Глава 23.2. Діватись нікуди.

Повелитель острова напружено чекав на їх прихід. Все що відбувалось на острові не проходило мимо вух Гастора. Тому він чув та бачив абсолютно усе.

- А ви наполегливі, - посміхнувся Гастор дивлячись у величезне вікно посеред пустої кімнати. 

- Здавайся, - Мортімус виступив уперед. 

- Зрадник! - розвернувся той та кинув блискавку у гібрида. 

Мортімус поставив руку перед собою та блискавка полетіла у вікно, розбиваючи його на друзки. 

- Якщо ти здашся ми не вб’ємо тебе, -почав Мортімус. 

- Що ти можеш обіцяти? - фиркнув той. - Ти сам на  пташиних правах. 

- А я можу, - виступила Аріана вперед.

- Та ну, - засміявся Гастор. - Ти перша хто хоче мене вбити. 

Аріана дивилась на нього проникливим поглядом. Гастор був правий, якби Аріана могла вона б вже його задушила власними руками. За те, що він зробив. За те, що вбив її батьків, марно досліджуючи чому в них вийшла донька трибрид. Відповіді так і не знайшов, тоді й перейшов до Аріани, але дівчина виявилась сильніша від батьків та дала відступ, але вбити так і не змогла. Вона згадала як десять років тому стояла над вимученим тілом Гастора. Вона насолоджувалась його криками від ментального втручання, а потім її різко перемкнуло, вона згадала слова мами «Помста це не вихід» та відпустила гібрида. 

Еліас створив велику чорно-білу кулю та приготувався до нападу. 

- Перш ніж ви нападете, - Гастор підняв великий палець вверх. - Згадайте що ваші подружки на острові, - глянув він на Фінголфіна, а потім на Родеріка. - І, вони з моїми дівчатками. 

- Ти їм більше не наказуєш, - посміхнувся Еліас. 

- Не наказую, - скинув бровами Гастор. - Вони роблять це з власної волі. 

Родерік переглянувся з Фінголфіном. Вони сліпо довірились Латіель та Вероніці, які запевнили, що все буде гаразд. Але чи не зробили вони фатальну помилку?

- Ну що ж, - підняв руки Гастор і між ним та нападаючими з’явились химери, а сам він відкрив портал та помахав рукою. 

Аріана замахнулась ножем, який попав в плече  Гастора, та той зі здивованими очима стрибнув у портал. 

А химери почали наближатись. Царапаючи підлогу зі звучним звуком вони підходили блище. 

- Не дозволяйте їм торкнутись себе! - нагадав Родерік перетворюючись на вовка. Аріана послідувала його ж прикладу.

Налагодженою командою вони поділили химер та почали бити магічними кулями та розривати на кусочки. Химер не ставало менше, на місці старих з’являлись нові. 

- Він затримує нас! - крикнув Фінголфін відвертаючись від химери і ловлячи її за довжелезну ногу викидує з вікна.

- Тікаємо? - запитала Аріана кидаючи чергову магічну кулю. 

- Є інша ідея, - Еліас пригнувся та перекотився вмить опинившись біля дівчини. 

- Яка? 

Еліас створив щит навколо них та притис однією рукою дівчину за талію, а іншою взяв за волося. Вона подивилась на нього здивованим поглядом. 

Важко дихаючи менталіст притулив до себе такі бажані губи. Аріана спробувала відштовхнути менталіста, але він притиснув дівчину ще ближче давши зрозуміти, що хоче застосувати магію. А магія найкраще показує себе у сильних емоціях. 

Аріана закрила очі та піддалась. Вона обхватила руками менталіста та відчула, як магія Еліаса вливається в неї і навпаки. Стільки сили, стільки влади, їх поцілунок був прояв пристрасті та магії. Ні один з них не відчував ніколи подібного. 

Їх магія переповнилася та бурхливою хвилею знесла всю нечисть на своєму шляху, оминаючи Мортімуса, Родеріка та Фінголфіна. 

Аріана відкинула голову назад та відкрила очі. 

- Не дарма я так довго чекав цього, - блиснув Еліас зеленими очима та посміхнувся. 

Дівчина помотала головою, але її вуста вкрила мила усмішка. 

- Як ви це зробили? - стояли ошелешені перевертень та ельф. 

- Я зрозумів, що наша магія схожа з магією Гастора, отже, якщо він може створювати химер то ми можемо вбивати, - пояснив менталіст та погладив гібридку по виганам спини. - Уявляю, що буде коли ми …

- Розмріявся, - Аріана забрала його руки та повернулась до Фіна та Родеріка. - Йдемо рятувати ваших красунь.

Заіскрилась магія та яскравим світлом згустилась біля вікна.  

- Красуні самі в змозі себе врятувати, - вийшла з порталу Вероніка, з невеличкою сумкою на плечі, а за нею Латіель.

- А де близнючки? - насторожився Родерік. 

Вероніка ступила в портал і через мить витягла двох однакових дівчат з до біса винуватим поглядом.

Близнючки навіть не пручались.

- І що з ними зробимо? - підійшов Родерік блище. 

- Заберемо з собою, - промовила Латіель і перешкоджаючи суперечкам добавила. - Ми не вб’ємо дітей!

- Почекаємо коли виростуть, - буркнув Родерік, але зустрівся з винуватими очима близнючок і зрозумів, що і сам не зміг би вбити підлітків. 

- В нас нагальніша проблема, - нагадав Мортімус. - Гастор ще на острові і, якщо я не помиляюсь він так просто не здасться.