Історія і міфи

Командний пункт Ейденхолда розташовувався в одному з приміщень старої адміністративної будівлі, де колись вирішувалися питання, що стосувалися зовсім іншого світу. Тепер замість справних комп’ютерів, телефонів та акуратно складених документів тут залишилися старий дерев’яний стіл, кілька стільців і тьмяне світло лампи, що ледве розганяло темряву навколо.

Над столом схилилися Магнус, Піп та Алонсо.

Перед ними лежала стара карта місцевості. Папір був пожовклий від часу, краї місцями стерлися, а поверх початкових позначок з’явилися нові лінії, стрілки та записи. Піп кілька разів переробляв її, намагаючись перенести на карту все, що вдалося дізнатися про навколишню територію та можливі маршрути ворога.

Магнус довго дивився на нанесені позначки, водячи пальцем уздовж одного з напрямків, після чого відкинувся на спинку стільця.

— Якщо Рейнхард справді йде сюди, то звідки він готуватиме напад? — запитав він, не відводячи погляду від карти. — І взагалі, хто сказав, що він обов’язково нападатиме? Можливо, ми самі готуємося до війни, якої може й не бути.

Алонсо мовчки дивився на карту, а Магнус продовжив, уже більше розмірковуючи вголос:

— Якщо вся справа в тій шахті, то що там такого? Якщо Рейнхард хоче забрати те, що там знаходиться, чому б просто не віддати йому це? Навіщо змушувати людей з обох сторін гинути через якусь стару шахту?

Піп сидів навпроти й мовчки слухав його. Перед ним лежала товста стара книга в потемнілій від часу обкладинці. Він кілька секунд дивився на неї, ніби збирався з думками, а потім поклав долоню просто на її поверхню.

— Тому що Хранителі пишуть, що в цій шахті знаходиться Серце Ейдена.

Магнус перевів на нього погляд.

Піп повільно продовжив:

— Це камінь, за допомогою якого можна повертати до життя померлих. Він здатен загоювати навіть найтяжчі рани. Але Хранителі попереджають, що в руках людини, яка не знає, як ним користуватися, він може стати небезпечнішим за будь-яку зброю.

Він прибрав руку з книги й подивився на Магнуса.

— Вони вважали, що така сила здатна зруйнувати весь світ.

Алонсо ще кілька секунд мовчав, дивлячись на стару книгу, після чого перевів погляд на Піпа.

— А хто взагалі такий цей Ейден?

Магнус, який до цього мовчки слухав їхню розмову, ледь усміхнувся.

— Наскільки я чув, саме він ще до Великої війни заснував це місто. Зробив з нього військове містечко, побудував систему оборони, підземні комплекси, шахти для ракет… Кажуть, Ейденхолд міг витримати напад регулярної армії. У нього були свої військові сили, зброя, укріплення. Для свого часу це був серйозний об’єкт.

Магнус на мить замовк, а потім похитав головою.

— Коротше кажучи, серйозний був сучий син.

Піп тихо хмикнув, але сперечатися не став.

— Те, що ти говориш, правда лише частково.

Магнус подивився на нього.

— А що саме неправда?

Піп відкрив товсту книгу й почав повільно перегортати пожовклі сторінки.

— Хранителі називають Ейдена першим Апостолом. І якщо вірити їхнім записам, у свій час він був набагато впливовішим за Герца. Не лише за кількістю грошей, а й за зв’язками та впливом. Під керівництвом Ейдена Апостоли займалися зовсім іншими речами. Вони допомагали людям, фінансували лікарні, займалися дослідженнями, будували притулки. Сам Ейден вважав, що їхня сила повинна використовуватися для того, щоб змінювати світ на краще.

Піп перевів погляд на карту, що лежала перед ними.

— І Ейденхолд тоді процвітав. Місто розвивалося, сюди приїжджали люди, будувалися нові райони, працювали підприємства. А сам Ейден побудував його саме тут не випадково.

Він торкнувся пальцем місця на карті, де була позначена шахта.

— Йому була потрібна ця шахта.

Алонсо нахилився ближче.

— Для чого?

— Досліджувати її. Шахту знайшли ще до того, як почалося будівництво міста. Звичайні будівельники натрапили на неї випадково, коли проводили роботи на цій території. Ейден дізнався про знахідку й фактично побудував місто навколо неї.

Алонсо кілька секунд дивився на карту, після чого знову перевів погляд на Піпа.

— А що з ним сталося?

Піп повільно закрив книгу наполовину.

— Хранителі самі не знають.

— Зовсім?

— Є багато версій, — відповів Піп. — Одні стверджують, що його вбив Герц. Інші говорять, що Ейден сам спустився в шахту й більше звідти не повернувся. Є версія, що він збожеволів і вирушив у якесь паломництво. А дехто просто вважає, що він не пережив Велику війну.

Піп знизав плечима.

— Версій багато. Достовірної немає жодної.

Магнус знову подивився на книгу.

— Тоді звідки Хранителі взагалі знають, що цей камінь лікує? Якщо вони навіть не знають, що сталося з Ейденом.

Піп на мить замислився, а потім відкрив книгу на іншій сторінці.

— Тут написано про інші камені. Маленькі. Їх нібито можна використовувати для повернення померлих, але результат… не зовсім такий, як можна було б очікувати. Людина повертається, але вже не зовсім людиною. Щось на кшталт живого тіла, яке продовжує існувати після смерті.

Магнус мовчки слухав.

— Є й інша властивість, — продовжив Піп. — Камінь може допомогти своєму власнику пережити смерть. Не зовсім повернутися до життя, а ніби не дозволити смерті забрати його остаточно.

Алонсо насупився.

— І ти бачив такі камені?

Піп повільно підняв очі від книги.

— Так.

Він зробив коротку паузу.

— Саме такі камені я бачив у Рейнхарда.
 

— Тоді чому ми просто не можемо спуститися туди раніше за Рейнхарда й забрати Серце Ейдена? — запитав Магнус. — Якщо цей камінь справді здатен робити те, про що ти говориш, із ним нам не страшні будуть жодні вороги. Ми зможемо пережити все, що завгодно, і нарешті почати жити, а не постійно готуватися до чергової війни.