Акт II

СЦЕНА 9 — “Повернення на ринг” 

ІНТ. БОКСЕРСЬКИЙ ЗАЛ — ВЕЧІР 

Знову ринг. Знову світло, що б’є в очі. Але цього разу — атмосфера гнітюча.
У залі — напруга. Усі чули, що Попай повернувся. Усі — хочуть побачити, ким він став. 

НОВИЙ ТРЕНЕР (сухий, жадібний, офіційний):
“Попай. Без промов. Ти виходиш — б’єш. Публіка хоче шоу. І ти їм його даси.”
(дивиться в очі)
“Виграй — і зал твій.” 

ІНТ. РИНГ — ХВИЛИНА ДО БОЮ 

Противник — здоровий, високий темношкірий боєць з добрим рекордом.
Публіка кричить. Гроші ставляться. 

ГОНГ.
ПОПАЙ ВИБУХАЄ. 

Це вже не людина — це звір.
Він б’є жорстко, швидко, без пауз.
Удари — не тактичні, а руйнівні. 

САУНД-ДИЗАЙН:
• Бій схожий на гуркіт шторму.
• Хрускіт кісток, мов ламання дерева.
• Море шепоче між ударами.
• 
НАТОВП У ЗАХВАТІ:
“ПОПАЙ! ПОПАЙ! ПОПАЙ!”
Противник падає. Його непритомно. Суддя хоче зупинити —
Попай ще замахується ногою. 

ТРЕНЕР (кричить):
“СТОП!!” 

Попай зупиняється. Його очі чорні, як бездонні.
Він обертається до натовпу, піднімає руки. 

ГАЛЮЦИНАЦІЯ:
• Люди в залі перетворюються на морські тіні, що ревуть.
• Його руки — вже не руки, а щупальця з якорями.
• Хвиля заливає ринг. 

ЗМІНА ПЛАНУ — СЦЕНА ПІСЛЯ БОЮ 

Попай у роздягальні. Його тіло — покрито потом, парує, ніби розігріте до межі. 

Він дивиться в дзеркало.
Його усмішка — перекошена, небезпечна. 

- 

СЦЕНА 10 — “Бар і слава” 

ІНТ. ПОРТОВИЙ БАР — НІЧ 

Бар гуде. Люди п’ють, сміються, лунає блюз. 

Усе, як раніше — тільки тепер усе крутиться навколо одного імені. 

ПОПАЙ — на вершині. 

Сидить за головним столом. Весь у темному, тінь від люльки на обличчі.
Поруч — нові "друзі", плітки, пляшки.
Йому носять спиртне, всі хочуть поговорити. 

ГОЛОС У НАТОВПІ:
“Це він… Це той, що вирубив Тома з Чикаго одним ударом.”
“Кажуть, у нього кров не червона, а зелена!” 

ОЛІВ (входить, стримано):
Вона — єдина, хто пам’ятає його до цього. 

Вона сідає поруч, тихо. 

ОЛІВ:
“Я тебе не впізнаю.” 

ПОПАЙ (бурчить, усміхається криво):
“Це тому що я — не я. Я той, кого вони створили.”
“Шпинат... дає свободу.”
(відпиває з пляшки, криво дивиться на неї) 

ОЛІВ:
“Це не свобода. Це... наручники зсередини.” 

ТИША. МУЗИКА ЗТИХАЄ. 

Попай дивиться в її очі. На мить — тиша, сумнів. 

Але хтось із натовпу:
“ПОПАЙ, давай тост!” 

ПОПАЙ (встає, на повний голос):
“За всіх, хто пробував бути добрим…
І програв!” 

Бар вибухає оплесками. Олів встає і виходить мовчки.
Попай не зупиняє її. 

В ЦЕЙ МОМЕНТ — БЛУТО (з розбитим носом, у кутку):
Сидить, спостерігає, скрипить зубами.
Його погляд — омитий ненавистю.
Він випиває залпом, стискає кулак. 

- 

СЦЕНА 11 — “Новий бій” 

ІНТ. ВЕЛИКИЙ РИНГ — ВЕЧІР 

Атмосфера — інша, ніж раніше.
Ринг — не в порту, а у великому залі. Афіші, плакати, вогні. 

Попай — головна зірка шоу. Гроші — течуть. Слава — осліплює. 

НАТОВП:
“ПО-ПАЙ! ПО-ПАЙ! ПО-ПАЙ!” 

На протилежному боці — ДЖЕК “М’ЯСНИК” ХАРДІНГ, жорсткий профі з Детройта.
• Високий, досвідчений, з колишніми шрамами на обличчі.
• У нього сім'я в залі, він не хоче бруду, хоче справедливого бою. 

ГОНГ.
Перший раунд. 

Хардінг — технічний, швидкий. Попай — дикість, вибух.
Його рухи вже не людські. Удари глухі, як удари молота. 

2 РАУНД — КРИКИ. 

Попай ламає руку Джеку, той кричить, падає — але Попай не зупиняється. 

СУДДЯ (кричить):
“СТОП! СТОП!!!” 

Попай відштовхує суддю — і продовжує бити Джеку обличчя, поки не заливає ринг кров'ю. 

ГАЛЮЦИНАЦІЯ:
Море проривається крізь трибуни.
Кожен удар — як гуркіт хвилі.
У тінях — Попай бачить Олів, що відвертається. 

НАТОВП — ПРИГЛУШЕНИЙ. 

Усі мовчать. Жах.
Навіть ті, хто кричали “ПОПАЙ” — втрачають дар мови. 

ПОПАЙ (тихо, сам до себе):
“Вони хотіли сили... Я дав їм бурю.” 

- 

СЦЕНА 12 — “Залежність” 

ІНТ. КІМНАТА ПОПАЯ — НІЧ 

Маленьке напівпідвальне приміщення.
Стіни — вкриті пліснявою. Над ліжком — потріскане дзеркало. 

У кімнаті темно, тільки тьмяне жовте світло лампи, що миготить.
На підлозі — розкидані банки “шпинату”, розірвані шприци, бинти.
Поруч — закривавлена сорочка, ще свіжа. 

ПОПАЙ — сидить на ліжку, голий по пояс, усе тіло в синцях і уколах.
Його погляд — порожній, скляний. Руки трясуться.
У роті — люлька, але вона не горить. 

ПАУЗА. 

Він бере банку, відкриває — вона пуста.
Другу — теж.
Третю — сипле в долоню, лише крихти. 

ГОЛОС (із темряви, всередині нього):
“Без цього ти — ніхто...”
“Ти боїшся слабкості більше, ніж смерті.” 

Попай повільно встає, підходить до дзеркала.
Його обличчя — перекошене, очі червоні.
Зіниці звужені. Піт котиться по спині. 

Він дивиться в дзеркало —
— і бачить не себе, а:
монстра з якорем замість руки,
морську потвору з відкритою пащею,
тінь без очей. 

ПОПАЙ (кричить):
“ХТО ТИ?!” 

ГОЛОС (із дзеркала):
“Я — ти, без них. Без страху. Без душі.” 

Він б’є дзеркало — скло розлітається.
Кров тече по кулаку.
Він падає на коліна. 

Бере останню дозу, впорскує прямо в шию. 

ГАЛЮЦИНАЦІЯ:
Море заповнює кімнату.
У його венах — зелені водорості.
Його серце — лупає як корабельний двигун. 

ТИША. 

Попай повільно лягає на ліжко.
Очі напівзаплющені, дихання важке.
Із вулиці доноситься звук хвиль. 

- 

СЦЕНА 13 — “Двобій на двох” 

ІНТ. БОКСЕРСЬКИЙ ЗАЛ — ДЕНЬ 

Зал майже порожній.
Замість афіш — чорно-білі фото зі слоганами: “ВИЖИВИ”. 

Тренери в шапках, атмосфера як на нелегальному бою.
Натовп — небагатослівний, темний, із сірими очима. 

РИНГ — всередині стоїть Попай, одягнений у прості чорні штани. Без майки.
На його шкірі — вени, що пульсують зеленувато, очі червоні.
Його тіло — надлюдське, але ніби мертве. 

ОГОЛОШЕННЯ:
“Унікальний бій. Двоє на одного. Ви хотіли видовища? Ви його отримаєте.” 

ЙОГО СУПЕРНИКИ:
— Двоє братів, бійців із Брукліну.
— Відомі як “Дует Капо”.
— Високі, швидкі, як пара вовків.
— Один із них має сталевачу рукавицю, другий — темну маску. 

ГОНГ. БІЙ ПОЧАВСЯ. 

Брати працюють як одне ціле.
— Один б’є в корпус, другий — у голову.
— Вони б’ють жорстко, чітко, без пауз. 

Попай стоїть нерухомо, приймає удари.
РАПТОВО — ВИБУХ. 

Попай хапає одного, кидає через канати, другий — в шоці.
Він тікає, але Попай — вже за ним. 

УДАР. ХРЕБЕТ. КРИК. 

ГАЛЮЦИНАЦІЯ:
Попай бачить не братів, а двох морських чудовиськ, що сміються.
Він б’є їх — як хвилі об скелі. 

СУДДЯ (шоковано):
“Це не бій. Це різанина.” 

ПУБЛІКА — МОВЧИТЬ. 

Ніхто не аплодує.
Ніхто не кричить.
Тільки звук дихання Попая і капання крові на дерев’яну підлогу. 

ПОПАЙ (шепоче):
“Це… те, чим я став…” 

- 

СЦЕНА 14 — “Конфлікт із Олів” 

ЕКСТ. ПРИЧАЛ — ПІЗНІЙ ВЕЧІР 

Порт порожній. Тиша. Чути тільки брязкіт ланцюгів, в’язке хлюпання води.
Попай стоїть біля краю причалу, дивиться в темряву. У нього в руках банка “шпинату”. 

Він важко дихає, його тіло тремтить.
Позаду з’являється Олів — із ліхтарем, у довгому плащі. Її обличчя — втомлене, але не зле. 

ОЛІВ (м’яко):
“Я бачила тебе на рингу... Ти бив їх, наче вони не люди.” 

ПОПАЙ (не обертається):
“Вони хотіли сили. Тепер у них вона є… через мене.” 

ОЛІВ:
“Це не сила. Це — страх.”
“Ти став тим, кого боявся. Таким, як Блуто.” 

Попай стискає банку шпинату.
Його руки в судомі. Очі скляні. 

ПОПАЙ:
“А якщо я й був слабкий? Що тоді? Я намагався… бути кимось.” 

ОЛІВ (різко):
“Ти — не ‘кимось’. Ти — Попай.
Ти був людиною. Тепер… залишилась тільки шкаралупа.” 

Він повертається до неї. Вперше — не як монстр, а як розгублений хлопець.
Але в його руці вже відкритий шприц. 

ОЛІВ (кричить):
“Не смій! Не переді мною! Не тут!”
Попай тремтить. Потім — упускає шприц. Банка котиться по дошках і падає в воду. 

Хвилина мовчання. 

ПОПАЙ (тихо):
“Я більше не знаю, хто я без цього…” 

ОЛІВ:
“Значить, час згадати.” 

- 

СЦЕНА 15 — “Останнє застереження” 

ІНТ. ЗАЛ БОКСУ — РАНОК 

Зал порожній. Сонце просочується крізь брудні вікна. 

На стінах — тіні минулого: старі фото, пожовклі афіші, зламані груші.
Повітря застигле, як перед грозою.
ПОПАЙ заходить у зал. Він блідий, виснажений. Його рухи — повільні.
Очі — наче після безсонної ночі.
Він торкається канату рингу, проводить пальцем по пилу. 

З глибини тіні — виступає БЛУТО.
Він — більший, ніж раніше. Його обличчя перекошене.
Очі — злі, вени на шиї пульсують зеленим. Він також на “шпинаті”. 

БЛУТО (глузливо):
“Нарешті. Я вже думав, ти злякався.” 

Попай не відповідає.
Він дивиться на нього — спокійно, навіть жалісливо. 

ПОПАЙ:
“Ми були просто чоловіками… Поки не стали тваринами.” 

БЛУТО (іронічно):
“Тваринами? Ні. Ми — боги, Попай. Люди хочуть шоу. Кров. Переможців.” 

ПОПАЙ (тихо):
“А душі?” 

БЛУТО:
“Немає душі. Є тільки м’ясо й сила.” 

ПАУЗА. 

Блуто підходить ближче, витягує банку шпинату, кидає її під ноги Попаю.
“Ти ще маєш шанс. Один останній бій. Один останній шприц. Після — або ти, або я.” 

ПОПАЙ:
“І що далі? Коли я тебе вб’ю? Що лишиться?” 

БЛУТО (усміхається):
“Ти.”
"Ти залишишся. Але вже зовсім іншим." 

Блуто йде, залишаючи зал у тиші.
Попай піднімає банку — довго дивиться на неї. 

КАМЕРА ЗНИЗУ:
Його рука тремтить. Банка блищить у сонячному промені.
Море чується десь далеко — у його голові. 

СЦЕНА 16 — “Ніч перед бурею” 

ІНТ. КІМНАТА ПОПАЯ — НІЧ 

Маленька кімната з дерев’яними стінами. 

Стіл. Дзеркало. Лампа тьмяно світить, тріпоче. 

На ліжку — брудна уніформа портового вантажника, стара світлина батька в формі моряка, люлька, згасла.
ПОПАЙ сидить на підлозі, спиною до ліжка. 

На столі — баночка шпинату. Вона закрита, але присутність її відчувається.
Він дивиться в дзеркало. 

Обличчя побите, синці, очі втомлені, але вже не розлючені.
Він торкається свого татуювання-якоря — і ледь усміхається. 

ВНУТРІШНІЙ ГОЛОС (Popay, подумки):
“Ти хотів бути сильним. І став.
Але сила — не завжди кулак.
Іноді — це здатність не вдарити.” 

ЗВУК:
Далеко — грім. Падає дощ. Хвилі б’ють у причал. 

Фоново: пісня з патефону в сусідів — стара морська балада. Меланхолія. 

ПОПАЙ ВСТАЄ. 

Йде до вікна. Дивиться на темне море.
“Ти — не море.
Море забирає.
А я хочу… повернути.” 

Він підходить до столу. 

Бере банку. Відкриває.
Дивиться.
Закриває знову.
Йде у ванну.
Виливає порошок у унітаз. 

ГРЮК. — Кришка опускається. 

ПОПАЙ (голосно, упевнено):
“Завтра — без тіні.” 

- 

СЦЕНА 17 — “Останній бій” 

ЕКСТ. ПАЛУБА КОРАБЛЯ — НІЧ 

Шторм у розпалі. Вітер рве вітрила, грім гуркоче, дощ ллє, мов із відра.
Палуба мокра, слизька. Вогні ледь миготять у темряві. 

ПОПАЙ і БЛУТО стоять навпроти один одного, обличчя освітлені блискавкою.
Обидва втомлені, криваві, але палають останнім вогнем. 

Вони кидаються в бій. Удари летять швидко і жорстко — кожен хреститься на межі смерті. 

ГАЛЮЦИНАЦІЇ:
• Море навколо них починає “живити” їх удари, хвилі набирають форму рук, що тягнуться…
• Татуювання-якір на руці Попая світиться, пульсує як серце. 

Бій триває, сили вичерпуються. Попай падає, але встає, дивиться на Блуто з останньою рішучістю. 

ПОПАЙ (шепоче):
“Свобода — не в кулаці, а в душі.” 

В останній момент Попай робить фінальний удар, який звалює Блуто.
Обидва падають на мокру палубу.
Вітер втихає. Грім затихає. Морська вода заливає палубу. 

ПОПАЙ (тихо, зусиллям):
“Прийми… свободу…” 

Блуто дивиться в очі Попаю, кивок — мов вибачення і прийняття. 

КАМЕРА ПІДНІМАЄТЬСЯ ВГОРУ —
Останні краплі дощу, світло місяця пробивається крізь хмари. 

- 

СЦЕНА 18 — “Повернення на берег” 

ЕКСТ. ПРИЧАЛ — РАНОК 

Шторм відступає.
Небо розчищене, сонце ледь-ледь пробивається крізь хмари. 

Палуба порожня, мокра, залишки бійки — сліди крові, порвані мотузки.
На причалі стоять поліцейські з рушницями, готові до арешту.
Поруч — кілька містян, які дивляться з тривогою і сумом. 

ПОПАЙ та БЛУТО, важко поранені, з останніх сил, підходять до берега.
Вони розуміють: це кінець. 

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ:
“Стоп! Руки вгору! Ви обидва заарештовані за насильство, хуліганство і незаконний допінг!” 

В обох — німі зітхання. Вони не чинять опір. 

Раптом один з поліцейських стріляє — не помітивши, що Попай падає.
Інші підхоплюють Блуто. Обоє — без свідомості. 

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ (тихо, майже собі):
“Допінг їх вбив... а не море.” 

КАМЕРА ПІДНІМАЄТЬСЯ ВГОРУ —
Погляд на безкрає море, яке тепер мирне. 

КІНЕЦЬ