Акт I

СЦЕНА 1 — “М’ясо і кров” 

ІНТ. БОКСЕРСЬКИЙ ЗАЛ — ВЕЧІР 

Задимлений простір. Вікна з металевими ґратами, стіни облуплені, запах поту, крові і дешевого тютюну.
Навколо рингу — десятки портових працівників, робітники, повії, картярі. Всі кричать, ставлять ставки. 

На рингу — молодий ПОПАЙ (25). Він не виглядає карикатурно: худорляво-м’язистий, щелепа квадратна, на правому передпліччі — синє татуювання якоря, наче вирване з моря. Його погляд — глибокий, далекий. Він у синіх боксерських шортах, без захисного шолому. 

Його суперник — здоровило з Брукліну, масивні руки, тату на грудях — напис "NO GODS NO MASTERS". 

ГОНГ. Починається бій. 

💥 Кров, м’язи, гуркіт. 

Попай ухиляється, б’є жорстко, але чисто. В його рухах — не злість, а дисципліна. 

ГОЛОС ТРЕНЕРА (з-за меж кадру):
«Ти сильний, хлопче... але без вогню ти — ніхто.» 

КРУПНИЙ ПЛАН:
Попай отримує удар в обличчя. Його голова відкидається, але він знову встає, не лютує. Глядачі кричать — вони хочуть крові, звіра, не техніки. 

Фінальний раунд. Попай виграє за очками, не нокаутом. 

Глядачі невдоволені:
“Хто цей м’який хлопець?”
“Це ж не бій — це танець для калік!” 

Попай спускається з рингу. Його рука в бинтах, губа розбита, але він не тішиться перемогою. 

ІНТ. РОЗДЯГАЛЬНЯ — ПІЗНІШЕ 

Попай сидить на лавці. Слухає, як хтось гупає грушу в сусідній залі. Він курить. Його очі порожні, ніби шукають тишу серед цього лементу світу. 

ВІЗУАЛЬНИЙ ОБРАЗ:
Вода капає з крана. Звуки крапель накладаються на удари груші. В повітрі зависає передчуття чогось темного. 

- 

СЦЕНА 2 — “Порожнеча в роздягальні” 

ІНТ. РОЗДЯГАЛЬНЯ БОКСЕРСЬКОГО ЗАЛУ — НІЧ 

Голий бетон, облуплені шафки, запах поту і заліза. Світло лампи — брудно-жовте, тремтить. Лунають глухі звуки: хтось ще тренується в залі. 

ПОПАЙ сидить на лавці, спиною до камери. Він напівроздягнений, з боксерськими бинтами на руках. Його тіло в синцях, але погляд — не болить тіло, болить усередині. 

Повільно, без музики, він знімає бинти. На долонях — стара сіль від поту, кров. 

КРУПНИЙ ПЛАН:
Татуювання якоря — заплямоване свіжою подряпиною. Він торкається його пальцем, ніби хоче щось згадати. 

ЗА КАДРОМ — ГОЛОС ТРЕНЕРА (спогад, як тінь):
“У цьому світі не виживає добрий, Попай. 

Тут виживає злий, сильний, голодний.” 

ВІЗУАЛЬНИЙ МОНТАЖ:
Попай дивиться у дзеркало.
Крупний план на його очі. 

Чуємо далекий, приглушений звук моря — не море, а пам’ять про нього. 

Вода капає з крана — тик... тик... тик...
Ритм майже як пульс. 

ПОПАЙ (пошепки, ледь чутно):
«А якщо я не хочу бути сильним?..» 

Він піднімає голову — дзеркало тріснуло (чи це галюцинація?). 

Замість себе бачить на мить обличчя іншого — чужого, потемнілого. 

- 

СЦЕНА 3 — “Доки і Олів” 

ЕКСТ. ПОРТОВІ ДОКИ — РАНОК 

Сонце піднімається над сіро-бурим морем, але воно не гріє — світло тьмяне, мов хвороба. Крани повільно обертаються, ланцюги скриплять. Порт живе важким життям: ящики, риба, лайно, пот і сіль. 

ПОПАЙ — у робочій сорочці, підкатаних штанах, з брезентовими рукавицями — тягне дерев’яні ящики з тріскучого корабля на причал. Його рухи точні, мов у автомата. 

ГОЛОС ДОРОГИ:
“Обережно, якір!” — хтось жартує.
“Краще не злий його, він кулаком вантажівку проб’є!” 

Попай не реагує. Його очі — в морі. Він зупиняється, витирає піт, дивиться, ніби море щось говорить. 

Звук хвиль накочується, наче голоси. 

ОЛІВ з’являється з боку. 

Худа, висока, з різким поглядом. В руках — пляшка з кавою і газета. Не одразу впізнаєш, що це жінка — вбрана в чоловічий одяг, сорочка в клітинку. Її стиль — анархістка, журналістка, чи може просто розумна жінка, яка живе на зло всім. 

ОЛІВ:
“Знову мовчиш? 

Ти коли-небудь говориш щось, окрім ‘так, сер’ і ‘ще ящик’?” 

Попай посміхається ледь-ледь, бере з її рук каву, не питаючи. 

ОЛІВ (далі):
“Ти ж не просто вантажник.
Я бачила, як ти бився в залі.
Не скажу, що красиво... але точно щось у тобі є.” 

Попай дивиться на неї — довго, мов через воду. 

ПОПАЙ:
“Сила — це не все.” 

ОЛІВ (іронічно):
“Справді? Тоді чому кожен тут хоче або мати силу, або її боятися?” 

ТИША. Море накочує хвилі. Камера повільно від’їжджає. 

КРУПНИЙ ПЛАН на лице Попая: 

Його очі на секунду стають скляними. Він чує шепіт — не голос Олів, не реальний. Звук моря посилюється. 

ШАРПКА ГАЛЮЦИНАЦІЯ (мить):
Море — чорне. З глибин підіймається гігантський якор, ніби з його плеча, обвитий водоростями. Татуювання на руці пульсує. 

ОЛІВ (жартує):
“Твоя люлька знову мовчить. Може, пора кинути?”
(киває на його порожню люльку в кишені сорочки) 

- 

СЦЕНА 4 — “Горло порту” 

ІНТ. ПОРТОВИЙ БАР “СОЛОНА ЖИЛА” — НІЧ 

Тісне приміщення, дерев’яні стіни, що пахнуть ромом, потом і вогкістю. Тьмяне світло, сміх, лють і постріли думок у повітрі. Грає старий грамофон, мелодія пливе, як розлите пиво. 

ПОПАЙ сидить у куті, з кухлем елю. Слухає, не дивиться ні на кого. Поруч — ТРЕНЕР ФІКС, кремезний чоловік, з напухлим носом і руками, що бачили війну. Він кидає погляд на Попая. 

ТРЕНЕР:
“Ти сильний, хлопче.
Але сильних тут багато. Виживають ті, хто злий.”
(робить ковток, нахиляється ближче)
“Є спосіб… спеціальний. Як шпинат, тільки справжній.
Допомагає розкрити те, що ти ховаєш.” 

ПОПАЙ:
“Я нічого не ховаю.” 

ТРЕНЕР (тихо):
“Ага. І море — прісне.
Послухай, я бачив, як ти сьогодні бився.
У тебе руки швидкі, але серце — м’яке.
Ти так ніколи не станеш Чемпіоном.”
(виймає з кишені щось невелике)
“Візьми. Шпинат.” 

КРУПНИЙ ПЛАН:
На стіл кладеться маленький, металевий флакон без етикетки. Іржавий, ніби з дна корабля. 

Раптово шум з іншого кінця бару. 

БЛУТО — масивний, небритий, з глибоким шрамом через щоку. Його сміх гучний і злий. 

БЛУТО (до всіх):
“А ось і наша зірочка!
Попай, чув що ти хочеш в ринг із справжніми мужиками?”
(підіймає кухоль)
“За нашого хлопчика, що боїться пляшки… і себе.” 

Тиша. Попай не реагує. Блуто підходить ближче. 

БЛУТО (пошепки):
“Ти не боксер. Ти вантажник з татуюванням.
Ілюзія з трубкою.” 

ТРЕНЕР (глухо, до Попая):
“Зроби крок. Випий — і покажи йому, хто ти.” 

ПОПАЙ дивиться на флакон. 

Його пальці повільно торкаються металу. 

У голові — шум моря, дзвін сталі, удари серця, голоси з глибин. 

ОЛІВ (раптом, з іншого столу):
“Тільки не говори, що ти ведешся на цю маячню.”
(підходить ближче)
“Справжня сила — не в порошку. В тому, щоб не зламатися.” 

ТИША. 

Попай прибирає руку з флакону. 

ПОПАЙ:
“Сьогодні — ні.”
(встає і йде) 

Блуто хмикає, але нічого не каже. Тренер заливає собі залишки елю. Олів дивиться йому вслід — уважно. 

- 

СЦЕНА 5 — “Перший бій. Перша поразка” 

ІНТ. БОКСЕРСЬКИЙ ЗАЛ — ВЕЧІР 

Гучний зал. Гарячі лампи висять під стелею, світло тремтить. Запах поту, пилу і розігрітих тіл. 

Глядачі кричать. Хтось паріється на бої. Гроші лопочуть, як вогонь. 

НА РИНГУ — ПОПАЙ у боксерських трусах з нашивкою якоря. 

Він — зосереджений, мовчазний. Його погляд — у глибину. 

Навпроти нього — ДЖОНІ “ТАРАН” ХЕЙЗ, важчий, досвідченіший, агресивний. 

ТРЕНЕР ФІКС (шепоче за канатом):
“Це твій шанс. Покажи їм, хто ти.
Якщо буде туго — знаєш, що робити.”
(піднімає флакон — “шпинат” — ледь помітно) 

ГОНГ. 

Починається бій. 

Спершу Попай уникає ударів, рухається плавно. 

Його стиль — стриманий, витриманий, він не б’є першим. 

Але Джоні рве. Його стиль — тупа сила.
Удари сиплються на Попая. Один за одним. 

Перший раунд — перевага Джоні. 

РАУНД ДВА. 

Попай починає відповідати. Його удари — точні, але не нищівні. 

Джоні сміється:
“Це все? Я бачив, як ти тягав ящики краще, ніж б'єш зараз!” 

ТИША В СЛОУМО:
Попай ловить погляд Олів — вона стоїть в кутку залу, її очі серйозні.
Потім — погляд на тренера. Той тримає флакон. 

ГАЛЮЦИНАЦІЯ:
Крізь шум і крик — море.
На ринг накочується хвиля. У глибині — якори, обличчя, відлуння сміху Блуто. 

ПОПАЙ (всередині себе):
“Я не такий. Я не буду, як вони.” 

РАУНД ТРИ.
Попай слабшає. Джоні ловить момент — серія важких ударів.
Попай падає. 

ГОНГ. БІЙ ЗАКІНЧЕНО. 

Суддя піднімає руку Джоні. 

ТИША. 

Глядачі скандують:
“ПО-ПАЙ! ПО-ПАЙ!” 

Але це вже — насмішка. Його ім’я стає глузуванням. 

ТРЕНЕР (після бою, тихо):
“Ти сам це вибрав.
Наступного разу — або з шпинатом, або йди в доки.” 

ОЛІВ підходить після бою. 

Вона не каже нічого. Просто дивиться.
Попай опускає очі. Вперше — сором. 

- 

СЦЕНА 6 — “Море і сумніви” 

ЕКСТ. ПЛЯЖ — НІЧ 

Порожній пляж. Холодний пісок. Лунають хвилі, вітер хльостає туманом об берег. 

Місто позаду — гуде, але тут тихо, майже мертво. 

ПОПАЙ сидить босоніж на піску, плечі опущені. 

Його боксерські бинти ще на руках — брудні, в крові. 

Перед ним — флакон “шпинату”, поставлений між колін. 

Він дивиться в нього, як у дзеркало. 

САУНД-ДИЗАЙН:
• Тихі дитячі голоси.
• Відлуння хвиль звучить як слова: 
“Ти слабкий… слабкий… слабкий…” 

ПОПАЙ (пошепки):
“Це ж просто рослина, так?.. Просто сила…” 

ГАЛЮЦИНАЦІЯ:
Море підходить ближче. Хвиля набігає…
І в ній — його тіньова версія: сам Попай, тільки з порожніми очима, шкірою в морських прожилках і зморшках. 

У нього немає серця — на його грудях замість нього крутиться якорь. 

“Візьми. Стань собою.
Люди — це слабкість. Тіло — корабель. Допінг — твоя вітрильність.” 

ТИША. 

Попай бере флакон… відкручує…
Принюхується…
Його рука тремтить. Він готовий. І раптом… прибій поглинає флакон.
Хвиля змиває банку у море. 

ПОПАЙ (кричить у морську пітьму):
“Я не хочу бути таким!!” 

Ехо:
“…бути таким… таким…”
Попай падає навколішки.
Залишається сам. Без рішення. Без сили. Без майбутнього. 

- 

СЦЕНА 7 — “Поразка і падіння” 

ІНТ. БОКСЕРСЬКИЙ ЗАЛ — ВЕЧІР 

Зал гуде. Усе як зазвичай — глядачі, гроші, дим. 

На рингу — Попай проти молодого новачка Джона (20 років, худорлявий, але швидкий). 

Попай — виснажений. 

Він не вживав “шпинат” перед боєм.
На нього дивляться всі, ніби чекають старого звіра — а бачать людину. 

ТРЕНЕР (новий, холодний):
“Ти ж сам хотів ще шанс. Давай. Покажи.” 

ГОНГ. 

Бій починається.
Попай рухається повільно.
Його удари — слабші, ніж зазвичай.
Джон ухиляється, б’є у корпус, в голову. 

Натовп починає шипіти.
“Що з ним?”
“Попай здох?”
“Де твій шпинат, моряк?!” 

САУНД-ДИЗАЙН:
Шум натовпу переходить у глухий гуркіт, схожий на хвилі.
Попай падає. 

ТИХА ПАУЗА. 

Попай лежить.
Джон подає руку. Попай не бере.
Суддя зупиняє бій — технічне нокаутування. 

ТРЕНЕР (тихо, без емоцій):
“Ти сам себе вбив.” 

СЦЕНА ЗА ЛАШТУНКАМИ:
Попай іде темним коридором.
Повз нього проходять інші бійці — ніхто не вітається. 

Він чує, як хтось сміється за спиною:
“Тепер хай шпинат розвезе по доках.”
ВІН ВІДЧИНЯЄ ШАФКУ. ВСЕРЕДИНІ — ПУСТО. 

Його речі — викинуті. 

Листок на дверях:
“Тут більше не твоя гавань.” 

- 

СЦЕНА 8 — “Розплата і злам” 

ІНТ. ВУЛИЦЯ ПОРТУ — НІЧ 

Дощ. 

Вулиця блищить вогнями ламп. Люди розходяться з бою, сміючись, курять, жують. 

Попай іде один, змоклий, зі стиснутими кулаками. Його сорочка розірвана.
Він зупиняється біля темного входу до старого боксерського залу — вже не його. 

ТРЕНЕР ФІКС (п’яний, з пляшкою, сидить на сходах):
“Я думав, ти будеш кращим…
Ти мав шанс стати кимось…” 

Попай не відповідає. Його погляд — холодний.
Дощ стікає по обличчю. 

ТРЕНЕР:
“А знаєш чому ти не виграв?.. Бо ти боявся бути твариною… А в цьому спорті інакше не можна.
Людина — це слабкість. Шпинат…
…він не знищує. Він звільняє.” 

САУНД-ДИЗАЙН:
• Море. Хвилі.
• Татуювання якоря Пульсує.
• Камера повільно наближається до флакона, який Фікс витягує з кишені.
• 
ФІКС:
“Хочеш повернути собі ім’я? Хочеш, щоб знову кричали «ПОПАЙ»?”
(простягує шпинат)
“Бери.” 

ТИША. 

Попай бере флакон. Дивиться на нього.
Він не каже ані слова.
Його руки більше не тремтять. 

РІЗКИЙ ПЕРЕХІД:
ІНТ. КІМНАТА ПОПАЯ — ПІЗНІША НІЧ
Світло тьмяне. Стіл, обдерта стіна, одне дзеркало. 

Попай відкриває флакон.
Нюхає. Не морщиться.
Уколи не треба — він випиває прямо з банки. 

ГАЛЮЦИНАЦІЯ:
Його відображення в дзеркалі — страшне, з порожніми очима, з гнилим якорем замість серця. 

Тінь з дзеркала киває:
“Тепер ти — справжній.” 

ПОПАЙ УСМІХАЄТЬСЯ. 

Він обертається — його постава змінилася. Плечі ширші. Рух — жорсткий, ніби під напругою. 

Кінець Першого Акту