Глава 24.2. Отрута Беленьвіка.

А ви швидко, - Мортімус готував зілля у маленькому казанку.

Фінголфін та Латіель перемістились у невеличку темну кімнату  де на стінах висіли сушені трави, а в повітрі пахло зіллями.

- Ти знав що вони знайдуть нас? - Івона грізно зиркнула на гібрида. 

- Знав, - кивнув той, наливши у пляшечку зелену рідину. - Королеву не слід недооцінювати. 

- Навіщо Мортімусе? - Латіель стояла на місці та знову контролювала кожне слово. - Ти ж не бажаєш моєї смерті. 

- Ваше величність, я бажаю його смерті, - гібрид кинув зілля у Фінголфіна, та воно відбилось від його клинка. - Спритно, - хмикнув той. - Якщо вбити тих хто вам дорогий, Латіель, ви почнете мститись. Тоді ви відкриєте ваш потенціал і побачите, що поруч зовсім не той чоловік, - гібрид опустив погляд на клинок Фіна, на якому розлилась зелена рідина зілля. 

Латіель згадувала усі зілля, які вивчала з батьком. Отрута Беленьвіка, сплила в її пам’яті. Отруює як тільки потрапляє на предмет власника та відокремлює тіло від душі. Її зготувати можуть лише досвідчені маги. Латіель колись намагалась її зробити, але колір був болотно зеленим, а не чистим. На відмінну від зілля Мортімуса, його зілля якраз було ідеальним кольором. 

Королева глянула на принца, його тіло закам’яніло та  принц впав на підлогу. 

- Фін, - закричали дві дівчини та присіли біля нього.

- Це ти винна! - зціпила зуби Івона. Латіель не звертала уваги, лиш дивилась, як скляні очі принца зазирали їй у душу. - Ти твар!

Івона різко дістала ножа та направила на королеву. 

- Ні! - крикнув Мортімус та силою думки відкинув ніж прямо у груди Івони.

Ельфійка марно ковтаючи повітря кашлянула та впала біля Фінголфіна. Латіель на неї уваги не звернула. 

- Пробач Фіне, - тихо прошепотіла королева, погладивши Фінголфіна по щоці. 

Вона встала направляючись до Мортімуса та рішуче запитала: 

- Що ти хочеш за протиотруту?

- Вас, - зажадав Морт. - Хочу усю королеву у своїх обіймах, покоях та серці.

Мортімус цінував тільки силу. А Латіель здалась йому до біса сильною і цією силою він хотів володіти, хотів підкорити. 

- Добре, - вона опустила погляд стоячи біля Мортімуса та казана з зіллям. 

- Поцілунок, ваша величність, - підняв він її за підборіддя. 

Латіель не розгубилась вона піднялась навшпиньки та притягла до себе обличчя гібрида. 

Вона для нього була своєрідним трофеєм, який він хотів отримати понад усе на світі. А він для неї нікчемою, якого вона зараз ненавиділа найбільше всіх. Він не жадав смерті ні їй ні Фінголфіну, його мета було підкорення королеви. 

Латіель поглянула на його фіолетову ауру, яка грайливо пересікалась з її смарагдовою. Її бажанням було втопити гібрида у казанку, натомість вона закривши очі притулилася до вуст гібрида. 

- Ні! - гібрид зупинив її та Латіель відкрила очі. 

Королева на секунду заклякла. Аура гібрида переливалась з фіолетової у темно синьо, ніби борячись за місце. 

- Фіне? - тихо запитала вона, не вірячи у те що відбувається перед її очима. 

- Я занадто тебе кохаю, щоб дозволити так псувати життя через мене, - відповів Фінголфін голосом гібрида.

- Але як? - Латіель досі не вірила у те що відбувається. 

Мортімус смикнувся та його аура почала витісняти Фінголфінову. Латіель спостерігала, як гібрид борючись сам із собою підходить до казана та засовує руку. 

- Що ти наробив? Ти вбив нас обох! - закричав гібрид до себе самого та його тіло закам’яніло широко відкривши очі. 

Латіель швидко почала шукати поотиотруту, але всі пляшечки були порожніми. Можливо Мортімус блефував? Або протиотрута схована в іншому місці, але вияснити де саме у королеви не було часу. 

Якщо душа Фінголфіна ще не відлетіла у неї є час. 

Королева хутко присіла біля принца та відкрила свій рюкзак діставши сферу порталу. 

Піднявши принца на своє плече, вона через портал опинилась у замку. 

- Айрон! - крикнула вона до стін. - Допоможи! 

До неї збіглись охоронці та слуги, які з жахом дивились на закам’яніле тіло принца. 

- Його тіло ще живе, - біля вуха прошепотів Айрон. 

- А душа? 

- Присутня, - беземоційно відповів замок. 

- Що мені робити? - Латіель покрутила головою, щоб не пропусти слова Айрона, але він мовчав. 

- Фін сказав змиритись, - через якийсь час відповів теплий вітер замку. 

- Фінголфіне! - голосно крикнула Латіель підвівшись на ноги. Присутні подивились на неї, як на божевільну. - Я знаю що ти чуєш мене! І так і знай я не змирюсь поки усе не спробую, і плювати чого мені це буде коштувати! - потім повернуласьдо охоронців та грізно наказала. - Підніміть його та за мною. 

Латіель їхала у флайкері з охоронцями та тілом Фіна у готель до Еліаса та Аріани. В неї був божевільний план. Родерік та Вероніка їхали слідом, розмірковуючи, як можна інакше допомогти принцу.