Глава 8.2. Пристрасті під час боксу.

Біля самого бару проходячи крізь бійку, Мелінда та Стефано не відразу зрозуміли, що бар кишить гібридами.

- Вина і пляшку залиште, - замовила Лі. 

- Є інший спосіб, - коли Мелінда зробила ковток промовив Стефано. - Спробуй якось бокс. 

- Давай, - Лі відсунула пляшку. 

Дівчина встала посеред бару, зняла жилетку та приготувалась. 

- Я не буду битись з тобою, - навідріз відмовився Стефано. 

- Ти ж сам запропонував, - награно образилась Мелінда. 

Весь бар спостерігав за ними. 

- Ви бачили таке? - Мелінда голосно крикнула  звернувшись до присутніх. - Він відмовляє дівчині у невеличкій перепалці, - Мелінда похитала головою. - Ай-яй-яй. 

- Бій! Бій! Бій!!! - почали кричати відвідувачі.

- Твоя взяла, - засміявся Стефано та зняв з себе шкіряну куртку. 

- Ууууу, - заревів зал. 

- Нападай, - показав він рукою до Мелінди. 

Удар дівчини правою рукою та Стефано ухилився, потім лівою та чоловік взяв її за руку розвернув та притисну до свого тіла. 

- Не погано, - прошепотів він їй на вухо, стоячи ззаду. 

Мелінда хотіла висмикнутись, але вийшло, що вона лиш наклонилась уперед. 

- Воу, - захоплююче заревів зал. 

- Це не підлягає цензурі, - провів він їй кінчиками пальців по спині та різко підняв угору. 

- Ай, - Мелінда вдала, що вдарилась. 

- Все добре? - справді хвилюючись відпустив дівчину Стефано. 

- Звісно добре, - хмикнула Мелінда давши удар під коліна чоловікові. 

Рефлекторно впавши, Стефано засміявся:

- Так не чесно! 

Він охопив дівчину за ноги та вона впала на нього.

Їх погляди на якусь мить зустрілись. І було в цих поглядах, щось таке зворушуюче. 

- Один, два, три! - швидко порахувала Мелінда та підняла руку догори. - Я виграла. Несіть сюди приз. 

- Здається це я виграв, - усміхнувся він не перестаючи дивитись в очі дівчини.

Вони знову зустрілись поглядами та в цей раз на довше. 

- Втішний приз, програвшому! - крикнув хтось з залу. 

Стефано піднявся та вони сиділи один навпроти одного.

Всі затихли в очікуванні. Мелінда наклонилась до нього та швидко чмокнула у щоку. 

- В наступний раз старайся краще, - підмигнула вона йому та піднявшись на ноги подала руку. 

- Не погано, леді Мелінда, - заплескав хтось зовсім поруч. 

Стефано та Мелінда аж підскочили від знайомого голосу. 

- Гібриде, - процідила крізь зуби Лі.

Той що був прихвостнем у головного гібрида в кабінеті Еліаса. 

- Можна просто Гастор. 

- Плювати, - зневажливо Мелінда струсила жилеткою перед його носом та накинула її. 

- Ой дурна, - він потер носа. 

- Прикрийся трохи, - Стефано виник перед його очима. 

- Думаєш дружиш з верховними і ти крутий? 

- Я думаю що ти маєш вибачитись перед Меліндою.

- Навіщо? Вона ж ніхто, - фиркнув гібрид. - Навіть не може захистити своїх любих феніксів. 

- Та що ти знаєш, - Мелінда встала перед ним.

- Що ти маленьке налякане дівчисько і очолювати ти будеш хіба, що чийсь х…

- Це було дуже грубо, - Стефано зарядив йому по носі. 

- Його наприклад, - витираючи кров, засміявся гібрид. 

Мелінда розуміла, шо стримати внутрішнього птаха зараз не могла та і не хотіла. Вона обернулась величезним феніксом та повстала у всій красі.

- Повтриш? - Мелінда підняла його за шию. 

Гібрид почав задихатись. 

- Лі, ти не вбивця! - Стефано не боявся її та стояв дуже близько. - Він не вартий того. 

- Ти мене не знаєш…

Дівчина відразу відчула дежавю. Лі опустила гібрида та заспокоївшись стала собою.

- Ви всі бачили хто вона! - закричав гібрид. - І верховний це прикриває. Вона вбивця!

«Так ось хто мітить на його місце» - зрозуміли Стефано та Мелінда. 

Цей гібрид спеціально вивів її на емоціі в людному місці. Мелінда сто разів пожаліла, що не вміє стримуватись. 

- Ходімо, - Стефано обняв дівчину та направив до виходу. 

Їм летіли ще образи від гібрида, але вони не звертали уваги. 

Стефано привів дівчину до себе, налив запашного чаю з ромашкою та сів поруч. 

- Ніби ромашка допоможе, - хмикнула Мелінда. 

- А що тобі допоможе? 

Мелінда глянула на нього та він зрозумів без слів.