Глава 20.1. Ельфійське весілля або коханкам вхід заборонено.

Ранок Латіель зустріла на самоті. Вона повернула голову до вікна, де сонячні зайчики засліпили їй очі. Вона приємно скривилась та повернулась в іншу сторону. Її погляд впав на вазу з квітами. 

- Фін, - з посмішкою промивила Латіель. 

Вона солодко потягнулась та встала з ліжка. Позіхаючи королева виглянула у коридор та побачила нового охоронця. 

- Добрий ранок, ваша величність, - вирівнявся високий ельф в синій формі. 

- Коли пішов принц? - запитала вона у охоронця. 

- Десь годину тому, - відповів він. 

Латіель потерла очі та хотіла закрити двері. 

- А де Філіп? - згадала вона, що ще вчора на варті був інший охоронець. 

- Його перевели на інший об’єкт. 

- Куди? - з натиском запитала королева. 

- На вхідні двері. 

Латіель накинула халат та вискочила з кімнати. Вона відправилась прямісінько до вхідних дверей. 

Філіп вклонився та не дивлячись на королеву промовив:

- Добрий ранок, ваша величність.

- Є розмова, - Латіель поманила його рукою на двір. - Швидше Філіпе! 

Охоронець не міг не послухатись прямого наказу королеви, тому не зважаючи на те що Фін пригрозив він вклонився та поплентався за королевою. 

- Як принц знає все що відбувається в замку?  - зашепотіла Латіель.

- Ви б краще його спитали, - Філіп тихо відповів. 

Латіель закусила губу згадуючи, що це і вона хотіла запитати, але їм вчора було не до розмов. 

- Філіпе, будь ласка скажи що знаєш. 

- Замок підвладний його Хелкараксе, - не зовсім зрозуміло відповів Філіп. 

- Тобто Фін якось зв’язується з замком? - уточнила Латіель. 

- Так, ваша величність, - кивнув охоронець. 

- Дякую, можеш бути вільним, - Латіель закрокували до своєї кімнати. 

Вона розмірковувала над тим, що вона також скоро буде Хелкараксе, то замок і їй буде підвладний? 

Королева сіла на підлогу та почала медитувати. Фінголфін ж мав якось зв’язуватись з замком, а медитація це найкращий спосіб прислухатись.

Вона закрила очі та уявила як літає замком. 

Момент. 

Та вона дійсно почала літати, точніше її хтось направляв у потрібну спальню. 

Латіель спостерігала згори, як Фінголфін одягав свій костюм, синій майже чорний та білу сорочку. Вигляд у нього був неймовірний. Біля нього крутились швачки та щось йому шепотіли:

- Станьте так. 

- Чудово.

- Ось тут ниточка. 

- Прекрасно. 

Візаріум на столі засвітився та відволік усіх від роботи. Фін кинув погляд та засвітилось імя на червоному фоні. Зазвичай такий фон говорив, що виклик екстрений. Івондріета Грейдвін. 

- Який ти гарний, - Івона залепетала. - Не дочекаюсь коли побачу тебе. Мені ж не заборонено з’являтись на церемонії?

Латіель стиснула кулаки дивлячись як ця гадюка в’ється біля її принца. 

- Не заборонено, - сухо відповів принц. - Івоно, я тобі вже сказав в минулий і поза минулий раз…

- Я зрозуміла, Фіне, - ельфійка надула губки. - Не з’являтись поки оця тут. Якщо я не помиляюсь вона не з тобою в кімнаті. Тому я не порушую правила. 

Латіель хотіла зірватись з місця та висказати усе що думала про цю гадюку. Але Фін підійшов до візаріуму та твердо промовив:

- Я сказав тобі: Не з’являтись і не намагатись зв’язатись зі мною. І, як ти виразилась «оця» насамперед моя дружина та твоя королева. Її слово закон, тому Івоно, якщо ти не ворог собі то не посмієш ослухатись ні мого наказу, ні королеви Латіель.

Візаріум вимкнувся. Фінголфін як ні в чому не бувало продовжив розглядати себе у дзеркало. 

Латіель ментально повернулась до себе у кімнату. 

- Це означає, що ти мене прийняв? - посміхнулась Латіель говорячи до стін. 

Теплий вітер пройшовся по її тілу та підняв на ноги. 

- Що? - обурилась Латіель до замку.

Дверцята шафки відкрились. Замок нагадував їй, що пора б уже одягатись. 

Латіель визвала швачок та тепер вони закружляли навколо королеви.

Їхали на церемонію вони на різних флайкерах. Фінголфін раніше, а наречена, як вимагається трішки пізніше. Хоча Латіель і могла б не запізнюватись, але надто вже довго розглядувала себе у дзеркало.

За традицією Фін мав чекати у священному місці. 

Латіель з сяючою посмішкою вийшла з флайкеру. Вона здивовано підвела погляд з низу на верх. Висока будівля тягнулась до самих хмар. 

- Мені туди потрібно? - тикнула пальцем в неба Латіель. 

- Так, - кивнув Філіп. На щастя Фінголфін дозволив Філіпу проводжати королеву до священного місця.