Біклі В пошуках дому

  В теплій добре освітленій кімнаті, лежала мати, королева бджіл та її донька. Мама читала доньці казку, де головний герой подорожував та потрапив в чарівний ліс.

- Чи зможу й я, так же подорожувати, коли виросту? - поцікавилась Біклі глянувши на матір.

- Ти можеш досліджувати галявини, де цвітуть польові квіти та співають птахи. Також, можеш поблукати садами, де дозрівають фрукти та ягоди. І навіть можеш наважитися полетіти до сусіднього струмка, де стрибає риба і виблискує вода. Але далеко від дому у жодному разі ти не можеш відлітати. 

- А як же ліс, що біля нас?

- Моя люба дитино, ліс — це чарівне місце, сповнене чудес і краси. Але це також небезпечне місце, і ми повинні бути обережними, коли наважуємося туди летіти. Я знаю, що ти прагнеш досліджувати глухий ліс і відкривати його таємниці, але мушу тобі сказати, що це небезпечно. Тож, моя дитино, поки що відкинемо наші мрії про ліс і давай досліджувати дива, які перед нами. Обіцяю тобі, пригод не бракує навіть поблизу дому. Ти згідна?

- Так! -  невдоволено відповіла вона.

- І ти обіцяєш мені, що ніколи не полетиш в ліс?

- Так, обіцяю.

- Чудово! - мати поцілувала доньку. - Пора вже спати.

- Але я хотіла дізнатись, що буде далі, - з сумом пробурмотіла вона.

- Вже пізно, - відповіла мати лагідним голосом, - завтра дізнаєшся. А зараз спати.

  З самісінького ранку, коли сонце тільки почало виходити із за горизонту і коли всі інші бджоли ще спали, Біклі вилетіла в поле збирати пилок з ранішньою росою. Саме в такий момент є най сприятливим для цього й мед вдається найсмачнішим.

  Вона літала з квітки на квітку заглядаючи навіть у ті квіти, що не встигли розкритись. 

  Зібравши достатньо пилку, утворивши невеликі кульки та прикріпивши їх на задні лапки, вона полетіла до свого дому. Вулик стояв поміж десятки інших таких же вистроєних в ряд вуликів на краю лісу. 

  Ліс, мов стіна, яка захищала бджолині будинки від спеки влітку та сильних вітрів взимку.

  Як тільки Біклі підлетіла до місця де мав би стояв бджолиний будиночок її сім'ї, то побачила, що його немає, він зник. Тільки десяток розгублених бджіл кружляли над порожнім місцем де раніше був їх дім. 

  Біклі літала зі сторони в сторону не розуміючи, що коїться і як так сталось, що її дім та сім'я зникли. Вона була налякана та розгублена. Вперше, що їй спало на думку це полетіти до сусіднього вулика.

  В ньому жили такі ж бджоли як і вона, але цього було недостатньо щоб так просто увійти в вулик, чужий дім. Як тільки вона наблизилась до входу перед нею загородивши прохід встали бджілки охоронці, вони охороняли вхід від непроханих гостей.

  - Вибачте, – не впевнено пробурмотіла Біклі своїм ще дитячим голоском, адже їй було всього-на-всього тиждень, як вона з’явилась на світ. Її маленький розмір теж на це вказував. Тим паче, вона мало що знала, адже тільки пізнавала світ та вчилась.

- Чужинцям вхід заборонено, – суворо відповіла одна з бджіл.

- Я хочу тільки дещо запитати, – в її голосі звучали нотки страху. – Ви не знаєте де моя ... - їй не дали договорити.

- Йди звідси, поки ми не викинули тебе власноруч, – бджола показала своє гостре жало. 

– Нам ніколи базікати. Ти заважаєш іншим, - додала інша бджола.

В цей момент десятки бджіл то влітали то вилітали з вулика.

- Вибачте, – тихим голосом відповіла Біклі та миттю відлетіла від вулика.

  Зібравшись з силами, та поборовши страх вона направилась до іншого вулика, але все марно, там також не захотіли її слухати.

  Сотні бджіл повертались до власних домівок приносячи такий цінний для них пилок. Біклі намагалась хоч з кимось поговорити, але все марно, ніхто не хотів її слухати та зовсім не звертав на неї уваги, так, буцім її й не існувало. Всі були зайняті тим, що намагались побільше зібрати пилку до настання ночі.

  Знесилена, та зрозумівши, що їй ніхто не допоможе вона повернулась до місця де в ранці знаходився її дім, а зараз пустота. Біклі приземлилась на старий пень та заплакала. Спогади нахлинули на неї, вона згадала минулу ніч яку провела разом з матір’ю.

  - Що мені робити? – запитала вона себе крізь сльози. – Куди ти зникла мамо?

  Сонце стояло високо в небі та зігрівало своїм теплом вулики від чого бджоли гуділи сильніше та ставали більш рухливими.

  На деяку мить Біклі здалось, що все, що з нею сталось, страшний сон і як тільки вона відкриє очі, то її дім буде на тому ж місці де й раніше й насправді нікуди не зник і їй нічого боятися, але цього не трапилось.

 Сльози продовжували текти горохом, хоч і вона намагалася їх зупинити витираючи їх своїми махровими лапками. Через деякий час, Біклі заспокоїлась просидівши на одному місці досить довго.

  Вдивляючись в пустоту та інколи дивлячись в небо та спостерігаючи за іншими бджолами в її поле зору потрапила одна бджола, яка сильно виділялась поміж інших тим, як вона летіла. Її кидало то в одну, то в іншу сторону, опускаючись все нижче й нижче. Зробивши декілька кульбітів через себе вона приземлилась на той же пень де сиділа Біклі. Її це налякало, вона не знала, що робити.