Глава 2.1. Принцеса чи королева?

На своє життя принцеса, напівельфійка Латіель Фанірель не могла поскаржитись, з урахуванням того, що вона ще при народженні мала померти, а зараз її в дружини бажає сам принц Фінголфін Хелкараксе, то можна сказати вона виграла це життя. 

Але зараз принцеса стояла біля дверей кімнати принца та не могла наважитись зайти. Їх розмова мала відбутись, і принцеса надіялась що в більш формальній обстановці. 

Стук, стук. 

Двері відчинились. 

- Добрий ранок, - принцеса присіла вітаючи принца. 

- Добрий, - принц стояв у своєму ідеально темно-синьому костюмі та посміхався. 

Принцеса відчула що він на ній використовує свої чари.

- Навіщо це?

- Вони мають вірити, що наш шлюб не фіктивний, - принц зрозумів про що саме питала принцеса. Він хотів її торкнутись, але передумав та повільно опустив руку. Вони декілька місяців були заручені, а найбільша їх близькість це подивитись один одному в очі. 

- Не потрібно чар, - Латіель знову вклонилась. - Я зроблю все як обіцяла.

- Тоді їдьмо, - принц відкрив перед нею двері запрошуючи до виходу. 

Принц та принцеса вирушили до земель Валадії, до Батьківщини Латіель, по іронії долі принцеса на цих землях і дня не прожила.

Відчуття у Латіель були дивні, але точно не приємні. Вона не хотіла бачити королівство в якому правила її мати, але дала обіцянку де що зробити і назад дороги вже немає. 

- Вітаю, принцесо Латіель, - вклонився світловолосих ельф з кирпатим носом. - І вас принце Фінголфіне.

Поклін його був не надто низьким, отже це був хтось наближений до корони. По крайній мірі так розсудила Латіель. 

- Мене звуть Мівон, я радник короля з королевою та принцеси Анерель, - промовив він гордо, широко посміхаючись, але в цій посмішці була нотка зневаги, і не до принца, а саме до Латіель.

«Знав би він, що я приїхала саме стати його новою королевою» - подумала Латіель. 

- Вас вже всі чекають, - він кивнув на замок. Хоча можливо вони і знали які наміри ховає візит принца та принцеси, якщо встигли підготуватись. 

Мівон гордовито розповідаючи про родючі землі Валадії вів садом, потім довгими коридорами і нарешті привів до троної зали. 

- Вітаю в землях Валадії, в землях де ти народилась, люба, - шовковий голос найріднішої людини для Латіель, був наче мед для її вух. 

- Бабуся, - радісна сльоза скотилась по щоці та наплював на усі поклони Латіель обняла її.

- І дідусь, - награно образився високий ельф поруч королеви. 

Латіель стиснула його так міцно, що королю прийшлось прокашлятись. 

- А сили вже більше чим в горобця, - погладив він по спині свою онуку.

- І тобі привіт, новоспечений зятю, - бабуся Латіель  перевела погляд на принца Фіна. 

Фінголфін, стоячи біля дверей, спостерігав цю неймовірно мило картину та посмішка промайнула на його обличчі.

- Ти знав?! - чи то питання чи ні, але Латіель підійшла до нього в надії обійняти, але зупинилась. - Дякую, - лиш протягнула йому руку. 

Це вже хоть щось. 

Зніяковівший принц легенько потиснув руку принцесі та посміхнувся.

Король та королева переглянулися, скільки ще роботи над їх відносинами.

- Ми приїхали, щоб… - Латіель вирішила не тягнути час. 

- Зачекай, - погляд дідуся змінився, він  перебив її та поставив руку на плече. - Спершу вислухаємо гостя.

І тільки зараз принцеса помітила незнайомця у тронній залі.

- Дякую, - вклонився молодий маг з фіолетовими очима. - Вітаю вас ваші високості. 

«Гібрид» - переглянулися принц та принцеса. Можливо ці двоє були не надто близькі, але їх об’єднувала велика таємниця. 

- Хочу почати з того, що співчуваю вам, - маг знову вклонився. Принцеса не одразу зрозуміла що розмова йшла про принцесу Анерель, матір Лати. - Як і покійний Домінік Трандаст, Анерель була нашим союзником і ми надіємось, що вона ще знайдеться. 

«Навряд чи» - знову переглянулися принц та принцеса. Весь світ думав, що принцеса Анерель зникла безвісти, але ж насправді вона мертва. І якраз це і була частина таємниці Фіна та Лати. 

В тронній залі ніхто не прагнув перебити гібрида, тому він продовжив. 

- Анерель Фанаріель, як я вже сказав була нашим союзником, - до цього гібрид говорив впевнено, але зараз в його словах відчувалось побоювання. - Вона передала нам в разі її відсутності правління королівством. 

Король з королевою уважно слухали доводи гібрида. 

- Так як ви, - він поклинив голову в сторону бабусі та дідуся Латіель. - Відмовились від престолу, а Анерель відсутня, то ми, тобто гібриди, а в часності я, вповноважений за її наказом взяти правління на себе. 

Гібрид протягнув теку фіолетового кольору в руки короля та королеви.

Тиша нависла у тронній залі. Принцеса могла поклястись, що дійсно чула мух, які літають.