури. Вони були білішими, ніж будь хто з них коли у своєму житті бачив. І вони були живими! Натовп гучно видихнув. Кожен з них, незалежно від віку, чув розповіді старших, де згадувались посланці Бога смерті. І їх опис у тих байках… Він точно співпадав з цими двома, що висіли у повітрі над ареною. 
Білі Близнюки були ошелешені таким розвитком подій. Єдине що вони хотіли - то щезнути, аби не бачити цих поглядів, сконцентрованих на їх тілах. Але, усе що могли, стиснуті аурою Мортена, то лише міцніше тримати один одного за руку. 
Що добре, за ці десятиліття управління цирком, навчися Мортен, то керувати настроєм глядачів. Він усміхнувся. 
 - Пані та панове! Не бійтеся! Зараз вони не заподіють вам шкоди! Навіть більше скажу. Саме зараз ви можете попросити їх, аби вони не прийшли до вас зарано! Хто знає, можливо, за кілька мідяків ви купите собі трохи часу! А за срібло, гадаю, вони і на кілька місяців можуть затриматися! То що, є сміливі серед вас? 
Натовп повірив йому. У що лише не повірять люди, коли їм кажуть, мовляв, смерть не така вже й невідворотна, як здається. Але… Вони усе одно боялися наблизитися. Із тих сотень присутніх у цирковому шатро, лише один дід, котрого ноги вже ледь тримали, виліз на арену, та затинаючись пішов у бік Білих Близнюків. 
    ⁃    Гей, діду, - звернув на нього увагу Мортен, - ти забув заплатити… Чув, старий, задарма вони тебе слухати навіть не стануть! 
Та дід його не слухав. Наче з останніх сил він простягнув тремтячі руки до Тари, і ухопив її за литку. 
 - Кілька днів, дай мені лише кілька днів ще, молю тебе…
Голоса старого було ледь чутно, але Тара так перелякалася від його дотику, що випадково лишила діда тих крихт сил, що підтримували у ньому життя. Останній подих старого з хрипом вирвався назовні через його суху горлянку. Вже мертвий, він ще чіплявся за ногу дівчини, та не втримався і впав на підлогу арени. 
 - Вмер… - тихо прокотилося на глядацьких трибунах. 
 - Він вмер! Вони справжні посланці Бога смерті! - заверещала якась жінка. - Вони дійсно справжні! 
Мортен зблід. Лише паніки йому зараз не вистачало. 
 - Я ж попередив! - крикнув він - Неможна приходити з проханням не заплативши взамін! Хто ще цього не зрозумів?!
Його вигук пролунав саме вчасно. Люди заспокоїлись, адже усі бачили, що старий і справді пройшов мимо миски для грошей, не поклавши туди ані мідної монети. Настрій на трибунах знову змінився. Виходь, що посланці смерті справжні, і щоб попросити їх, достатньо просто заплатити?! Сотні рук потяглися до гаманців. Деякі відчайдухи вже висипали у миску усі гроші, що мали із собою і бігли до Білих Близнюків. 
Мортен ошкірився. Тепер зовсім не важливо, від чого, чи чому помер той старий, головне, що це зіграло на руку Мортену. Хоча, десь у глибині душі, він запідозрив Тару у цьому. Але сам не повірив. Старий дуба дав прямо на сцені, бо перехвилювався. Таке буває зі старими людьми. 
А за мить на арені вже була товчія. Кожен з присутніх намагався наблизитися до Білих Близнюків, щоб попросити, щоб хоч раз доторкнутися… Тара і Торо панікували. Десятки спітнілих, брудних та холодних рук хапали їх, мацали, дряпали, совгали туди-сюди по шкірі… Це було нестерпно огидно, мов ти впав у болото зі гниллю, смердючою до нудоти, до гливкої грудки, яка скажено обертається у шлунку. Близнюки спробували закричати, та Мортен стис їм горлянки аурою, перетворивши той крик на тихий стогін, що потонув у лементі натовпу. 
Єдине, що вони змогли, то підняти голови угору, аби не бачити ті спотворені  жадібністю і страхом смерті обличчя, які їх оточили. Спільна бентежна аура і мана натовпу, мов шалений морський прибій, вдарив у Тару і був мимоволі поглинутий нею. Люди ж не заспокоюватись, вони, навіть відчуваючи що слабнуть, продовжували криком просити дати їм  кілька зайвих днів чи тижнів життя. Нарешті, деякі з них, котрі вже зовсім не мали сил, відійшли, пропускаючи нових людей до двох білих фігур. 
Люди відходили, сміючись по дурному. Вони самі запевнили себе, що їх слабкість - то лише результат спілкування з посланцями Бога смерті, і що вони відповіли їм своєю згодою на їх прохання. Вони всі виходили з арени стомлені, але щасливі! 
То безумство тривало майже пів години, поки усі знесилені глядачі не покинули спочатку арену, а потім і саме циркове шатро. Лише тіло розчавленого сотнями ніг старого так і лежало поруч з Білими Близнюками. Мортен скривився, глянувши на нього, і швидко перевів погляд на велику миску, повну міді, бронзи та срібла. 
 - Ха-ха-ха! Я це знав! Я знав, що ви будете зірками! І ви мій щасливий квиток! 
Мортен прибрав гроші до персня сховища, і нарешті відпустив Білих Близнюків з лещат своєї аури. Тара і Торо, знесилені, впали на підлогу поруч з розчавленим тілом. Вони, переповнені щойно поглинутою силою, насправді не мали змоги втриматись на власних ногах. 
 - Приведіть себе до ладу! - гаркнув Мортен - Ваш наступний виступ за дві години. І не думайте щось мені утнути, інакше будете на арені без жодної кінцівки. А історія про полон швидко зміниться на історію моєї славетної перемоги у двобої! Зрозуміло вам, виродки?! 
Близнюки лише кволо кивали у спину Мортену, коли той  йшов геть з арени. За кілька секунд зʼявилися прибиральники, котрі забрали тіло, та почали вичищати арену і трибуни перед новою виставою. На тих двох навіть увагу ніхто не звернув і не запропонував допомогу. 
 - Хаааааа, - важко видихнув Торо осяяний світлом юпітерів. - Вилупки. Усі вони срані вилупки… Пішли, сестра!
Ніхто не знав, чи то він прибиральників мав на увазі, чи усіх людей взагалі. Торо допоміг сестрі спочатку сісти, а потім звестися на ноги. Дві голі білі фігури, вимазані у пил арени та бруд людський, кволо пішли за куліси. 
Там їх зустріла Жаба. Навіть ця, цинічна стара магеса, була шокована тою потворною виставою, що влаштував Мортен. Вона навіть хотіла підбадьорити Білих Близнюків. 
 - Не наближайся до мене! - зло прошипіла Тара в її бік. 
Вона, підтримувана братом, повільно пішла у душову. Тара хотіла плакати, хотіла кричати, але очі її були сухі. Лише криво посміхнулася, згадавши, як ще позавчора вважала це місце не таким вже й поганим, через те, що їм дали смачну їжу. 
Близнюки довго стояли під сильними струменями гарячої води, намагаючись змити з себе саму згадку тих смердючих дотиків, але… Вода змила з їх тіл лише пил арени. 
 - Посланці Бога смерті… - тихо сказала Тара, коли вони з братом сиділи на лавці у роздягальні. - Гаразд, раз так, то я висмокчу їх усіх! Хочете жити вічно? Подивимось, скільки ви проживете, після зустрічі зі мною, виродки! 
Нарешті, на її сухих білих очах зʼявилися сльози. Але їх усе одно не було видно. Нікому. Навіть брату. 
 - Ти як? - запитала вона Торо, аби хоч трохи відволіктися. 
 - Сестра, я клянусь, що стану достатньо сильним, і вирву серце цього вилупка, щоб подарувати його тобі! Я не спинюсь, ти мені віриш? 
 - Вірю, Торо. Я тобі вірю. Але… Ти відчув? 
 - Так. Змішана сила, вона точно краще, аніж сила одної окремої людини. Тобі з того не важко?
 - Ні, не важко. Лише… огидно. 
Торо встав і почав одягатися. Фізично, він відчував себе чи не найкраще, ніж за усе своє життя. 
Звістка про те, що у шоу потвор є вісники Бога смерті, мов грім рознеслася містом. Квитки на циркові вистави на тиждень уперед, навіть за потрійною ціною, були розкуплені за якусь годину. Деякі торгаші перепродавали їх вдесятеро дорожче, і знаходили покупців. Люди виявились ладні віддати останні гроші за віру у кілька зайвих годин життя. У деякому сенсі це було як колективне божевілля, що охопило ціле місто. 
Мортен дійсно знав, як продавати людям те, що вони хочуть.