Біль

Біль душі

Бувають дні коли не хочеш
Будь що, будь-де та будь-куди. 
Береш мовчиш, ніхто й нічого
Допомогти не взмозі пустоті всередині.

Тобі не хочеться кричати, сваритись або з кимось сперечатись. 
Ти сам по собі, сам в собі. 
Ніщо ніхто не потрібен у цей час тобі.

Так дуже зле і втома водночас. 
"Сховатись хочу" -  на душі. 
Не треба силувати змочі! 
Закрийся, видохни, спочинь! 

Буває так, що просто треба
Покій і тиша, пустота. 
Настане новий день і ти побачиш
Розквітне знову твоя душа!

І мозок працює і нове натхнення. 
Відновлюється щось там в тобі. 
Ти знову людина, приємна і чемна. 
І вже не сама по собі.

Та люди такі, що так даремно 
Тебе зрозуміти не взмозі вони.
Коли так само їм неприємно 
Забудуть і не згадають про такі важкі моменти свої.

Вони роздивляються інших скрізь пальці, 
Не думають, що у тебе в душі. 
А може людина у болі плаче, 
Горює,сумує, вмирає собі.

Ми просто не вміємо співпереживати. 
Людина мовчить, значить все без проблем. 
А може їй спокій потрібен 
Чи, власне, розуміння простих речей.

Можливо вона не хоче ділитись
Тим болем, що всхлипує, тліє живим. 
Вона так боїться він вийде на волю
І сльози вирвуться звіром хижим.

А потім забуде... Турботи, життя. 
Не буде часу на ті відчуття. 
Та біль не піде, засяде, замре
І буде чекати щоб мучити ще.

Біль втрати

Я не боюсь ні поглядів ні слова
Біль мій поринув десь у глибину.

Бачиш усмішку? Вона чесна й прозора
Але, що стоїть за неї вніму?!

Я не боюсь ні сорому ні втоми
Вони не зламають стержень у моїй душі.

Болі боюсь від втрати рідного, 
Того, що не повернути ніколи вовік.

Ця втрата породжує горе навіки, 
І сльози і тугу за всім тим рідним.

Я завжди в думках буду сіяти смуток 
Розбитих планів, спогадів тих днів.

Не зможу забути свою любу втрату. 
Не зможу змиритись, що люди пішли.

І скільки б не заспокоювали інші, 
Все більше серце плаче та не може відійти.

Я їх не забуду, це мої рідні люди! 
Вони кожен день зі мною, живі.

Я буду гадати, що я завжди із ними усюди, 
Тоді вони не покинуть частинку в мені.

Не треба казати усе піде з часом! 
Такого немає і не може так буть!

Є час і  є пам'ять, є сльози і горе. 
Вони болем кочують і муки несуть.

Не скаржусь, не плачу в плече вже давно, 
Це просто не піде усе всеодно! 

Я з цим проживу, але просто скажу, що
Біль наших втрат не піде в труну!

Бабусині руки

Бабусині руки пам'ятатиму завжди. 
Вони найтепліші кохані, просто мої.

Вони так лежали, в них вени дрижжали
Від фізичного болю прожитої бабусиної долі. 

Жах сидіти, чекати злого момента. 
Що прийде і візьме душу рідну.

І більше не буде ні її супу смачного
Ні її картопельки із цибулькою.

Вона вже не встане, не подарує усмішку, 
Не буде дзвінка у свято моє.

Вона так лежить як дитинка спокійно, 
Я знаю,  їй  боляче і від мене вже скоро піде.

Такі моменти неможливо спинити
Це природний цикл, це просто життя.

Відомо про смерть, але не готова 
Я просто не знаю як витримати це.

І ось день настає... Її очі поникли, 
Немає посмішки, відлітає життя.

Напевно вона бачить усе що їй так важливо, 
І сподіваюсь спочине її душа.

А я маю жити, вставати й творити
В думки поринати та бачити їх. 

Ті втомлені від болю руки старенькі, 

Моєї бабусі Любові Фідосіївни.