Глава 17.2. Яка кров у монстрів?

Сонце піднімалось та освітлювало тропіки. Хоч і був ранок, але пекло так, ніби на пательні. 

- Треба забиратись звідси, - Еліас витер піт та зняв з себе верхній одяг. 

- Куди? - Родерік роздратовано знімав з себе сорочку, щоб зав’язати на поясі. - Нам треба тінь, вода і їжа. Нехай дівчата посидять у тіні, а ми добудемо їжу. 

Аріана лиш фиркнула. Їй не подобався план, але йти в саме пекло також не хотілось. Тому взявши всі речі вона потягла Ніку до тіні.

Дівчата сиділи під деревом, яке вже встигло нагрітись від сонця та важко дихали від спеки. 

- Де ви познайомились з Еліасом? - Аріана зняла з себе сорочку та зав’язала на поясі.

Ніка зірвала листок з дерева та почала махати на себе: 

- Коли я з порталу вистрибнула. 

- До цього, - з натиском питала Аріана. Вона послідувала прикладу порталістки і також взяла листок з дерева. 

Ніка дивилась на неї багатозадачним поглядом. 

- В мене не було і немає поглядів на нього, - махнула рукою Ніка. 

- Я не за це хвилююсь, - Аріана повернулась до дівчини. - Ти ж знаєш, хто я?

- Не погрожуй мені, - голос Ніки був стурбованим, але вона не здавалась. - Ти можеш не довіряти мені, але поважай те, що Еліас мені довіряє.

- Він може помилятись, - Аріана підсунулась блище. 

- Може, - кивнула Ніка. - Як і з тобою. 

Аріана повернулась від неї. Сперечатись не було в характері дівчини, тому вона просто проігнорувала її. Та і Ніка мала рацію, Аріана користувалась почуттями Еліаса. 

Холодок пройшовся по спині дівчат, вони переглянулися у поганому передчутті. 

Прямо перед ними виник величезний монстр  з рогами на голові та тілом вкритим хутром.

- Встань позаду! - закомандувала Аріана 

Ніка без роздумів сховалась за дівчиною. 

Аріана відкрила щит та приготувалась захищатись. 

На двух хутряних ногах чудовисько бігло прямо на дівчат. Він стикнувся зі щитом та проломив його навпіл. 

Цей монстр набагато сильніший чим попередні. 

Чудовисько відкинуло Аріану разом з поламаним щитом та накинулось на Вероніку. Дівчина вжалась в дерево та зрозумівши свою скорішу загибель закрила очі. 

Аріана швидко сплела нове заклинання та кинула у монстра, він переключив увагу на фіолетову дівчину, яка вмить перетворилася на великого вовка. Хоч і зростом Аріана була меншою за чудовиська, але так шансів набагато більше. 

Чудовисько сплелося у боротьбі з Аріаною. Вони перехилялись з боку в бік намагаючись побороти один одного. Монстр взяв Аріану за шию та гупнув об землю, один, другий раз. 

Вероніка голосно пискнула. 

- Біжи! - прохрипіла Аріана. 

Вероніка зрозуміла, що потрібна допомога, Аріана не впорається, але чи виживе вона поки прийде підмога? 

Наплювавши на свій страх Ніка побігла на чудовиська, яке душило Аріану. Вероніка забралась по його спині до голови. Монстр настільки був зайнятий, що й не помітив тендітне тіло на собі. 

Руки дівчини трусилися та вона встромила їх у очі монстра. Той голосно завив та відпустив Аріану. 

Вероніка протягнула руки та вирвала очі з орбіт. Дівчина покотилась в бік та впала на гарячу від сонця землю. 

Аріана без зволікань перетворилась на себе та діставши ножа з сапога встромила у тіло чудовиська, вона швидко розпорола брюшну частину тіла монстра, та він впав. 

Червона кров розлилась на тіло Аріани, та стримавши позив до рвоти, дівчина знову перетворилась на вовка та відкинула тіло монстра. 

Вероніка так і залишилась лежати з очима в руках. 

- Ти як? - Аріана знову перетворилась на себе та підвелась з землі.

- Мене… я… - Ніка не могла зв’язати і слова, все дивлячись на руки. 

Аріана взяла її за руки та відкинула очі в сторону. 

- Ти молодець, - вона заглянула в очі порталістки. - Без тебе я б не впоралась. 

Вероніка підняла очі на Аріану. 

- Але зараз нам треба йти, - гібридка обдивилась себе та скривилась. - І змити цю кров. 

- Кров, - повторила Ніка обдивляючь брудну Аріану. - Вона червона.

- Так, в людей вона червона, - посміхнулась дівчина, а потім її посмішка зникла з лиця. Тільки зараз вона зрозуміла. 

Вони швидко перевели погляд на монстра, що лежав за декілька метрів від них, але його там не було. Було лише тіло дівчинки з вирваними очима та закривавленим тілом. 

- Чорт! - вилалялись дівчата та підбігли до молодої особи. - Чорт! Чорт! Чорт! 

Вероніка розвернула дівчину. Коротке волосся попільгого кольору дівчини, років шістнадцяти, було наполовину у крові, а тіло понівечене. 

Вероніка приклала руку до шиї дівчини:

- Вона мертва, - тремтячи прошепотіла вона