Глава 18.1. Ревнощі у місті давніх ельфів.

Дорогою до Мінарку, Латіель читала книгу. Так, як вони їхали узаконити шлюб з Фінголфіном, вона вирішила ознайомитись з тим, що потрібно робити дружині. 

- Ми скоро одружимось, - промивала Латіель не відриваючись від книги. 

- Я знаю, Латіель, - посміхнувся принц. 

- І нам знову доведеться цілуватись при всіх. 

- Я знаю, Латіель, - посмішка принца засяяла, ця думка його тішила. 

Лата перегорнула сторінку. 

- І нас чекає шлюбна ніч, - вона закрила книгу та глянула на принца. 

- Так, - коротко відповів принц, очікуючи, що вона далі скаже. 

- Тут сказано, що я смиренно маю догоджати тобі і пестити…

Фін вихватив з її рук книгу та пройшовся останніми рядками, які читала Лата. Він голосно закрив книгу та викинув через вікно флайкеру. 

- Навіщо? - Латіель уважно слідкувала за його рухами. 

- Розумієш Лато, - почав серйозно принц. - Інтимна близькість це поєднання двох людей у взаємному бажанні і пестити чи догоджати ти маєш тільки з власної волі. А все що там написано це писали надто консервативні люди. І де взагалі ти цю книжку знайшла? 

- Мівон дав, - чесно відповіла Лата, згадуючи колишнього помічника Анерель. - Тобто нам не обов’язково в першу шлюбну ніч займатись цим?

- Не обов’язково, - кивнув він. 

Лата полегшено видихнула. Вона зараз зовсім не виглядала, як могутня королева, вона була тою тендітною напівельфійкою, яка приїхала до нього вперше.

- Ти мене боїшся? - Фінголфін вирішив продовжити розмову.

Латіель дивилась на сірі очі та питання його крутилось в голові.

- Ні, - коротко відповіла королева. 

- Це добре, - він повернув голову у вікно. - Нам потрібно буде обговорити деякі правила нашого шлюбу. 

- Наприклад про інтим? - запитала Латіель, почервонівши до вух. 

- І про це також, - кивнув він. 

- Ти хочеш мати коханок? 

Питання Латіель було таким різким, що Фін аж закашлявся. Він не знав правильної відповіді, але обговорити це потрібно чим скоріше. 

- Якщо тобі можна то і мені також, - Латіель відповіла собі сама. 

- Влаштовує, - Фінголфін повернув очі у вікно. 

Решту часу вони їхали у повній тиші.

Латіель не знала чи правильно відповіла, але зараз дати те що йому потрібно вона не могла, точніше боялась. Боялась показатись не вмілою та вразливою. 

Мінарк Гарібу Оукс зустрів їх сонячним днем. Вони доїхали до замку принца Фінголфіна та вийшли. Не дивлячись один на одного королівські особи відправились по кімнатам, щоб привести себе у порядок та спуститись до обіду вниз. 

Латіель вже і забула, як це їсти на самоті. Принц в його ж замку мав занадто багато справ та на обід з нареченою ніколи не спускався. 

- Вітаю, ваше величність, - голос охоронця ззаду заставив Латіель зупинитись. 

- Філіпе, - повернулась королева та наплювавши на все підбігла, щоб обняти його. Вона не бачила його з тих пір, як поїхала з цього міста, а тепер він стояв перед нею з сяючою посмішкою на обличчю. 

Охоронець зніяковів та дружньо поплескував її по спині. 

- Вибачте, ваша величність, але…

- Так, ти правий, - Латіель посміхнулась та відпустила охоронця з обіймів. Він був єдиним, крім Фіна та Родеріка, з ким Латіель подобалось проводити час. 

Філіп кивнув та вони разом зайшли до їдальні обговорюючи останні новини. Звісно Латіель промовчала про смерть гібрида, але про коронацію розповідала у всій красі. Вона була так рада, що незважаючи на те що Фінголфін не спускався на обід, з нею був Філіп. 

- Це неймовірно, - слухав Філіп королеву стоячи біля одного зі стільців. 

Латіель принесли десерт та вона продовжила розмову. 

- Завтра мене чекає таке ж на весіллі? - запитала вона, адже традиції весілля давніх ельфів їй невідомі. 

- Майже, - відповів Філіп. - Тільки відбуватись буде у священному місці і пращури мають дати благословіння. 

- А хіба король та королева не мертві? 

Філіп кивнув та продовжив пояснення:

- У священному місці їх духи мешкають. 

Латіель подумала, що це лиш метафора та пожавши плечима повернулась до десерту, але її погляд впав на двох офіціантів, які косились на вікна. Вони перешіптувалися обговорюючи щось. 

- Що там? - підняла ложку до рота Латіель та уважно дивилась, як офіціанти заклякли.

Латіель нахмурилась та сама підійшла до вікна. У саду біля фонтану вона побачила двох ельфів, які мали палку розмову. Точніше один з них принц, а інша ельфійка з темним довгим волоссям зав’язаним у тугий хвіст та в легкій атласній сукні чорного кольору.

- Хто це? - запитала Лата хмурячись. 

- Міледі Івондріета Грейдвін, близька подруга принца Фінголфіна, - відповів охоронець, який стояв позаду королеви дивлячись через її плече.