Битва за честь

- Вежа палає! – до варти долинув крик селянина.

Гектор відсунув забороло обладунків і глянув у бік вежі. З єдиного вікна у ній валував дим, розсіюючи себе по містечку. Гектор гукнув напарника-вартового Кая і помчався до підніжжя вежі, молячись, щоб із королівною все було добре. Кай не повів і бровою. Здійнялася тривога: засурмила придворна варта, почали метушитися люди. З найближчих колодязів почали носити воду у відрах, садівники перекопували ще не засаджені грядки і наповнювали всі ємкості, які попадали під руки, землею.

Гектор пробирався крізь натовп переляканих людей і побіг у палаючу вежу. Піднімаючись кам’яними сходами вартовий намагався дихати рівномірно і продумувати план дій. Поки він в думках проклинав себе, що не взяв хоча б відерце води, на нього налетіла молода королівна. Вона глянула на нього переляканими очима і в німому проханні про порятунок заклякла на місці. Гектор спробував підняти королівну на руки, але та наскільки вклякла, що ніби стала важчою на пів центнера. Ледве зметикувавши як винести дівчину з палаючої будівлі, вартовий уже відчував гаряче дихання у спину.

Вони встигли. Гектор виносив королівну на спині під радісні вигуки селян.

Пожежу швидко затушили, адже причиною поширення вогню були дерев’яні перила та нечисленні картини на стінах кам’яних стін. Причиною займання, за словами королівни, стало дзеркальце, що відбило гарячі сонячні промені. Король, який вибіг із замку за донькою та побачив, що вона ціла та неушкоджена стоїть у безпечної місці, не дуже повірив у історію королівни.

- Амаліє, відійдемо у самотнє місце, - наказав король і жестом запросив дочку до саду.

Гектор співчутливо глянув на королівну і сумно посміхнувся їй. Амалія посміхнулася йому у відповідь та пішла слідом за батьком.

- Що він сказав тобі? - пошепки запитав Гектор, який щойно заліз у вікно до своєї коханки Амалії.

За вікном стояла глибока ніч. Король вже давно спав, а на нічну варту з південного боку замку заступив Гектор та його товариш Кай. Кай був доволі старим, як для вартового, майже 40. Але його фізична сила була неперевершеною, а про його кмітливість ходили легенди. Його порівнювали з ангелом-охоронцем, псом Цербером та зіркою варти, яка затухне тільки тоді, коли на варту прийде хтось такий же відважний та розумний.

Кай не раз відпускав Гектора на нічні побачення, хоча й кожного разу суворо попереджав його про наслідки. Якщо хлопця побачать без обладунків у спальні королівни, смерть йому обезпечеана. Та попри грізний вигляд, Кай був розуміючим та добрим.

- Повірив у казочку про дзеркало, хоча і до останнього намагався підловити мене на брехні, - вдавано роздратовано відповіла королівна і поцілувши Гектора в губи, потягнула його у ліжко.  

- Як добре, що тепер у нас буде більше часу разом, - солодким голосом прошепотів Гектор і переплів свої пальці з пальцями дівчини.

Справжня історія підпалу була така: Гектор та Амалія вже давно поклали око одне на одного та у них не було жодного шансу влаштовувати побачення. Єдиними усамітненими зустрічами для двох закоханих стали 40-хвилинні побачення у вежі. Королівну дуже оберігали, оскільки вона була єдиною спадкоємицею престолу. Рік тому до короля дісталися чутки про можливий напад на правительську родину і він прийняв рішення тримати доньку у вежі біля замку, де є багато потаємних ходів. Про це знали тільки слуги та вартові. Гектор же, не без підказки Кая, запропонував королю «геніальний план». Він натякнув главі держави, що напад може бути і отруєнням, тому варто обережно поводитися з їжею для королеви. Вартовий натякнув, що для нього було б честю самому доставляти їжу у вежу і слідкувати за станом королівни. Королю дуже сподобалася ця ідея, тому все сталося за планом, який склав собі у голові Гектор. Але 40-хвилинні побачення не влаштовували пару і їм потрібно було якось вмовити батька Амалії переселити її до замку. І до ідеї підпалу цього разу дійшла саме Амалія.

- Ти справжня актриса. Так натурально зіграла переляк, що я на мить і сам повірив, - граючись у волоссі коханої сказав Гектор.

- Якщо хочеш добре збрехати, повір у правдивість своєї брехні, - лукаво відказала королівна.

Вартовий розсміявся і почав цілувати шию дівчини. У його сильних руках вона була золотоволосою квіткою з білосніжним тілом, яка щоразу тулилася до його міцної постаті. Чоловік провів рукою по тендітним плечам, дістався зап’ястя і ніжно стиснув його.

- Я тобі приніс дещо, - промовив Гектор і витяг із кишені штанів кулон. – Можна одягну?

- Звичайно ж можна, милий.

Хлопець ніжно відкинув волосся наперед і одягнув кулончик із трояндочкою, що була схожа на серце на шию Амалії.

- Він прекрасний, дякую, - відказала дівчина і обійняла талію Гектора.

За вікном співали цвіркуни, які навіть не підозрювали, що за вікном кімнати у замку щойно билися в унісон два серця, яким не варто було порушувати закон.

- Я довірив тобі охорону найдорожчого! Ти пройшов найскладніші випробування, завойовував мою довіру з-понад рік і тепер ти все просто зруйнував переспавши, Господи прости, з моєю дочкою? - шипів король на Гектора.

- Я не спав з нею…

- Не бреши мені!

- Ну, точніше, я не був близький з нею. Ми любимо одне одного. Будь ласка, дайте мені шанс!

Гектор впав навколішки і почав вимолювати прощення у правителя.

- Просто дайте нам шанс, я виправдаю вашу довіру. Я буду гарним королем, обіцяю…

- Тобто, ти це тільки заради королівства зробив, сучий ти сину!

- Ні-ні! Ви не так зрозуміли… Тобто… Мені не потрібні гроші чи землі. Я хочу бути з Амалією, - не вгавав Гектор.

- Після такого ти не маєш права навіть говорити до неї. Йди звідси, поки я не вбив тебе! Повертайся до роботи, поки я не вирішу, що робити з тобою. А про Амалію і думати забудь! Вона завтра виходить за іншого!

- Не чіпай мене!, - Амалія благала свого нареченого не торкатися до неї.